Кеннет Грэм – Вітер у вербах (страница 15)

Борсук важкенькою ходою пройшов у кімнату і застиг, якось аж надто серйозно втупившись у друзів. Ондатр як зронив яєчну ложечку на скатертину, то так і завмер із роззявленим ротом.

— Година настала! — нарешті, як ніколи урочисто, заговорив Борсук.

— Що за година така? — насторожився Ондатр і про всяк випадок зиркнув на годинник над каміном.

— Ти б краще спитав — чия година, — промовив Борсук. — Жабсова година, чия ж іще! Година містера Жабса! Казав я, що візьмуся за нього, хай тільки скінчиться зима, от я за нього й беруся, причому сьогодні ж!

— Ага, Жабсова година! — захоплено закричав Кріт. — Ура! Здається, вже пригадую! Ми будемо робити з нього розумного Жабса!

— Чому саме сьогодні зранку? — казав Борсук, сідаючи у крісло. — Тому, що вчора від однієї надійної особи я дізнався, що до Жабс-холу приїде ще один новий і надзвичайно потужний автомобіль — на огляд. І, може, саме зараз містер Жабс натягує на себе оту дивакувато-дурнувату амуніцію, якою так дорожить і яка перетворює його з пристойного (відносно пристойного) містера Жабса на казна-що, бо при зустрічі з ним у кожного порядного звіра починається істерика. Діяти треба негайно, бо потім буде пізно. Ви просто зараз ідете зі мною до Жабс-холу, і ми врятуємо бідаку Жабса.

— Оце діло! — закричав Ондатр і схопився на ноги. — Ми врятуємо цього невдаху! Ми навернемо його на істинний шлях! Він стане найправильнішим Жабсом, відколи ми його знаємо!

І під Борсуковим проводом вони подалися здійснювати благородну місію. Коли кілька звірів ідуть кудись разом, вони рухаються низкою, один за одним, і це набагато правильніше, ніж розсипатися по всій дорозі, бо в разі несподіванки чи небезпеки ні допомогти, ні бодай просто підтримати одне одного немає ніякої змоги.

Звірі підійшли до під’їзної алейки Жабс-холу і, як і застерігав Борсук, побачили перед будинком новенький, аж блискучий, автомобіль велетенських розмірів та яскраво-червоного кольору (улюблений Жабсів колір). Щойно вони наблизилися до дверей, як ті різко розчинилися, і по сходах, натягаючи на лапи водійські краги, поважно спустився містер Жабс, на якому були захисні окуляри, кепі, гетри та довжелезне пальто.

— Кого я бачу! Поспішайте, панове, поспішайте! — радісно закричав він, узрівши старих друзів. — Ви дуже вчасно, щоб поїхати зі мною у веселу… розвеселу… веселу…

Він помітив незворушні, повні рішучості обличчя друзів, які стояли та мовчали, і його вітальні нотки стали згасати, допоки не зникли зовсім, тож щиросерде запрошення урвалося на півслові.

Борсук не вагаючись ступив на сходи.

— Заведіть його всередину, — твердим тоном наказав він своїм супутникам. Потім, поки запихали в двері Жабса, що відчайдушно борюкався та обурено кричав, він звернувся до шофера, під наглядом якого перебував новий автомобіль: — Боюся, сьогодні містерові Жабсу буде не до машини. В нього змінилися плани. Автомобіль йому більше не знадобиться. І я просив би вас поставитися до цього рішення як до остаточного. Далі можете не чекати. — Із цими словами він слідом за друзями зайшов у дім і зачинив за собою двері.

— Отак! — звернувся він до Жабса, коли всі четверо були всередині Жабс-холу. — А тепер передусім зніми цей клоунський костюм!

— Нізащо! — з небаченою пихою відповів Жабс. — Як розуміти вашу нахабну витівку? Я вимагаю пояснень, і то негайно!

— Ну, — не став церемонитися Борсук, — Кроте, Ондатре, роздягніть нашого друга.

Жабс згадав усі лихі слова, брикався, наче навіжений, і щоб узятися до справи, його довелося повалити на долівку. Тоді Ондатр всівся зверху, а Кріт річ по речі стягнув із Жабса всю шоферську амуніцію. Після цього Жабса знов поставили на ноги. Коли всі обладунки було знято, від його бравади не залишилося й сліду. Тепер це був простий, звичайний Жабс, а не Гроза Доріг, він дурнувато хихотів і всім по черзі зазирав у вічі, немов чогось благав. Нарешті до нього начебто дійшло, що тут коїться.

— Знаєш, Жабсе, — суворим тоном пояснював Борсук, — це мало статися, раніше чи пізніше. Ти чхав на всі наші застереження, марнував батьківську спадщину, крім того, через тебе, через твою божевільну їзду, через твої аварії та скандали з поліцією про нас, тобто звірів, по всій окрузі піде погана слава. Ніхто не зазіхає на твою свободу, але ми не дозволяємо своїм друзям виставлятися на посміховисько через край. А ти свою міру вже перебрав. Загалом ти дуже непоганий звір, і я не хотів би вдаватися до грубощів. Я ще раз спробую повернути тебе до тями. Зараз підеш зі мною до курильної кімнати, де я висвітлю деякі факти щодо твоєї персони, а після того подивимось, який Жабс вийде з неї: такий самий, як заходив, чи дещо інший.

Із цими словами він міцно взяв Жабса за лапу, завів до курильної кімнати і зачинив за собою двері.

— Щось не дуже я на це сподіваюся, — недовірливо мовив Ондатр. — Чим-чим, а словами Жабса ніколи не зцілити. Та й сказати він тобі що завгодно може.

Вони зручніше всілися у кріслах і стали терпляче чекати.

