Кэндзабуро Оэ – Особистий досвід. Обійняли мене води до душі моєї (страница 92)

Тамакіті скривив рота, наче для того, щоб розсміятися, та несподівано розплакався. Його спотворене стогонами обличчя нагадувало морду собаки.

— Так, треба ретельно вивчити фотографії, а потім подумати, що робити далі, — сказав Такакі і стрімко побіг сходами нагору.

Всі пішли слідом. Ніхто не хотів залишатися і дивитися на плачучого Тамакіті. Але він також пішов за всіма. Ісана, який ішов слідом, зупинився на другому поверсі, щоб перевірити, чи не прокинувся Дзін. Всі зібралися у рубці і почали із задоволенням розглядати фотографії. Ісана був єдиним, хто не потрапив на знімки, і тому, на відміну від інших, міг об’єктивно ставитися до світлин.

Та натомість він почав роздивлятися плями на килимі, який за все їхнє з Дзіном життя ще ні разу не чистили. Серед брудних плям він побачив обриси корабля. З його лоба зірвалася крапля поту і впала на корабель…

— Якщо уважно подивитися на фотографію, то можна впізнати, де проводилися тренування, — сказав Такакі, підсовуючи журнал до Ісана.

— Мені здається, що Приплюснутий нам збрехав, сказавши, що машина, яка зупинилася неподалік мису, їхала за нами, — сказав Червоновидий. — А проте ті, хто знайомий із цим районом, одразу впізнають, де це.

— Це точно, — сказав Ісана.

Хоча це було настільки очевидно, що можна було і не відповідати. Третю частину фотографії займала велетенська дзельква, а на дальньому плані виднівся ще один мис і поселення. Будь-хто з місцевих одразу зрозуміє, звідки робився знімок. На цій фотографії хлопці спускалися по мотузці вздовж скелі вниз до моря. Спускалися з такими обличчями, наче були впевнені, що внизу їх чекає корабель. На фотографії був підпис: «Озброєні партизани вже поблизу».

— Судячи з надпису, вони не дуже вірили у правдивість фотографій Приплюснутого, — сказав Ісана.

— Якби ще й поліція не повірила, — сказав Такакі. — Однак сподіватися на це ми не можемо.

— Ще б пак! — сказав, наче звертаючись до самого себе, Тамакіті. — Ми вже почали озброєну боротьбу! Хіба це досі не зрозуміло?

Всі повернулися до Тамакіті.

Лише декілька хвилин тому він заливався сльозами, а тепер стояв, піднявши підборіддя, і готовий був знову кинутися в атаку.

— Що ти маєш на увазі, говорячи, що ми вже почали озброєну боротьбу? — спитав Такакі.

— Те, що чув! — голос Тамакіті ще більше зміцнів.

— Тамакіті хоче сказати, що він про щось домовився з молодшими членами команди, поки вони везли Боя до лікарні, — припустив Червоновидий.

— Як тільки ці фотографії потраплять до рук сил самооборони, вони одразу почнуть діяти, — сказав Тамакіті. — Можна не сумніватися, що і поліція також. Журнал вийшов сьогодні вранці, так що протягом дня, скоріш за все, їм стане відомо про ці фотографії. Ви ж чули, що парламент також уже взявся розглядати цю проблему. А зв’язок очевидний. Інструктором тренувань був не цивільний, а солдат сил самооборони — це добре видно на фотографіях. Їм ще не відомо, яка в нас зброя, однак вони вже знають, що саме цей солдат сил самооборони застрелився із зниклого автомата, коли на нього напали місцеві. Тому уряд та поліція швидко приймуть рішення про те, що треба докласти максимальних зусиль, щоб нас знищити! А засоби масової інформації одразу почнуть їм підспівувати. Ми ж для них справжні вороги суспільства! Навіть якщо ми принесемо їм зброю і у всьому зізнаємося, вони не вибачать нам ні Приплюснутого, ні солдата. Тож у нас є лише два шляхи.

— Які два шляхи? Тамакіті, ти знову верзеш казна-що, — накинулася на нього Інаго.

— Які два шляхи? А такі: можна роздати зброю всім членам Команди і розійтися хто куди, і якщо знову зібрати докупи Вільних Мореплавців буде неможливо, то будемо діяти наодинці. Це перший шлях. Тепер, коли немає Боя, який був єдиним, хто брав усе так близько до серця, ніхто не буде проти такого виходу. А хто не захоче пускати в хід зброю наодинці, може робити із нею все, що завгодно. Ну, а кому до вподоби постріляти, то нехай користується, скільки влізе.

— Взяти зброю і розбігтися хто куди — це ж те саме, що й було до того, як ми об’єдналися у Команду Вільних Мореплавців. Такий вихід суперечить принципам, які ми сповідували. Я бачу, правий був Бой, коли сказав, що наша діяльність нічого для нас не значила, — сказала Інаго, але Тамакіті не звернув на неї уваги.

— А другий шлях — це озброїтися, зібратися разом в укритті і дати бій. І це вже буде справжній бій… Лише наш сховок із кораблем злетів у повітря!

Тамакіті запитально подивився на Ісана. Обличчя Такакі та Червоновидого були розлючені.

