Керри Манискалко – Полювання на князя Дракулу (страница 27)
і отримати місце в академії. З особистими суперечками можна було розібратися, вже забезпечивши своє майбутнє завдяки одному з місць. Я не мала наміру жертвувати собою чи власними цілями. Навіть заради Томаса. І я вважала, що так має чинити кожен — особливо жінка. Відданий партнер підтримав би і зрозумів би це рішення, навіть якщо прагнув усе виправити.
Конкретно зараз мені треба було зрозуміти, як наш одногрупник утратив усю кров до останньої краплинки. Як це трапилося у межах години, І яким чином його труп опинився посеред села без жодних зачіпок чи свідків. Хоча я припускала, що ректор, імовірно, вивідав це, доки досліджував місце події.
Мене бісило, що дядько не брав участі у цій справі. Я була б поруч, коли він опитував слідчих, а не вирушила під примусом назад до академії. Навіть детективний інспектор Вільям Блекберн — із його безліччю секретів — і той залучав мене до розслідування убивств Різника.
Іліана лежала, влаштувавшись у Дасіани на колінах і трохи опустивши повіки, а Дасіана гладила її волосся. Дівчата розмовляли про те, куди Дасіана вирушить далі, кого з родичів відвідає. Спілкувалися ніжно, любовно, хіба що з ноткою смутку через перспективу тривалої розлуки.
їхнє відволікання на самих себе дозволило моїм думкам помандрувати до власних спостережень у селі. Як покинули Вільгельма. Незайманість снігу навколо його тіла. Немовби його викинули з вікна поблизу...
Я скочила з крісла і закрокувала туди-сюди перед каміном, тимчасом як у голові щось розпадалося на
частинки і знову з'єднувалося, але я не зовсім могла дібрати в тому сенсу.
— Усе гаразд? — запитала Дісіaна.
— Даруй, — від нон їла я. Я просто думаю
Дівчина усміхнулась і повернулася до тихої розмови з Іліаною. Я пригадала постать, яку, як мені здавалося, помітила у вікні над місцем злочину. Згадала віконницю, що врізалась у стіну, привертаючи мою увагу. Дивно, що віконниці лишили відчиненими в бурю. Але не так дивно, якщо насправді тіло викинули згори.
У двері постукали, і це сполошило кожну з нас. Іліана з Дасіаною відсунулися одна від одної. У вітальню впевнено пройшла Анастасія: помахала Іліані, широко усміхнулась мені, а відтак прискіпливо оглянула Дасіану. Я не чекала її ще якийсь час, хоча вже починала розуміти, що Анастасія живе у власному ритмі.
— То ти в нас сестра красунчика?
Дасіана примружилася.
— Якщо ти маєш на увазі Томаса, то так. А ти хто?
— Я дівчина, яка прагне здобути його для себе. — Анастасія закинула голову й засміялася. — Я дражнюся! У тебе був просто дивовижний вираз обличчя. — Махнула мені. — Без образ, Одрі Роуз.
Дасіана стиснула губи. Я могла лишень уявити, що вона бажала сказати. Я пам’ятала, як мене саму вперше вразила прямота Анастасії. Вона знала, чого хоче, І не соромилася це озвучувати. Варта захоплення риса у дівчини, яку виховав строгий ректор.
— Гадаю, я знаю, де вбили Вільгельма, — сказала я, надіючись зняти напругу.
Швидко оповіла всім про віконницю, відчинене вікно, затінену постать. Не випустила жодної подробиці про стан тіла чи одинокі сліди, що вели в прилеглий провулок. Немовби той, хто викинув Вільгельма з будинку, оглянув його, перш ніж накивати п'ятами.
Анастасія цілковито застигла. Іліана торкнулася хрестика, якого дістала з-під вишиванки, а Дасіана підвелась І налила собі келишок вина із карафи, яку принесла з собою.
Коли я завершила свою розповідь, Дасіана відклала свій келих; на її чолі була викарбувана стурбованість.
— Якщо його викинули з вікна, то чи не були б якісь із кісток поламані?
Я стенула плечима.
— Можливо. Це треба дослідити детальніше, а втім, я не бачила жодних ознак переломів чи синців, Падіння відбулося з незначної висоти, а якщо Вільгельм був уже мертвий...
Я не закінчила речення. Здавалося, що Іліані стане зле.
— Що ж, гадаю, потрібно якось довідатися, кому належить той будинок, — мовила Дасіана. — Бо це в будь-якому разі дуже цікава зачіпка. Варто розповісти ректорові.
Анастасія пирхнула.
— Їй не слід нічого такого робити. Треба довідатися про все самотужки. Якщо розповісти про все моєму дядечкові, він розкриє таємницю, а інформацією не поділиться. — Вона зімкнула мої долоні в своїх. — Це може бути твоєю єдиною можливістю показати йому, наскільки ти цінна. Те rog. Будь ласка, не розказуй йому цю теорію. Дозволь мені допомогти. Тоді він побачить, що молоді дівчата здатні на такі речі. Прошу тебе.
Я проковтнула свою першу відповідь. Вона цілком могла мати рацію, Я кіно розказати про це Молдова ну, він змусить нас не втручатися і розслідуватиме сам. А далі що? Не поділиться з нами й крихтою інформації. Не визнає навіть нашого сприяння у справі. А ще ж було питання заборони покидати територію академії; він напевне скористається нею як приводом лишити нас під замком.
