Керри Манискалко – Полювання на князя Дракулу (страница 24)

— Студентам заборонено покидати замок без нагляду! — перекричав Раду гуркіт стільців, що їх відсували від парт. — Ми ж не хочемо, щоб когось принесли в жертву як єретика. Це погано позначиться на нашій програмі! І не забудьте: вігілія почнеться щойно сяде сонце.

Ніколай хитнув головою перед професором і, обійшовши його, став у проході між рядами. Томас затримався біля своєї парти, не в змозі дістатися до мене через метушню студентів між нами. Не відривав від мене погляду. Я не чекала, поки він наблизиться. Відвернулась і якомога хутчіше рушила до дверей.

 

РОЗДІЛ 16

БЕЗСМЕРТНИЙ КНЯЗЬ

 

ЛЕКЦІЯ З ФОЛЬКЛОРУ

CURS DE FOLCLOR

ЗАМОК БРАН

3 ГРУДНЯ 1888 РОКУ

 

— Одрі Payз, будь ласка. Зажди. — Томас потягнувся до мене в коридорі під аудиторією, але я рухалася швидко. Дав руці безвільно впасти. — Я можу пояснити. Я думав...

— Он як? Ти думав? — накинулася на нього я. — Ти думав, що це добра ідея — виставити мене на посміховисько перед нашими одногрупниками? Зіпсувати мою репутацію? Хіба ж не вчора ми обговорювали те саме?

— Прошу тебе. Присягаюсь, я не мав на увазі...

— Отож-бо. Ти ніколи не маєш нічого на увазі! — Томас відсахнувся, неначе я його вдарила. Я зігнорувала його почуття скривдженості й, перейшовши на грізний шепіт, провадила далі. Тим часом повз нас прошмигнула Анастасія і поквапилася вперед коридором. — Ти дбаєш тільки про себе і щодня доводиш це своїми проклятущими діями. Ти тримаєш власні емоції, історії та своє минуле при собі. А тоді запросто розкриваєш мої секрети іншим. Ти хоч уявляєш, як мені важко? Більшість чоловіків і так не ставляться до мене серйозно через мої спідниці, а тоді ти береш і підтверджуєш їхню думку! Я не гірша, Томасу. Ніхто не гірший.

— Ти не повинна..,

— Я не повинна що? Терпіти, що ти думаєш ніби знаєш, що для мене найкраще? Ти масні рацію Я не терплю. І не розумію, чого ти вирішив, що маєш право говорити за мене. Попереджати інших про мою тендітну конституцію. Ти маєш бути моїм другом, рівнею мені. А не моєю нянькою.

Ще кілька тижнів тому я турбувалася, що мій батько відбере в мене Томаса і криміналістику, так само як у мене силоміць відібрали брата. Мені було несила уявити себе без нього. Але я й не відала, що Томас зрадить мене під виглядом дбання про мої інтереси. Ніколи б не подумала, що це він зруйнує наш зв’язок.

— Одрі Роуз, присягаюся, я твій друг, — щиро промовив він. — Я бачу, що ти гніваєшся...

— Черговий безпомильний висновок непогрішного майстра дедукції, містера Томаса Кресвела, — сказала я, не втримавшись від уїдливості в голосі. — Колись ви казали, що кохаєте мене, сер. та ваші дії вказують, що правда геть інакша. Я вимагаю рівності, а меншого не прийму.

Майбутнє, щодо якого я завжди вагалася, чи хочу таке, постало переді мною з кришталевою ясністю. Мої припущення виявилися правильними. Хоч як Томас вдавав протилежне, він залишався чоловіком. Чоловіком, який вважав своїм обов’язком та зобов’язанням говорити за мене і встановлювати правила, якщо я вийду за нього заміж. І він завжди у певний спосіб підриватиме мене своєю бездумною «підтримкою».

— Одрі Роуз...

— Я відмовляюся, щоб мною керувало будь-що, крім моєї власної волі, Креснеле. Дозволь мені висловитися цілковито чітко, бо ти вочевидь не зрозумів раніше: краще я помру старою дівою, ніж погоджусь на життя з тобою і твоїми благими намірами. Знайди собі іншу, щоб мучити своєю любов’ю.

Доки я мчала коридором геть і наосліп збігала звивистими сходами вниз, чула, як Томас кликав мене на ім’я. Смолоскипи ледь не гасли, коли я проносилася повз них, але я не наважувалася зупинитися. Доки я бігла по колу, спускаючись гвинтовими сходами, моє серденько розбивалося з кожним кроком, який я ступала геть від Томаса.

Більшою дурепою чи самотнішою людиною я не почувалася ще ніколи в житті.

Закоцюбле тіло на столі для розтинів принесло мені більше спокою, ніж дозволяла пристойність. І замість картати себе за негожу поведінку, я тішилася відчуттю цілковитого контролю над своїми емоціями. Я ніколи не почувалася впевненіше, ніж тоді, коли тримала в руках скальпель, а переді мною лежав розітнутий труп, який, наче розгорнута книга, чекав, щоб його прочитали.

Чи принаймні я ніколи не почувалася впевненіше в минулому. Поточне завдання було для мене вирішальним, особливо після Томасового втручання.