З-за причинених дверей було чутно, як довго й безперервно бубонить Борсук, і голос його, за всіма правилами красномовства, то наростав, то стихав. Через якийсь час його повчання були перервані глибокими риданнями, що, мабуть, виривалися з Жабсових грудей: він славився добрим серцем і надмірною сентиментальністю, а зараз ще й легко ставав на будь-яку точку зору.

Десь за годину без чверті двері розчинилися, і на порозі з’явився Борсук, рішуче ведучи за лапу Жабса, чорного, як туча.

Його шкіра звисала безвільними складками, ноги важко сунулися по землі, а щоки були мокрими від рясних сліз, спричинених проникливими словами Борсука.

— Присядь-но Жабсе, — лагідно мовив Борсук і вказав на стілець. — Друзі мої, — сказав він, — із радістю сповіщаю вас, що Жабс нарешті зрозумів хибність своїх дій. Він щиро кається в негідній поведінці, якою грішив іще вчора, і обіцяє раз і назавжди покласти край автомобільному хобі. У чому урочисто й заприсягся переді мною.

— Чудова новина, — цілком серйозно зауважив Кріт.

— Ай справді, дуже непогана новина, — трохи повагавшись, підтримав друга Ондатр. — Якщо тільки… тільки якщо…

Із цими словами він дуже пильно поглянув на Жабса, і йому здалося, що очі в того, досі скорботні, якось підозріло блиснули.

— Залишилася дрібничка, — вів далі вдоволений Борсук. — Жабсе, я хочу, щоб ти врочисто повторив перед друзями все те, з чим тільки-но цілком погодився в курилці. Отже, чи визнаєш ти свою провину в тому, що сталося, а також те, що то була просто твоя забаганка?

Запала довга-довга тиша. Жабс став крутити туди-сюди головою, але всі мовчали, чекаючи його відповіді. І він заговорив.

— Ні! — озвався він трохи насуплено, але рішуче. — Ніяка це не забаганка! Це було так добре!..

— Що?! — закричав Борсук, якому наче в душу плюнули. — Ах ти ж ворохобнику віроломний, чи не ти мені щойно казав у курильній кімнаті…

— Ну, казав, але ж то було в курильній кімнаті, — помітно дратуючись, визнав Жабс. — А там я міг сказати будь-що. Борсуче, любий, ти так красиво говорив, так зворушливо й переконливо, а твої докази були просто блискучими! Так от, там ти можеш робити зі мною будь-що, і ти прекрасно це розумієш. А після цього я ще трохи подумав, на щось подивився під іншим кутом, і бачу вже, що я ні про що не шкодую, ні в чому не каюся, тому для чого словоблудити й казати, що я шкодую та каюся? Правда ж?

— Отже, — підсумував Борсук, — ти відмовляєшся від обіцянки ніколи більше не сідати за кермо?

— Ще й як відмовляюся! — вже геть розперезався Жабс. — Більше того, я даю слово честі, що поїду на першому ж автомобілі, який мені трапиться. Біп-біп!

— Ну, що я тобі казав? — повернувся до Крота Ондатр.

— Ну що ж, чудово, — рішучим тоном мовив Борсук, підводячись із крісла. — Якщо ти не піддаєшся на наші вмовляння, доведеться діяти силою. Мені дуже цього не хотілося. Жабсику, ти нерідко запрошував нас — мене, Крота й Ондатра — погостювати у тебе вдома. Ми приймаємо твоє запрошення. А заберемося звідси тільки тоді, коли настановимо тебе на шлях істинний, не раніше. Все, заведіть його на другий поверх і замкніть у спальні. А потім треба буде вирішити кілька питань.

— Жабсе, зрозумій, це для твого ж блага, — лагідно примовляв Ондатр, разом із Кротом тягнучи Жабса, який брикався і звивався, вгору по сходах. — Ти тільки подумай, як буде добре, коли все минеться, коли пройде ота твоя дошкульна одержимість!

— Жабчику, ми пильнуватимемо тебе, як немовля, — мовив Кріт. — І впильнуємо, щоб ти більше не розтринькував даремно грошей, як раніше.

— Так, Жабсе, і більше не буде непорозумінь із полісменами, — додав Ондатр, коли вони вже запихали його до спальні.

— І не лежатимеш тижнями у лікарнях, витримуючи отих медсестер, чуєш, Жабсе? — додав Кріт, повертаючи ключ у дверях.

Вони спустилися вниз, а Жабс, припавши до замкової щілини, кричав їм навздогін прокльони.

— Боюся, це надовго, — промовив, позіхаючи, Борсук, коли всі троє зібралися вирішувати, що робити далі. — Я ще не бачив, щоб Жабс так стояв на своєму. Та хай там як, а маємо довести справу до кінця. Ні на мить не зводити з нього очей! Чергуємо по черзі, доки з Жабса не вивітриться дурман.

І друзі визначили, хто й коли чергує. Усі по черзі, через дві ночі на третю, мали ночувати в Жабсовій кімнаті, а денні години поділили порівну. Спочатку Жабс аж зі шкури пнувся, щоб дошкулити своїм аж надто турботливим охоронцям. Огорнений черговим нападом буйності, він нахаращував стільці, щоб вийшла така-сяка подоба автомобіля, сам видирався на “сидіння”, припадав до уявного керма і, некліпно дивлячись перед собою, хрипів так, що аж страшно ставало, а потім, у самому розпалі розваги, летів сторч головою і так лежав, розпластавшись серед уламків крісел, і, схоже, був цілком задоволений собою. Та з часом ці несамовиті напади сходили нанівець, і всі намагалися переключити його думки на щось інше. Та Жабса, здається, вже не цікавило ніщо, крім автомобілів, і він ставав чимраз більш понурим та пониклим.