Керри Манискалко – Полювання на князя Дракулу (страница 1)
УДК 821.111(73)’06-312.4
М23
Маніскалко, Керрі
М23 По сліду Джека-Різника. Книга 2: Полювання
на князя Дракулу/ Керрі Маніскалко; пер. з англ. С. Півень, А. Зотова — Київ: Видавництво Букшеф, 2025. — 496 с.
ISBN 978-617-548-ЗЗО-5
Намагаючись оговтатися після приголомшливого викриття справжньої особи Джека-Різника, Одрі Роуз Водсворт разом із зарозумілим і чарівним Томасом Кресвелом вирушає Східним експресом до темного серця Румунії. Саме там, у замку Бран, розташована престижна Академія криміналістики й криміналістичної медицини, де можна навчитися всіх тонкощів професії. Проте подорож не можна назвати легкою і приємною. Просто під дверима купе Одрі Роуз знайдено вбитим одного з пасажирів. Невдовзі дівчина дізнається і про інші загадкові вбивства: у тілі жертв немає ні краплі крові.
Трансильванією ширяться чутки, що це повстав із мертвих сам Влад Дракула, про чию жагу до крові складають легенди. Проте Одрі Роуз впевнена, що справжніми монстрами слюди, а не герої легенд, тож вона починає власне розслідування.
Hunting Prince Dracula
Copyright © 2017 by Kerri Maniscalco
All rights reserved
Літературно-художнє видання
© ISBN 978-617-548-330-5
©Півень C., Зотова А., переклад, 2024
TOB «Видавництво «Букшеф», виключна
ліцензія на видання, орнгінал-макет, 2025
Мамі й татові — за те, що показали мені,
яку безліч пригод можна знайти
на сторінках книжок.
І моїй сестрі — за те,
що мандрувала зі мною до кожного незвіданого
краю — хоч справжнього, хоч вигаданого.
О смерть пихата!
Що за бенкет торгуєш в вічній тьмі.
Що нагло так родину королівську.
Поклала трупом?
ВІЛЬЯМ ШЕКСПІР. «ГАМЛЕТ», Дія 5. СЦЕНА 21
Бухарест, Румунія. Панорама, близько 1890 р.
РОЗДІЛ 1
ПРИВИДИ МИНУЛОГО
СХІДНИЙ ЕКСПРЕС
РУМУНСЬКЕ КОРОЛІВСТВО
1 ГРУДНЯ 1888 РОКУ
Наш потяг скреготів по замерзлих коліях, прямуючи до вкритих білизною ікл Карпат. З нашого боку (тобто на під’їзді до столиці Румунії, Бухареста) гірські піки барвою нагадували побляклі синці, а судячи з густого снігопаду, були вочевидь ще й холодні, немов мертва плоть. Яка чарівна думка під час ранкової хуртовини.
Об боковину різьбленої дерев’яної панелі в моєму персональному купе знову вдарилося коліно. Я заплющила очі, молячи, щоб мій супутник повернувся нарешті до сну. Якщо його довжелезні кінцівки ще раз сіпнуться, моє не надто міцне самовладання може геть розладнатися. Я притислася головою до високої плюшевої спинки сидіння, зосереджуючись на м’якому оксамиті, а не на бажанні проштрикнути злочинну ногу порушника мого спокою шпилькою для капелюшка.
Відчувши, як зростає моє роздратування, містер Томас Кресвел посунувся й заходився барабанити пальцями в рукавичках по підвіконню нашого купе. Взагалі-то, мого купе, нагадую.
У Томаса було власне, але юнак наполягав на тому, щоб проводити кожнісіньку годину, яка лишень є в добі, у моєму товаристві — на випадок, якщо у потяг сяде і влаштує різанину серійний убивця.
Принаймні таку баєчку він згодував нашій супровідниці місіс Гарві. Це була мила сива жіночка, яка гляділа Томаса, коли той жив у своїй квартирі на Пікаділлі. Наразі вона провалилася у четвертий сон за день — це було неабияким досягненням, якщо врахувати, що розвиднилося зовсім недавно.
Моєму батькові стало зле в Парижі, й він довірив берегти мою доброчесність місіс Гарві й Томасові. Це промовисто свідчило про те, як високо тато цінував мого друга, а ще про те, яким переконливо невинним і чарівним Томас міг бути, коли бував у гуморі й ловив нагоду. Мої руки в рукавичках враз стали теплими й вологими.
Нехтуючи цим відчуттям, я перенесла увагу з його темно-каштанових пасм та випрасуваної візитки2 на скинутий циліндр та румунську газету. Мову я вивчила достатньо, щоб розібрати більшість із написаного. Заголовок запитував: «НЕВЖЕ БЕЗСМЕРТНИЙ КНЯЗЬ ПОВЕРНУВСЯ?». Поблизу Брашова — села, куди ми якраз і їхали, виявили тіло, прохромлене кілком крізь серце. Знахідка спонукала забобонний люд повірити в неможливе: Влад Дракула, румунський князь, який століттями був мертвий, ожив. І вийшов на полювання.
Звісно ж, це була нісенітниця, покликана посіяти страх і збільшити продажі газет. Безсмертних істот не існує. Справжні чудовиська - не люди із плоті й крові. Зрештою, навіть Джек-Різник ''тік кров’ю як звичайна людина, хоча газети й стверджували, начебто він досі тиняється зануреними в туман вулицями Лондона. А деякі доводили, ніби він подався до Америки.
Якби ж то це було правдою.
Мені в грудях стрельнув, вибиваючи дух, аж надто знайомий біль. Так траплялося завжди, коли я думала про справу Різника та спогади, шо їх вона збурювала. Дивлячись у дзеркало, я щоразу бачила ті самісінькі зелені очі та червоні губи; індійські корені моєї матері та батьків англійський аристократизм підкреслювали мої вилиці. З вигляду я й досі залишалася сповненою життя сімнадцятирічною дівчиною. А проте я зазнала такого нищівного удару в самісіньку душу, що сама дивувалася, як це мені вдається видаватися цілою і безтурботною, коли всередині мене клекоче буря.
Дядько відчув зміну в мені, помітив недбалі помилки, яких я припустилася в його криміналістичній лабораторії за останні кілька днів. Як забула про карболову кислоту, дезінфікуючи інструменти, як не зібрала зразків, як зробила нерівний розріз у крижаній плоті, що було геть не схоже на мою звичну точність під час роботи з тілами на столі для розтинів. Дядько нічого не казав, та я знала: він розчарований. У мене мало бути серце, що кам'яніє перед лицем смерті.
Можливо, я справді не годжуся для роботи криміналіста.