Кэндзабуро Оэ – Особистий досвід. Обійняли мене води до душі моєї (страница 91)

— Нічого, — сказав Ісана.

Тамакіті та Червоновидий хутко знесли ліжка на другий поверх, щоб, нарешті, перетворити це приміщення на справжню рубку. Поки вони стояли вгорі, Ісана вирішив сказати Такакі важливі речі:

— Я тепер також вважаю себе членом Команди Вільних Мореплавців, і якщо нам вдасться дістати корабель, я також вийду у плавання разом з усіма. Так що можете від мене нічого не приховувати — ні ваших планів, ні тактичних розробок. Єдине, я би хотів, щоб ви не підглядали за нами, поки ми будемо жити на другому поверсі. Жити ми будемо утрьох: я, Дзін та Інаго. Хотілося б, щоб нашому спільному життю нічого не заважало…

Після вечері Тамакіті та Червоновидий пішли у долину на розвідку. Тим часом Ісана вирішив поговорити з Такакі щодо майбутнього Команди Вільних Мореплавців.

— Якщо ми вирушимо у плавання, то рано чи пізно доведеться заходити в порти, щоб поповнити запаси харчів та води, так же? — почав Ісана. — Логічно припустити, що на краденому кораблі довго плавати не вдасться.

— Правильно. Тамакіті, наприклад, пропонує зайнятися піратством, однак загалом це дуже небажаний вихід, — сказав Такакі. — А про те, що ми збираємося вкрасти корабель, вам Інаго сказала?

— Ні, але про це неважко було здогадатися. Однак, ми живемо, як-не-як, у двадцятому сторіччі, так що найбільш розумним було б дістати корабель законним шляхом.

Ісана ледь не сказав: якщо вдасться уникнути розплати за смерть Приплюснутого…

— Я згоден, але в такому разі Вільні Мореплавці не зможуть вийти в море ні завтра, ані післязавтра, — сказав Такакі. — Команда ще не настільки натренована, щоб отримати офіційний дозвіл на вихід у море. Приплюснутий якраз за це нас і критикував…

— А мені здалося, що Приплюснутий говорив, що Вільним Мореплавцям не вистачає лише корабля. Тільки вийшовши в море, Вільні Мореплавці могли б стати справжньою командою.

— Але реальність показує, що ми не зможемо вийти у море завтра, — скипів Такакі. — І взагалі, задуми Приплюснутого реалізувати неможливо. Ми залишилися живими, і щоб втілити в життя мрії мертвого, потрібен час…

— Мій тесть незабаром помре від раку, — вирішив розкрити свій план Ісана. — Ми з Дзіном маємо отримати спадщину. Якщо попросити його видати нам нашу частку, то на ці гроші можна було б придбати корабель. Я думаю запропонувати цей план дружині і відмовитися від сховища…

— Відмовитися від сховища? — здивувався Такакі. — Хіба вам не шкода?

Тамакіті сподівався налагодити контакт із робітниками, тому Червоновидий повернувся з розвідки один. Разом із Такакі вони пішли нагору слідкувати по черзі за тим, що коїться на кіностудії. Інаго приспала Дзіна і, роздягнувшись, лягла біла Ісана. Вона одразу почала вимагати зайнятися сексом, але Ісана подумав, що на третьому поверсі їх можуть почути, і спробував було відмовитися. Однак Інаго геть не соромилася того, чим вони займалися, і, наче спортсменка, почала віддаватися на повну, енергійно рухаючи стегнами, тільки б отримати очікуваний оргазм. Дивлячись на її самовідданість у навчанні, можна було подумати, що заради оргазму вона готова була забути і забарикадованого Боя, і взагалі зрадити всю Команду Вільних Мореплавців…

Прокинувся Ісана від того, що Дзін заворушився, наче намагаючись відігнати від себе поганий сон. Ісана одразу відчув, що нагорі не сплять, і, намагаючись не розбудити Дзіна та Інаго, яка зараз нагадувала дерев’яну ляльку, встав з ліжка і одягнув сорочку. Не знайшовши в темряві трусів, він натягнув на голе тіло штани, шурхаючи занімілий пеніс. Піднявшись крученими сходами на третій поверх, він побачив Такакі, який сидів і дивився через бійницю у бінокль. Червоновидий спостерігав за долиною через іншу бійницю. Такакі повернувся до Ісана, наче старий капітан, і, розціпивши пересохлі губи, сухо проговорив голосом телевізійного диктора:

— Все вкрито туманом, видимість погана. Схоже, що між робітниками та Боєм розпочалася сутичка. Було чутно навіть голоси, однак розібрати ми нічого не змогли… Туман дуже щільний… Вчора там палили вогонь до пізньої ночі, і дим, перемішавшись з туманом, піднявся вгору.

Глянувши через бійницю, Ісана побачив, що над долиною стелеться густий туман, закриваючи усе товстим шаром, і лише дах павільйону, наче гірська вершина, височів на білою пеленою.