— Наразі притримаємо цю інформацію при собі, — сказала я. — Проте порозвідувати в селі необхідно найближчим часом.
Дасіана й Іліана стривожено перезирнулися, та я вдала, що не помітила. Ми з Анастасією потребували цього.
Анастасія поцілувала мене в щоки, тріумфально всміхаючись Дасіані,
— Ти не пошкодуєш про це!
Проте прощаючись із подругами й бажаючи Дасіані всього найкращого під час наступної зупинки гранд-туру, я не могла позбутися думки, що Анастасія страшенно помиляється.
Канюля та зонди
РОЗДІЛ 18
НАЙКРАЩИЙ МЕТОД ВИЛУЧИТИ КРОВ
ПОКОЇ У ВЕЖІ
CAMERE DIN TURN
ЗАМОК БРАН
4 ГРУДНЯ 1888 РОКУ
За решіткою каміна в невеличкій вітальні мого студентського помешкання ревіло полум’я — таке, наче його вивергав дракон.
Я дивилася на нього завороженим поглядом, тимчасом як медичний фоліант упинався в мої ноги, аж їх заледве не почало поколювати від заніміння. У цій частині Румунії, хоч куди глянь, повсюди були дракони — бра по всьому замку, гобелени в коридорах, скульптури в селі та емблеми на екіпажах. Мені було відомо, що Drakul перекладається як дракон, тож припускала, що зображення — це просто данина поваги двом грізним правителям, Владові II та Владові III.
Водночас я зробила зарубку в голові: поцікавитися в професора Раду, чи існував тут також зв'язок із таємничим Орденом Дракона. Можливо, в драконах крилися підказки. Не була певна, на що ті підказки могли вказувати, проте це видавалося доброю зачіпкою, яку варто розслідувати. Можливо, це Орден стояв за Вільгельмовою смертю. Можливо, він полював на представників знаті чи родини, які більше не дотримувалися християнських цінностей.
Я зітхнула: це було чималою натяжкою, та îi чи існує досі цей Орден? Може, це лише плітки і небилиці, що їх повторюють селяни, щоб підтримувати пристойну поведінку серед людей через багато часу по тому, як їхньому улюбленому, хоч і брутальному князеві відтяли голову турки.
Поворушила ногами, сподіваючись повернути бодай якісь відчуття у свої пальці. Мою книжку про поховальні практики за розміром і вагою можна порівняти з вгодованим домашнім котом, проте її товариство було геть не таке приємне. Вона не мурчала і не давала зверхньої згоди на те, щоб почухати її за вушками. Натомість у ній містилися інформація та ілюстрації, які мене бентежили.
Чорно-білі діаграми показували, як саме потрібно знекровлювати тіло, а також зашивати рот — за допомогою лігатури від підборіддя крізь ясна і носову перегородку — для поховальних потреб. Іще одна схема радила застосовувати вазелін, щоб не розплющувалися повіки.
Рідні в жалобі вочевидь усі знепритомніли б, побачивши, як розплющуються очі і розтуляється рот близької людини, доки священник визволяв її від смерті і возносив на небеса. Мені й самій не надто хотілося б бачити таке видовище. Висхлий язик має вельми неприємний вигляд: темний слимак, якого зоставили під пустельним сонцем на декілька годин. Такі штуки краще залишати на волю уяви.
Я бачила вдосталь трупів у дядьковій лабораторії, щоб добре засвоїти: більшість людей воліють уникнути такої картини, особливо коли це стосується їхніх близьких, Я припинила відволікатися на думки про тих, кого втратила, і перегорнула сторінки до наступною розділу. Папір був цупкий і шорсткий по краях. Це був гарний фоліант попри його тему
Раптом я уявила, що поряд зі мною сидить Томас, ми разом вивчаємо ці томи, і він звертає увагу на деталі, яких більшість не помічає. Сьогодні я дозволила собі крадькома зиркнути на нього кілька разів, а все ж уникала його і під час лекції з фольклору в Раду, і під час практикуму з анатомії в Молдова ну. На обох заняттях юнак мав недобрий вигляд. Відкинувши цей хід думок, я ще раз зосередилася на книжці. На трупарській практиці я зналася не так добре, як на розтинах, тож позичила цей фоліант в одній із бібліотек, коли верталася до покоїв після занять.
Як стверджували трупарі, введення довгої трубки — канюлі — в сонну артерію з подальшим виведенням рідин під дією гравітації, — найкращий спосіб вилучити кров та інші рідини з тіла.
Тож вони переміщали рідини, масажуючи мерців від стоп до їхніх застиглих сердець. Це скидалося на здоровенний шмат роботи, тож важко уявити, що це робилося поки навкруги по залюднених вулицях Братова снували перехожі. І я могла закластися, що навколо Вільгельмового тіла було б чимало слідів на снігу, а також бризки крові чи якихось рідин. Отже, його тіло мусили перемістити туди вже після знекровлення. Не існувало жодної можливості зробити все це там, де його виявили. Я досі була цілковито впевнена у тому, що підказки могли критися в будинку з незачиненою віконницею.