Керри Манискалко – Полювання на князя Дракулу (страница 21)
Наш поцілунок у провулку був дуже приємним, але того разу нас поєднала небезпека. А що я відчула б, якби моє волосся ніжно сплелося в його кулані, й він притис мене спиною до стіни й обвив мене, наче плющ, що в’ється по цеглі?
Я досі не знала, чи бажала розділити з ним майбутнє — чи взагалі погоджуся колись на шлюб, — однак деякі почуття... прояснювалися. Якась частина мене прагнула провести голими пальцями по його лицю, інтимно вивчаючи кожен вигин його кісткової структури. Я жадала натиску його тепла, коли його костюм-візитка спаде на
підлогу. Хотіла відчути його тіло, тимчасом як наша вимочена в нафті дружба займеться вогнем. А це було геть непристойно.
Я вигнала цей образ із голови і натягнула ковдри.
Тітка Амелія напевне змусить мене відвідувати церковні служби під час своєї наступної гостини, а сама бурмотітиме нескінченні молитви через мій моральний занепад. І хоча я почувалася жахливо через те, що мене зборола цікавість, у темряві поволі розпливлася моя усмішка. Це була одна з перших ночей за кілька тижнів, коли я засинала з думками, які не стосувалися нездалих електричних пристроїв, мертвих повій та випатраних тіл.
Сьогодні я засну з образом поцяткованих золотом очей та лукавого рота. А також усіх тих чудових способів, якими я одного дня досліджу ті вуста у темних, порожніх кімнатах. Наша пристрасть палатиме яскравіше, ніж усі зорі на небі.
Дорога мені в пекло.
РОЗДІЛ 14
ОБОВ’ЯЗКОВІ ЗБОРИ
ПОКОЇ У ВЕЖІ
CAMERE DIN TURN
ЗАМОК БРАН
3 ГРУДНЯ 1888 РОКУ
Сонце ще не зволило зійти, як я вже була на ногах: ходила туди-сюди перед каміном у своїх покоях.
Обрала собі темно-сині оксамитові спідниці — колір відображав мій настрій, що різко погіршувався. Не була певна, чи прийде Іліана на сніданок, і від думки, що втрачу товаришку, яку тільки-но знайшла, довелося міняти рукавички вдруге. Пройшла в один бік, тоді в інший, демонструючи власне роздратування. Спідниці шелестіли. Минулої ночі я заснула, надумавши тисячу способів вибачитися за моє вторгнення, коли знову побачу дівчат.
Одначе на ранок нічого з того не видавалося правильним. Я затулила обличчя і змусила себе подихати. Якби на моєму місці опинилася Ліза, вона точно знала б, як вчинити. У неї був дар знаходити вихід зі складних ситуацій — а ще до щирої дружби. Я примусила себе сісти, намагаючись не метати погляд на годинник, тимчасом як секунда збігала за секундою. Скоро розсвіте. І відтак буде винесено вирок моїй цікавості. Можливо, тоді я й позбудуся нарешті цієї клятої недуги.
За кілька секунд пролунав упевнений стукіт у двері, й моє серце забилося у відповідь, коли я промчала крізь вітальню й розчахнула двері.
Відступивши на крок, я тяжко зітхнула.
— О, привіт.
— Не зовсім та реакція, на яку я сподівався, Водсворт. — Томас поглянув на свої піджак і брюки, підігнані всюди як належить. Смугастий жилет теж мав вельми модний вигляд. — Мабуть, варто було вдягти сірий костюм. У ньому я маю напрочуд стильний вигляд.
Я визирнула в коридор, почасти сподіваючись, що за Томасом причаїлася й Дасіана, яка готувалася до словесного нападу щодо моєї цікавості. Знову зітхнула. Крім Томаса, нікого. Зрештою я не без зусилля перевела увагу на нього.
— З якого приводу ти вшанував мене візитом о такій ранній порі?
Юнак без запрошення ввійшов до моїх покоїв і кивнув на кімнату.
— Затишно. Набагато краще, ніж образ покоїв у вежі та прекрасних дів у моїй голові, яких потрібно... ну, тебе не потрібно рятувати, але якісь розваги тобі не завадили б.
Томас усівся на канапі й закинув одну довгу ногу на другу.
— Сестра розповіла мені про вашу спільну пригоду минулої ночі. — Він широко всміхнувся, тим-часом як моє лице залила барва. — Не хвилюйся. Вона підійде за хвильку. А я не хотів пропустити ранкової забави. Тож каву по-турецьки подадуть сюди.
— Я ще ніколи в житті не почувалася так жалюгідно. Вона мене ненавидить?
Томас мав нахабство пирснути.
— Навпаки. Вона тебе обожнює. Сказала, шо ти залилася мало не всіма відтінками червоного і почала мило затинатися. — Тут його безтурботний тон щез, і натомість з'явилася певна палкість У цій ролі я його ще не бачила: брат-захисиик. — Більшість людей дивилася б на них так, ніби піддаючись своєму коханню, вони чинили негоже. Це хибна думка, звісно. Суспільство загалом приголомшливо тупе. Коли хтось тільки й робить, що шукає для себе поглядів у когось іншого, то втрачає здатність критично мислити. Прогресу не існувало б, якби всі були з вигляду, думали й кохали однаково.
