Кэндзабуро Оэ – Особистий досвід. Обійняли мене води до душі моєї (страница 87)

— Ховаєтесь від мене, щоб не говорити, що сталося із солдатом? — звернулася вона до Ісана, який зупинився, вагаючись. — Немає потреби, я вже почула все по радіо. Він утікав, скільки міг, а потім застрелився, і, можливо, це краще, аніж його вбив би Тамакіті.

Немов кульки ртуті, в її очах блиснули сльози. Очі дівчини були червоними, наче вона довго плавала під водою. Її зазвичай рішучий погляд пом’якшився і став навіть сумним, а голос через постійні схлипування став слабким і хриплим.

— Я зварила спагеті, які ви принесли, — сказала вона. — Ви підіть умийтесь, а спагеті я вам підігрію. Дзін не любить запаху поту.

Раніше від неї самої тхнуло потом, так само, як і від інших членів Команди, а останнім часом її тіло стало пахнути свіжістю.

Зайшовши на кухню, залиту сонячним світлом, Ісана помітив пральну машину, а навпроти неї великі бляшані відра, газову плитку, від якої тягнувся шланг до балона під навісом поруч із бараком, великий казан та глибоку пательню. Був там також і незвичайної форми пузатий чайник. Незважаючи на те, що всі речі були майже на вулиці, на них не було жодної пилинки. Схоже, Інаго прийшла сюди рано-вранці, помилася і, чекаючи на повідомлення про солдата, навела тут лад. А потім сіла навпочіпки і почала скочувати земляні кульки, змішані із власними сльозами.

— Вода у відрах вже мала нагрітися на сонці, — сказала Інаго, знімаючи з палиці, покладеної на виступи застиглої лави, рушника.

Біля відер на шматку лави лежав тонкий круглий змилок. Ісана спало на думку, що саме тут Інаго і милася, ніяк не загороджуючись. Вона дивилася на нього широко розплющеними заплаканими очима, не розуміючи, чого він чекає. Коли Ісана нарешті роздягся, ступаючи босими ногами по розпеченій на сонці лаві, Інаго зібрала його одяг і поклала у пральну машину. Ісана взяв ковша із довгим руків’ям, зачерпнув ним води з відра і полив собі на голову. Нагріта сонцем вода обпекла шкіру, пори якої були розкриті завдяки поту. Звиваючись та скавулячи, наче собака, Ісана почав намилюватися. Поступово він припинив думати про те, що Інаго на нього дивиться, і почав не соромлячись намилювати пахвину. Раптом Інаго, яка стояла біля пральної машини, сказала:

— Якось я дивилися по телевізору про одного солдата, який впродовж довгого часу переховувався на одному з Філіппінських островів. Так от, ви схожі на нього.

Відколи Ісана почав жити відлюдником, він скинув жир, а натомість проявилися м’язи, і його тіло перетворилося на міцне тіло робітника із низів. Хоча сам він ніколи не думав, яке враження справляє його тіло… Весь його одяг був у пральній машині, так що йому нічого не залишалося, окрім як обмотатися рушником і сісти грітися на вулканічну породу. Глянувши собі на ноги, він побачив, що між пальцями з’явилося ще більше бруду, аніж було. У такій незручній позі, схожий на постраждалого від стихійного лиха, він їв спагеті з м’ясним соусом. А Інаго, наче доглядальниця за постраждалим, прослідкувала, щоб він з'їв спагеті, і принесла йому м’ясного бульйону. Всередині він ще відчував прохолоду, однак шкіра, і особливо голова, вже нагрілися досить сильно. Поклавши на тім’я руку, щоб аж так не пекло, іншою рукою він підносив до рота миску з бульйоном.

— Хочете ще? — спитала Інаго, коли він випив бульйон, однак Ісана так наївся, що йому стало навіть соромно, і він заперечно захитав розпеченою на сонці головою.

— Просто ви їли так швидко, що я подумала: може, вам мало? Це, напевно, тому, що ви живете лише вдвох із Дзіном, так? Щоправда, Дзін їсть повільно, — сказала Інаго. — Треба віднести йому бульйону та молока. Допоможете? В нього висипка з’явилася навіть у роті, так що їсти спагеті йому буде боляче.

— А може, дрібно покришимо і покладемо у бульйон? Над усе на світі Дзін любить спагеті.

— А я так і зробила, — сказала Інаго.

Вона взяла великий чайник із кип’яченим молоком та миски, а Ісана, змочивши ще раз голову водою, поправив рушника на поясі, надів черевики на босі ноги, узяв казан із бульйоном і пішов слідом за дівчиною.

Дзін уже прокинувся. Він лежав посеред ліжка і, зіщулившись, дивився у стелю. Тепер все його обличчя, включаючи повіки та вуха, було геть усе вкрите висипкою. З-під нічної сорочки Інаго було видно його руки і ноги, які також були у висипці. Однак було помітно, що висипка ніде не була розчухана. Ісана взяв у руку пальці Дзіна, які свідчили про його терплячість, однак у заспаних очах сина він побачив невдоволення і забрав руку.

— Дзін, тримайся! Дзін буде триматися і скоро одужає! — пошепки сказав Ісана, але Дзін йому нічого не відповів.

— Більше на його тілі не з’являється нової висипки, — сказала Інаго. — І навіть, мені здається, вчорашня стала менш червоною. Це означає, Дзін, що хвороба твоя скоро закінчиться. Ану, поїж трохи супчику. Дзін буде їсти супчик із подрібненими спагеті, правда?

