Кэндзабуро Оэ – Особистий досвід. Обійняли мене води до душі моєї (страница 89)
Інаго лише глянула на нього з якимось невизначеним виразом обличчя, від якого Ісана стало соромно за свої виправдання. Окрім цього, коли вона зігнула коліна, трохи присівши, він побачив на її геніталіях якийсь блиск і подумав одразу: як гарно, що вона принесла презерватив, який вона назвала «резинкою». Однак він відразу засоромився своїх побоювань і, підійшовши до неї, торкнувся губами її піхви, а потім втягнув у себе її статеві губи, на що вона відреагувала стогоном. Ісана ледь не кінчив. Коли він уставив у неї пеніс, вона одразу почала енергійно рухатися, сильно стискаючи його з обох боків стегнами. Ісана настільки це завело, що, як йому не було прикро, але, тяжко зітхнувши, він кінчив. Інаго, здавалося, нічого не помітила і продовжувала ритмічно рухатися і стогнати.
— Я ж казав… От і все, — спробував привернути увагу Інаго.
— Що, вже? А я вже декілька разів кінчила.
— Кінчила? — не зрозумів Ісана.
Ісана заворушився, щоб вивільнитися з дівчини, яка нарешті послабила напруженні стегна. А коли він виходив з неї, то відчув, що презерватив зліз і залишився у неї всередині.
— Ти не могла б ще раз розвести ноги? — зніяковіло спитав Ісана.
Інаго, наче гімнастка, розвела ноги і сама витягла презерватив. Після цього вона почала тихенько сміятися. Ісана засміявся також, але із гірким відчуттям. Коли вона, вкрита краплями поту, лягла біля нього, Ісана подумав, наскільки статеві стосунки поступаються духовній близькості людей.
— Я не зрозумів, що ти мала на увазі, коли сказала, що кінчила? Наскільки я знаю, це відбувається у жінок, коли вони відчувають оргазм.
— Он як?
— А ти колись відчувала таке?
— Так, коли займалася мастурбацією, — просто сказала Інаго. — Ну, наприклад, коли не можу довго заснути, і коли холодно. А потім я просто засинаю, наче від стомлення. А коли займаєшся сексом, то все по-іншому. Але мені здається, що в мене це буває.
— Тобто ти не впевнена?
— Не знаю, це, здається, щось інше. Якесь піднесення…
— Думаю, що коли це піднесення досягає найвищої точки, то це саме воно і є.
— Он як? А ви добрий. Вам не все одно, досягла я найвищої точки чи ні.
— Звичайно, не все одно. Це важливо для сексу, бо участь у ньому беруть обоє. Я так розумію, що в тебе ще ніколи такого не було. І як ти займалася сексом Із солдатом, думаючи, що йому все одно?
Інаго мовчала. Ісана побачив, що в її очах стоять сльози.
— Бридко… Я його обманювала і робила вигляд, що мені також добре. Він завжди так старався, а я обманювала його, що отримую оргазм. Справді бридко…
Якийсь час вона лежала схлипуючи.
— А можна якось навчитися отримувати оргазм у сексі?
— Думаю, можна.
— Ну, тоді почнімо вчитися. Давайте, я допоможу. Я його підніму ротом…
Ісана спробував було її зупинити:
— Зачекай, я піду помиюся.
— Нічого страшного. Для мене це не проблема.
Через деякий час Ісана знову був готовий. Але цього разу він старався близько години, однак ніяк не міг кінчити, незважаючи на те, що Інаго, як справжня спортсменка, викладалася на повну. Врешті-решт, він сказав:
— Усе, давай зупинимося. Якось іншим разом…
— Ні, це ще не кінець. Я відчуваю, що він ще твердий! Солдат казав, що коли хлопець взявся трахатися, то має обов’язково кінчити, інакше він слабак.
— Ну, гаразд, давай я спробую не залишитися слабаком за допомогою руки.
Він почав мастурбувати натруджений пеніс, а Інаго спостерігала за ним. Коли він вистрілив їй на груди, вона сказала:
— Кожного разу, коли бачу таке, думаю, яка ж людина дивна істота…
Вони заснули, обіймаючи одне одного.
Незважаючи на те, що хвороба почала відступати, перевозити Дзіна в електричках було ще зарано. Змушені залишитися ще на кілька днів у горах, Ісана та Інаго гуляли навколо, валялися на сонці і займалися сексом. Гуляючи під деревами мірики, вони збирали їхні плоди, охолоджували у відрі з водою і їли. Інаго тішилася з того, наскільки серйозно Ісана ставиться до споживання рослинної їжі.
Коли Ісана звертався до душ дерев і китів, то розмовляв з ними про дві речі. Одною з них була смерть. Тепер, коли вони з Інаго займалися сексом, щоб вона навчилася отримувати оргазм, він страшився, що їхні стосунки, які стають дедалі тіснішими, можуть припинитися. Це був егоїстичний страх смерті. Останнім часом він часто пригадував вислів, який запам’ятав з тих часів, коли вивчав давні мови, — «насилля коханням». Він пригадував, що казав Такакі про те, що смерть він готовий прийняти із задоволенням і що іншого задоволення для нього у сховищі немає. Однак зараз він відчув, що починає боятися, що ним заволодіває безсилля. Страх смерті був пов’язаний також із загибеллю Приплюснутого та солдата. Він боявся, що смерть може застати його в той момент, коли він даватиме урок плотських втіх. Із почуттям безсилля та прикрості він звертався до душ дерев і китів:
Іншою його турботою була Інаго та її участь у Команді Вільних Мореплавців.