Раптом Ісана почув вибух, від якого здригнулися навіть стіни сховища. Ісана знав наперед, що буде вибух, бо побачив, як над кіностудією піднялася хмара у вигляді гриба. Потім він побачив червоні та жовті спалахи вогню. В тому місці, де стався вибух, туман розвіявся і в прогалині з’явився бульдозер із піднятим ковшем, схожим на здійнятий вгору дзьоб велетенського оскаженілого пелікана. Смугастий бульдозер просувався вперед, розсуваючи туман, загрозливо наближаючись до двох інших бульдозерів. Було видно, як водії цих бульдозерів зістрибнули вниз і повтікали геть. А в кабіні смугастого танку сидів маленький хлопець, розставивши ноги і вирівнявши плечі. Уявний танк сунув уперед… Всі в кімнаті одразу зрозуміли, що коїться, і не встиг Ісана і слова сказати, як Такакі та Червоновидий радісно заволали в один голос:

— Бой виїхав на бульдозері!

Туман знову накрив атакуючий бульдозер і два інших, які залишили водії. Почувся лише скрегіт металу, і всі троє в кімнаті переможно засміялися.

— Треба йти рятувати Боя! На своєму бульдозері він далеко не втече, — сказав Ісана крізь сміх.

— Точно… Треба… Такий скрегіт… — Такакі не міг зупинитися і реготав як навіжений.

Під ранок Тамакіті вийшов зі своїм рятівним загоном.

— Вони чекатимуть у машині неподалік, — сказав Червоновидий, в якого від сміху виступили сльози.

Згодом до сховища почали долітати крики і лайка. Туман розірвав стовп полум’я, що піднімалося від павільйону, однак ні Боя, ні робітників, які мали б із ним битися, ані рятувального загону не було видно.

Частина 17

Спалахи хтивості (2)

Довгий день закінчився, і лише пізно вночі повернувся Тамакіті. Зайшовши у сховище, він не став чекати, поки його почнуть розпитувати, і одразу почав розказувати:

— Боя побили. Він ледь дихав. Я дотягнув його до човнової станції, але зрозумів, що без лікаря йому не обійтися. Тому поклав його в машину, відвіз до лікарні Токійського університету і вивантажив його неподалік.

— А в лікарню зателефонував?

— Так, з громадського автомату. Повідомив, що в них там лежить поранений. Вони сказали, що…

— Який номер лікарні Токійського університету? Може, ти його просто покинув помирати? Ти, напевно, і не хотів, щоб його оглянув лікар! — накинувся на нього Такакі.

Тамакіті міцно стиснув губи і розлючено подивився на Такакі. Він готовий був накинутися на Такакі, який дозволив собі поставити під сумнів його слова. Однак він повільно засунув руку під светр, дістав згорнутий тижневий журнал і сунув його під ніс Такакі. Він обережно, наче школяр молодших класів, розгорнув журнал. Всі побачили фотографію навчань Вільних Мореплавців. На першій сторінці великим планом у профіль був знятий солдат. І його обличчя, і усміхнені обличчя інших хлопців, які стояли навколо нього, були вкриті потом, і в краплинах поту відображалося літнє сонце.

— Ти хочеш звинуватити мене, що я заради своєї безпеки кинув помирати Боя, так от, тепер ніякої безпеки нам уже не світить! — сказав Тамакіті, спостерігаючи за реакцією товаришів. — Я переживав за Боя більше, аніж усі ви. Скажете, ні? Після того як він підірвав нашу шхуну, він виїхав битися до кінця, щоб врешті-решт підірвати і самого себе. Він не боявся, що його битимуть робітники. І смерті також не боявся. Тому я був за нього спокійний, я відвіз його до лікарні і поклав біля неї. Він поринув у свої видіння…

— Тамакіті, ти вбив пораненого Боя! Думав, що він може щось сказати поліції. А потім ти відвіз до лікарні і покинув його там! — закричала Інаго, підбігаючи босоніж до Тамакіті.

Тамакіті зверхньо подивився на Інаго. Його обличчя, вкрите краплинами поту, було схоже на обличчя загнаної тварини. Шия Інаго також блищала від поту, від напруження жили пульсували.

— Тамакіті треба судити! Що б не сталося, перш за все, ми повинні його судити! Інакше Тамакіті одного за одним повбиває всіх членів команди! Він бив Боя по тих ранах, які йому завдали робітники! Тамакіті боявся, що Бой може щось бовкнути у лікарні! Замість того, щоб допомогти дитині, яка на самоті провела три ночі у підвалі…

Вигукуючи ці слова, Інаго вчепилася у горло Тамакіті. Він не чинив спротиву, і Червоновидий змушений був її відтягнути і тримати з усіх сил, щоб вона не вирвалася.

— Дзін прокинеться, Дзін може перелякатися, — намагався втішити дівчину Червоновидий.

Тамакіті, видно, добряче перелякався атаки Інаго і після неї став не таким пихатим.

— Бой врізався у бульдозери робітників і вивів їх з ладу, — заговорив Тамакіті, не звертаючись ні до кого конкретно. — Потім він погнався за ними із залізною трубою і почав нею лупити їх. А їх двоє. Вони також схопили дерев’яні планки і почали наступати на Боя. Потім, коли Бой вибив у них з рук планки, вони також підібрали труби і почали бити Боя. Ми бачили це, коли їхали в їхній бік прямо по полю. Бой опустив голову і, нічого не помічаючи, розмахував навколо себе трубою. Один з робітників хотів ударити його по плечу, але промахнувся і влучив у голову. Коли ми підбігли, він уже вертівся, як навіжений, а потім упав і почав битися у корчах. Череп у нього був провалений, і з рани фонтаном лилася кров. Невже я міг його вдарити по такій рані? Це ж Бой, для якого найцінніша на світі була шхуна…