Спухлі та пересохлі губи дитини заворушилися, але Ісана не зміг прочитати, що хотів сказати Дзін. Натомість Інаго одразу зрозуміла, що він мав на увазі, і сказала:

— Як знаєш. Не хочеш супу — не треба. Давай просто вип’єш молока, га?

Інаго підняла Дзіна і обережно, щоб не зачепити висипку, яка притаїлася, наче ворог у засідці, підтримуючи його за потилицю, почала годувати його з ложки молоком.

— Дзін молодець. Попив молока. Пам’ятаєш, Доктор казав, що всередині в тебе також є висипка? А тепер у тебе всередині молоко. Молодець, Дзін, — сказала Інаго і акуратно, щоб не зачепити висипку на губах, піднесла до рота ще ложку молока.

Випивши чотири ложки молока, Дзін відкинувся назад, здригнувся і, витягнувши по боках забинтовані руки, почав позіхати. Інаго подивилася на Ісана ще й досі червоними від сліз очима і сказала:

— Навіть коли Дзін спить і нічого не контролює, він все одно не розчухує висипку. Навіть коли йому щось сниться. Невдовзі хвороба закінчиться, і Дзін знову стане нашим улюбленцем.

— Це ти допомогла йому. Якби це сталося, коли ми були з ним удвох, то він, певно, розчухав би висипку до крові, — сказав Ісана. — Навіть не думав, що ти можеш бути також дбайливою доглядальницею.

— Коли Вільні Мореплавці вийдуть у плавання, я буду коком та доглядальницею, — сказала Інаго. — Може, поки Дзін спить, роздягнемося та позасмагаємо на сонці? Чим пляж біля моря відрізняється від пляжу на вершині мису? Коли по радіо передавали про інцидент у рибальському селі, то розказували, що в той бік їхало чимало молоді, щоб побути на морі. А чим ми гірші? Ми ж Мореплавці, як-не-як.

Після цих слів Інаго взяла у кутку кімнати дві згорнуті циновки і рішуче викинула їх у вікно. Із таким самим запалом вона скинула з себе майку і залишилася в самих лише жовтих шортах. Накинувши на солом’яного капелюха рушника, вона стрімко вискочила з будинку. На одну секунду Ісана побачив її струнке тіло і оголені довгасті груди із коричневими сосками. Груди були світлішими, аніж решта тіла, і здавалися м’якими та податливими.

Інаго розстелила циновки попід вулканічною стіною, від якої падала тінь, бо сонце вже перетнуло зеніт, і лягла на одну з них, сховавши голову в тінь. Ісана сходив за відром з водою і поставив його поміж циновок. Змочивши голову водою, він також ліг на циновку. Інаго прилаштувала у камінні радіоприймач і налаштувала його на музичну хвилю. Музику перервав сигнал, що сповіщав час. Живучи у сховищі, у Ісана не було потреби дізнаватися, котра година, і зараз він лише прослухав сигнали, однак так і не вловив, котра була година. Після сигналу часу почалися новини, які змусили Ісана прокинутися. Інаго також прислухалася до новин, продовжуючи лежати, наче плавець на спині.

По радіо сказали, що вчорашній інцидент, у результаті якого колишній солдат сил самооборони вистрілив у себе з автомата, набув широкого розголосу, і навіть в парламенті було вирішено висунути це питання на обговорення. За результатами розслідування солдат, як повідомили його товариші по службі, без жодної явної причини раптово зник, залишивши у казармі всі свої речі. Ні про які політичні вподобання він не говорив і стосовно громадянської самосвідомості був цілком надійною людиною. Автомат 64, калібру 7,62 міліметра, з якого він вистрілив у себе, був викрадений зі складу військ самооборони і вважається зниклим. Ручна граната, яку солдат підірвав, перед тим як застрелити себе, була вкрадена з американської бази на Окінаві. Схоже, що невдовзі буде знайдено зв’язок солдата з екстремістськими організаціями лівого крила. Впродовж цього року студентами, що належать до екстремістських організацій, були скоєні такі озброєні напади…

— Такакі, напевно, дуже засмутиться, якщо почує щось подібне, — сказала Інаго, коли знову почалася музика. — Створюючи Команду Вільних Мореплавців, він хотів, щоб у неї не було жодних зв’язків з політикою. Люди, яким подобається політика, перебувають при владі зараз або прийдуть до неї завтра. І сила завжди буде на їхньому боці. А на нашому боці ніколи не буде сили, тому, щоб нас не перебили тишком-нишком, треба бути готовими вийти у море. Ми всі знаємо, що таке насилля, однак ті, на чиєму боці сила, знають, що це, краще за нас, і насиллям нас і знищать. Ми мусимо вийти в море, поки інші люди не поперебивали нас. Бой хотів вас убити, тому що ви людина стороння і могли завдати шкоди нашій справі, дізнавшись про шхуну у сховку. Це все через страх, що сторонні можуть забрати в нас шхуну. Ця половина корабля — є запорукою того, що врешті-решт у нас з’явиться справжній корабель. Якби ми тільки могли дістати справжній корабель, ми відразу вирушили б у плавання. За планом Такакі всі члени команди мають відмовитися від японського громадянства. Він сказав, що у конституції начебто записано про таке право.