Я зосередилася на холодному тілі, що зберігало пристойність завдяки дбайливо розкладеним клаптикам тканини. Моє серце трохи затріпотіло, та я звеліла йому заспокоїтись. Я не зламаюся під час цього розтину. Якщо знадобиться, дозволю впертості й злобі тримати мене вкупі.

— Fii fare. — прошепотів хтось неподалік від мене в операційній. — Будь сильно. — Я підвела погляд шукаючи джерело звуку. Це вочевидь було глузування, викликане оголошенням Раду, що в мене тендітна конституція. Я доведу собі, передусім собі, що я цілком здатна провести цю автопсію.

Я стиснула скальпель і, відмежувавшись від емоцій, поглянула на юнака, який іще вчора був живий Вільгельм більше не був моїм одногрупником Він став дослідним зразком. І я знайду сили, необхідні для того, щоб встановити причину його смерті. Принести спокій його сім’ї. Можливо, так вдасться допомогти Ніколаю упоратися: я зможу дати йому відповідь на запитання, як і чому помер його кузен. Я підняла скальпель, і мої руки злегка затремтіли.

Наш професор, молодий англієць на ім’я Деніел Персі, вже показав нам, як правильно робити посмертний розріз, і запропонував нам скористатися можливістю допомогти в розслідуванні смерті містера Вільгельма Алдіа.

Позаяк я виконувала такі завдання раніше, то першою зголосилася видобути його органи. Я підозрювала, що Томас бажав оглянути тіло не менше за мене, проте він не став висувати себе, коли я підняла руку. Натомість відхилився на спинку стільця і прикусив нижню губу. Я занадто дратувалася на нього, щоб оцінити цю пропозицію миру. А втім, хлопець знав, що мені необхідно було зробити це. Мені треба було подолати свої страхи або ж пакувати скрині. Якщо я не подужаю цього розтину, то ніколи не переживу оцінювального курсу.

— Товариство, прошу вас звернути увагу на інструменти, необхідні для розтинів. Перед кожною процедурою важливо мати напоготові все, що може вам знадобитися. Персі вказав на маленький столик, де була таця зі знайомими предметами. Пилка для кісток, хлібний ніж, ножиці для ентеротомїї, щоб розрізати тонку і товсту кишки, зубчасті щипці й долото для черепа. А також пляшечка карболової кислоти. Нові наукові дослідження падають перевагу практиці стерилізації. А тепер, міс Водсворт, можете продовжувати.

Доклавши достатньо сил, я проламала грудину за допомогою реберних ножиць. Минулого серпня дядько навчив мене свого методу, і я була вдячна за науку, стоячи тепер у центрі операційної, оточеної трьома концентричними ярусами сидінь, що здіймалися на кілька метрів у висоту, хоча всі мої одногрупники збилися разом на найнижчому рівні. У приміщенні було здебільшого тихо, якщо не рахувати періодичного човгання ніг.

Краєм ока я помітила, як морщиться принц. Персі запропонував йому пропустити заняття, та Ніколай відмовився. Я не мала жодного уявлення, чому Молдавану не оглянув тіло сам і чому надав його для наших навчальних потреб. Хай там як, а Ніколай зносив це стоїчно. Він вирішив не покидати кузена, доки його тіло не здобуде вічного спокою. Я захоплювалася його мужністю, але водночас не могла уявити себе на такій самій процедурі, якби вона стосувалася близької мені людини.

І тепер я не могла не відчувати на собі його погляд — гострий, немов інструмент у мене в руках, — тим часом як я розкривала секрети смерті його кузена.

Під час переклички перед заняттям у лабораторії я дізналася, що брати-італійці, містер Вінченцо та містер Джованні Б'янкі, були двійнятами. Наразі вони жадібно штудіювали не свої книжки, а мій метод виконання рослину. Їхні напружені погляди бентежили мене майже так само сильно, як і їхня манера начебто мовчки спілкуватися між собою. Я хутко зиркнула на решту одногрупників. Містер Ноя Гейл та містер Кіан Фаррел були так само заінтриговані. Мій погляд почав рухатися у Томасовому напрямку, та я зупинилася. Не бажала на нього дивитися

Я перекусила грудну клітку і змусила себе зберегти незворушний вигляд, коли запах відкритих внутрішніх органів здійнявся в повітря. Чувся легенький запашок часнику. Я викинула з голови образи убитих повій. Це тіло не сплюндрував жахливий убивця. Його органи не вирізали. Зараз був не час відволікатися від хірургічного столу. Зараз був час науки. Я розітнула м’яз, під яким крилася навколосерцева сумка.

— Чудово, міс Водсворт.

Професор Персі кружляв операційною, театрально підвищуючи голос. Він був найсправжнісіньким артистом, маестро, який вів симфонію до крещендо. Звук його голосу вдаряв у найдальші куточки приміщення, неначе його бас був хвилею, що розбивалася об берег.

— Товариство, перед нами перикард. Зверніть увагу, як він покриває серце. У нього є зовнішній і внутрішній шари. Перший за своєю природою є фіброзним, а другий — це мембрана.

Я примружила очі. Оболонка перикарда висохла. Я таке бачила вперше. Без жодної вказівки схопила зі столу скляний шприц і спробувала взяти зразок крові з передпліччя померлого.