Ісана навіть придумав ризиковий план для Вільних Мореплавців, який не міг би йому прийти в голову, відколи він оселився у сховищі. Він знайшов спосіб, як здобути достатньо великий корабель, який витримав би тривале морське плавання. Йому спало на думку, що, поділивши із дружиною спадщину Лиходія, він міг би на ці гроші придбати корабель. І нічого страшного, що поділ відбудеться ще за життя Лиходія. А якщо Наобі чи Лиходій спитають у нього, для чого йому терміново знадобився корабель, то він скаже, що впродовж декількох років він обмірковував усе, сидячи у сховищі, і тепер він хоче вийти у плавання на кораблі, щоб захищати великих ссавців, що мешкають у морях. Наобі цей план має сподобатися: для її передвиборчої кампанії це величезний плюс, адже їй значно вигідніше, щоб її чоловік не сидів відлюдником у атомному сховищі, а вирушив у плавання з метою захисту тварин. До того ж він, вийшовши у плавання, міг би бути ближче до душ китів, а Дзін, зі свого боку, розширив би свої знання, вивчивши чимало голосів морських птахів…
Коли висипка на шкірі Дзіна перетворилася на маленькі темні цяточки і він міг рухатися, як і раніше, Ісана та Інаго прибрали і спалили все сміття з барака, яке могло свідчити про сліди їхнього тут перебування. Під вечір, коли роботу було завершено, вони втрьох залишили табір і пішли крізь чагарник звіриною стежкою у бік західного узбережжя. Дорогою Ісана показував Дзінові дерева мірики. Тим самим він хотів висловити свою вдячність душам мірики, які, поза всяким сумнівом, допомогли Дзіну одужати. Стиглі темно-багряні плоди мірики були аж на самих верхівках, а на нижніх гілках висіли тільки червоні, ще не стиглі плоди. Ісана виліз на дерево і зірвав декілька тонких гілочок із плодами, однак на Дзіна, який погано бачив, гілочки не справили особливого враження. Уся його увага була поглинута незчисленними голосами птахів, хоча й побачити самих птахів серед гілля було досить важко. Коли вони вийшли до велетенської дзелькви, що стояла на фоні темно-сірого грізного неба і такого самого кольору моря, раптом спустилася темрява. Численні зграї сірих шпаків, які ще декілька днів тому було чутно звідусіль, кудись зникли. Розглядаючи обидва стволи дзелькви і порівнюючи їхній колір та кору, Ісана та Інаго мовчали. Мільйони листків наче завмерли і не видавали ані звуку. І лише знизу доносився гуркіт хвиль, що набігали на скелі.
Тримаючи Дзіна за руки, Ісана та Інаго обходили дерева, як раптом побачили таке, через що вони обидва навіть втратили дар мови і, розвернувшись на місці, пішли у зворотному напрямку. Вони намагалися йти не надто швидко, щоб Дзін міг за ними устигати, і спинами відчували жах, який йшов від дзелькви.
— Але чому?.. Чому його поховали так? Його ж одразу знайдуть. Із землі стирчить його долоня, яку обліпили мухи. Так, що вона здається золотою рукою…
Вітер з моря холодив шкіру Інаго, а всередині неї все клекотіло від жаху, і як би Ісана не хотів подолати його, він не міг підшукати необхідні слова. Він зрозумів, що вони були щойно біля Китового дерева. Схоже, Такакі вирішив, що дзельква — це і є Китове дерево, тому й поховав Приплюснутого під ним. Ісана не розумів, навіщо, однак принаймні він знав, що ця думка прийшла Такакі в голову, коли вони обидва стояли і довго дивилися на дзелькву. Але чи зможе це втішити Інаго? Чи зможе вона зрозуміти це, якщо у її свідомості немає такого поняття, як Китове дерево?
Коли вони повернулися до Токіо і йшли вже дорогою на схилі, що вела з міста у болотисту долину, Ісана та Інаго водночас побачили щось несподіване.
— Схов Вільних Мореплавців горить! — скрикнула Інаго з такою силою, що стомлений дорогою Дзін аж перелякався.
Перед їхніми очима, які звикли до просторів над мисом, відкривалося вкрите хмарами низьке небо, до якого, здавалося, можна було дотягнутися рукою, а в небо з руїн кіностудії здіймався товстий стовп густого диму. Навколо червоного вогнища стелилася густа бордова піна. Вкрита заростями трави долина дедалі більше вкривалася димом. Спочатку Ісана та Інаго подумали, що, може, це палає лише крайній павільйон? Можливо, його зруйнували бульдозерами, великі деталі відвезли на склад утилю, а все інше згребли докупи і підпалили? По обидва боки від вогнища симетрично стояли два бульдозери, які наче свідчили про те, що саме замислили люди, відповідальні за роботи. У проміжки, коли вітер відхиляв вогонь, позаду виднілася стіна незайманого павільйону.