— Хто ти такий, і куди подівся соціально непристосований містер Кресвел? — Я ще ніколи так не пишалася рішучістю свого друга, з якою він словесно ганив вади суспільства.
— Я дуже серйозно ставлюся до таких речей, — відповів Томас; у голосі знову чулася нотка легкості. — Либонь, мені просто набридло, що всіма править дещиця обраних. Правила — це обмеження, що їх накладають інші привілейовані чоловіки. Мені ж до вподоби мати власну думку. І кожна людина повинна мати те саме право. До того ж, — він сяйнув мені лукавою усмішкою, — мого батька просто тіпає, коли я таке говорю. Це напрочуд сильно розбурхує його закостенілі уявлення. Він досі не визнав, що в майбутньому все буде в руках тих, хто поділяє наш із тобою світогляд.
У двері знову постукали. Якимось дивом я зуміла відчинити їх, не знепритомнівши від нервів. Дасіана метнула на мене швидкий погляд, відтак кивнула братові.
— Bună dimineaţa16. Як усі спали? Трапилося щось цікаве? — Вона грайливо мені усміхнулася, і клубок напруги в моїх грудях розплутався.
— Я, їй-право, не в змозі перепросити як належить, — скоромовкою проказала я. — Почула шум і подумала... Не знаю, я занепокоїлася, що на когось... напали.
Томас зареготав і ледь не впав зі свого сидіння. Я здійняла брову: ще ніколи досі не бачила в нього такого викиду емоцій. Дасіана лишень закотила очі. Перш ніж юнак устиг достатньо себе опанувати для продовження розмови, то практично захрип.
Якби його сміх не був такий чарівливий, я штрикнула б у нього пальцем. Томас, безумовно, почувався тут безтурботніше, був більш розслаблений і не такий стриманий, як у Лондоні. Важко було заперечити, що цей нюанс інтригував мене.
— Якби ж то я міг закарбувати вираз на твоєму обличчі, Водсворт. Це наймиліший відтінок червоного, який я коли-небудь бачив. — Коли я подумала, що він нарешті опанував себе, Томас знову пирснув. — Що напали то напали. Схоже, тобі слід попрацювати над своїми залицяннями, Дасі.
— Ой, стулися, Томасе. — Дасіана повернулася до мене. — Ми з Іліаною знаємося вже давненько. Коли вона почула, що Томас навчатиметься в академії, то влаштувалася сюди на роботу. Це був зручний спосіб, щоб ми могли бачитися. Вибач, що налякала тебе. Напевно, жахливо було думати, що в моргу коїться щось зловісне. Особливо після вбивств Різника.
Обличчя дівчини осяяв чарівний вираз, і я здивувалася раптовому приступу заздрості, що його він збудив у моїх клітинах. Я й собі бажали, щоб хтось мав вираз палкого жадання на липі, коли думав про мене. Я глибоко вдихнула й опанувала себе. Не хтось. Томас. Я бажала, щоб це був він. Я не наважувалася поглянути в його бік через страх, що ці непристойні емоції проступлять назовні.
— Гадаю, ми трошечки захопилися минулої ночі, — сказала Дасіана. — Ми вже якийсь час не мали цілого вечора для себе. Просто... я цілковито обожнюю її. Ти коли-небудь дивилася на когось і відчувала іскру в грудях? Вона спонукає мене до здійснення великих речей. Але ж саме в цьому краса кохання, чи не так? Воно проявляє найкраще в людині.
Я замислилася над її останніми словами. Хоча цілковито погоджувалася, що вони з Іліаною були винятковою парою, водночас відчувала, що приголомшливих результатів можна досягти й без стосунків. Близькість романтичного партнера не повинна ні перешкоджати, ні сприяти внутрішньому росту.
— Я згодна, що кохання прекрасне, — почала я поволі, не бажаючи образити дівчину, — але також існує певна чарівність у тому, щоб бути цілком задоволеною своїм власним товариством. Я вірю, що велич криється всередині нас самих. І ми зберігаємо чи вивільняємо її з власної волі.
Очі Дасіани схвально засяяли.
— Дійсно.
— Можна до нескінченності базікати про кохання, — озвався Томас, удавано образившись, — але твоє опівнічне побачення викликало в мене чималі ревнощі.
Перш ніж він встиг сказати дещо недоречне, хлопця урвав новий стукіт у двері. Томас звівся на ноги, вираз його обличчя став серйозним, так наче він перемкнув перемикач. Попри те, що його сестра була з нами, на нас усе одно дивитимуться з осудом через відсутність супроводу.
Я проковтнула свій страх і подала голос:
—Так?
— Buna dimineаtа, мі... Одрі, — мовила Іліана, злегка червоніючи. — Я...
— І тобі доброго ранку, Іліано, — сказав поряд зі мною Томас. — Я не знав, що ти тут працюєш, поки не з’явилася моя сестра, вся така ясноока і збуджена. Варто було здогадатися, що вона приїхала не для того, щоб ощасливити мене своїм блискучим характером.
На мій превеликий подив, Іліана розпливлася у широкій щирій усмішці.
— Я також рада тебе бачити. — Тоді усмішка враз зів’яла. — Вас обох очікують унизу. Обов’язкові збори. Молдавану не в гуморі. Вам не варто спізнюватися.
— Гм, — видобув Томас. — Має бути цікаво. Я гадав, він завжди не в гуморі.