— Говорячи про ці два шляхи, ти ж хочеш, щоб ми обрали один з них, правильно? — сказав Ісана. — Я так розумію, ти чекаєш від мене, щоб я висловився з приводу твоїх альтернатив? Ну що ж, якщо Вільним Мореплавцям необхідне укриття, де вони могли б забарикадуватися і тримати оборону, то нехай цим укриттям стане моє бомбосховище.

— Щодо мене, то в такому разі я обираю другий шлях. Я думаю, що для нас краще всього засісти в укритті і стояти до останнього, — з полегшенням сказав Тамакіті.

— Гаразд, але, можливо, існує і третій шлях? Такакі, а ти згоден з Тамакіті в тому, що, окрім цих двох шляхів, іншого виходу немає? — сказав Ісана.

План, запропонований Тамакіті, не був для Такакі несподіваним, однак поки що сказати йому було нічого.

— Хіба ви не хотіли дістати корабель і, відмовившись від японського громадянства, вийти у плавання? А тепер, коли з’явилася реальна небезпека, ви хочете розбігтися хто куди, а це означатиме — самознищення, або ж забарикадуватися у сховищі, що, врешті-решт, означатиме те ж саме. Цього я зрозуміти не можу. Хіба це послідовно? Я вже пройшов шлях, коли сховище було для мене непроникною територією, відгородженою від світу і закритою для інших людей.

— Ви маєте рацію, — сказав Такакі, щось вичікуючи.

— Можливо, вам здається, що ви захопили моє сховище, але насправді — це я запросив сюди бійців, які здатні стати на захист дерев і китів. І мене дуже дивує, що ви готові забути всі принципи Команди Вільних Мореплавців і приректи себе на ліквідацію. Чи все це і справді несерйозно? Якщо ні, то чому б не поміркувати про інший вихід?

Такакі мовчав. Ісана опустив очі на журнал і почав роздивлятися фотографію, зроблену Приплюснутим. І хоча Ісана там не був, однак силою уяви він зміг перенестися у той час і те місце. Незалежно від того, що спонукало Приплюснутого — підступні задуми чи щирий запал, — його енергія була присутня на світлинах. Автомат лежав, розібраний солдатом, прямо на шматкові лави, вкритої ганчіркою. На прикладі чітко виднівся номер. А під фотографією був підпис: «Партизани здобули автомат 7.62 калібру 64, який належав наземним військам сил самооборони, і використовують його на своїх бойових тренуваннях». Безперечно, навіть влада найліберальнішої країни не могла залишити ці знімки поза увагою. І солдат, і підлітки на фотографіях посміхалися безтурботними світлими посмішками. Приплюснутий, по той бік об’єктива, здавалося, із захопленням сповіщав: ну хіба можна втриматися, щоб не зняти таких милих хлопців?

— Якщо ви не проти того, щоб перетворити своє сховище на фортецю, то не будемо поспішати відкидати інші пропозиції, — сказав Такакі. — Скажу лише наперед, що я особисто не підтримую план взяти зброю і розбігтися, хто куди. Приплюснутий дав нам зрозуміти, що лише зараз у нас є шанс перетворитися на справжню Команду Вільних Мореплавців. А до цього в нас не було ні чітких планів, ні чітких засад. Усе, що в нас було, — це те, що ми були разом. І якщо зараз ми розбіжимося, Команда Вільних Мореплавців назавжди припинить своє існування. І буде справді, як казав Бой, що наче нічого й не було. Що стосується другого шляху, тобто забарикадуватися у сховищі і битися до кінця, — то мушу сказати, що це також не найкращий вихід. Зачинившись тут, ми будемо приречені на пасивність. Нам доведеться просто сидіти тут і чекати, доки поліція не підтягне свої сили. Команда Вільних Мореплавців створювалася не для цього! Ми мали б робити все, щоб здобути свободу, а не прирікати себе на загибель.

— Яка ж це пасивність, якщо ми будемо утримувати фортецю від військ поліції, а якщо вдасться, то й завдати їхнім силам ударів? — сказав Тамакіті. — Принаймні я не збираюся сидіти, склавши руки, і ви в цьому переконаєтесь.

— Навіть якщо ми будемо якось діяти, ми все одно приречені, — сказав Такакі. — Я також думаю, що третій шлях — найбільш правильний. Треба якомога скоріше дістати корабель і вийти в море. Адже це і було нашим основним планом. Залишається, щоправда, питання, чи зможемо ми дістатися до узбережжя Іто чи Босо зі зброєю і безперешкодно завантажити її на корабель?

— Поки не спробуємо це зробити, не дізнаємося, чи можливо це, — сказав Ісана. — Замість того, щоб гадати про різні можливості, мені здається, краще починати діяти. Ніхто з нас не зможе нікого переконати, що Приплюснутий та Бой віддали свої життя заради Команди Вільних Мореплавців.

— Гаразд, з чого ви пропонуєте почати?

— Мені здається, що поліція ще не готова вийти на Команду Вільних Мореплавців, тому в нас ще є час підготуватися. Завтра я зустрінуся із дружиною. Якщо ми дістанемо корабель, то все інше зробити буде легше. Навіть якщо нічого не вийде, це все одно краще, аніж розбігтися по країні і пасивно чогось чекати.