Кэндзабуро Оэ – Особистий досвід. Обійняли мене води до душі моєї (страница 84)
Ісана помітив, що колишній солдат, який був вищим від усіх підлітків, здивовано на нього дивиться. Однак зараз Ісана не було часу про нього думати, він хотів якнайшвидше розказати про все Інаго. Він тільки сумнівався, чи варто передавати Інаго про те, як поводився солдат упродовж засідання. Не звертаючи уваги на погляд солдата, він похапцем вибіг на майдан і попрямував угору сходами у стіні.
— Дзін тільки недавно заснув, — сказала Інаго, яка лежала поруч із хлопчиком. — Він весь покрився висипкою. Навіть обличчя.
— Навіть обличчя? — Ісана не зовсім зрозумів, що йому сказали, бо був настільки збуджений, що навіть забувся про хворобу Дзіна.
— Суд закінчився?
— Схоже, що закінчився, однак стався нещасний випадок… Просто жах, що сталося…
— Приплюснутий скоїв самогубство? — спитала Інаго. — Він стомився страждати від того, що скорочується, і давно шукав нагоди скоїти самогубство.
— Поки що він ще живий. Однак він, схоже, сильно поранив собі внутрішні органи. Доктор каже, що допомогти не може, а сам Приплюснутий від сторонньої допомоги відмовляється. Він ось-ось помре. А Такакі запропонував послухатися Приплюснутого і стратити його. Ніхто з присутніх не був проти.
— Він таки знайшов спосіб покінчити з собою. А Такакі хоче допомогти йому.
Спокійний і впевнений тон Інаго вразив Ісана. Однак, коли вона акуратно вставала з ліжка, щоб не потурбувати Дзіна, палаючі очі дівчини були наповнені сльозами.
— Такакі сказав, що у страті повинні брати участь усі, і тому наказав покликати вартових і привести тебе. А ті, хто не хочуть робити цього, мають піти з Команди. Однак, я думаю, якщо ти залишишся тут із хворою дитиною, нічого страшного не станеться.
— Ні, я піду. Мені ще треба подивитися, як там мій солдат. Дзін все одно спить, — сказала вона спокійно, витираючи сльози. Інаго почала злизувати сльози язиком, і їх солоний присмак викликав новий потік сліз.
— Ну, що ж. Нехай буде так, — сказав Ісана.
З моря дув сильний, наповнений вологою вітер, який тріпав сукню Інаго і бив її по щоках. Вона йшла невпевненою ходою, і Ісана, який ішов позаду, дивився на неї з острахом. Він поспішав за нею, охоплений звуками тріпотіння її одежі.
На майдані все було готово для страти. Сонце, що похилилося на захід, освітлювало чорну землю і червону стіну, під якою була розстелена ковдра. Приплюснутий лежав на ковдрі у тій самій позі, в якій його утримували Доктор та Ісана, тільки тепер його утримувати було непотрібно. За три метри від нього півколом стояли підлітки, тримаючи в руках каміння. Такакі та Доктор стояли осторонь. З обличчями такого ж червоного кольору, як стіна, вони дивилися, як Ісана та Інаго спускаються на майдан. Але Інаго навіть не глянула на Такакі і, пройшовши повз підлітків із камінням, стрімко наблизилася до Приплюснутого, який лежав зовсім голий і вкритий весь чорною. як смола, кров’ю. Вона присіла біля його голови, що знесилено лежала на ковдрі. Було незрозуміло, чи притомний він. Одне його око було вкрите ковдрою, а другим він дивився кудись у землю. Його скривлене обличчя виражало скоріше не муку, а насмішку. На губах у нього булькала піна.
— Гей, Приплюснутий! — покликала його Інаго, однак відповіді не почула. Потім вона розпачливо закричала гучним голосом: — Приплюснутий! Ти помер? — Але Приплюснутий лише беззвучно ворушив вкритими піною губами.
Інаго повернулася. Її почервонілі очі наповнилися сльозами.
— Докторе, може зробити йому якийсь укол? — сказала вона осудливо.
Доктор опустив очі. Після цього вона вже не звертала жодної уваги ні на Приплюснутого, ні на Доктора. Пройшовши повз підлітків, вона наблизилася до солдата, який разом з усіма стояв, тримаючи камінь.
— А ти чого береш участь у страті? — спитала вона, і солдат, засоромившись, випустив з руки камінь, а потім відійшов і став за спинами підлітків.
Такакі запитливо подивився на Ісана, який став біля Доктора. Ісана рішуче захитав головою на знак заперечення. Після цього Такакі взявся до справи. Він підібрав камінь, який кинув солдат, і з силою жбурнув у Приплюснутого. Камінь попав у живіт, і Приплюснутий зігнувся гачком. Після цього всі інші почали кидати свої камені. Приплюснутий мляво, наче мішок із піском, реагував на удари. Згодом його тіло завмерло, і, задавалося, він ще більше стиснувся. Підлітки продовжували мовчки стояти, відчуваючи якусь піднесеність. Такакі підняв із землі автомат з прикладом червоного кольору, дістав з кишені обойму і простягнув солдатові.
— Заряди, — сказав Такакі.
Піднявши голову, Інаго дивилася на розгубленого солдата, поглядом закликаючи його не погоджуватися. Але солдат злякався проявити слабкість, узяв автомат і зарядив його. Заряджений автомат з його рук взяв Тамакіті, перевів його на одиночні постріли і передав Такакі. Той підійшов до Приплюснутого і, загородивши його собою, вистрілив чи то в голову, чи то в груди. Звук пострілу відлетів від розжареної стіни і пройняв підлітків, що стояли півколом. Такакі здригнувся, поклав автомат біля стіни і сказав підліткам, які продовжували мовчки стояти:
— Швидко, четверо сюди! Треба його поховати. Всі інші приведіть тут усе до ладу, ми забираємося звідси геть.
Хлопці мовчки взялися до справи. Ісана відійшов і подивився на небо, яке передвіщало бурю. На тлі білого сонця та рожевих хмар чорним силуетом виділялася велетенська дзельква, над якою кружляла велика зграя шпаків, здійнята в небо звуком пострілу. Кров пульсувала у скронях, перекриваючи крики птахів, однак Ісана відчував, як їхні голоси, що попереджають про небезпеку або сповіщають ворога про небезпеку, лунали прямо в його мозку. Його очі, немов об’єктив фотоапарата, фіксували політ шпаків у всіх подробицях. Кадр за кадром він вихоплював птахів у різних положеннях.
— Ви що, нічого не помітили? — почувся голос Такакі, який з’явився раптом невідомо звідки. Такакі також спостерігав за чорною зграєю шпаків.
Та Ісана йому нічого не відповів. Він був зайнятий думками про те, що втратив здатність нормально бачити, але при цьому міг фіксувати об’єкти у найменших подробицях.
— Я не можу бути присутнім до кінця поховання, бо серед нас виявився зрадник, — сказав Такакі, не звертаючи уваги на відстороненість Ісана. — Солдат украв автомат, полишив Інаго і втік. Треба його перехопити, поки він не встиг нічого зробити. Так чи інакше, треба звідси забиратися якомога скоріше.
Ісана почав ворушити губами, звертаючись до духу дзелькви, і згодом зрозумів, що повторює рухи губами, які робив Приплюснутий, коли лежав із піною навколо рота. Ворушіння губ складалося у фразу:
Частина 15
Втеча, переслідування, відставання
Навздогін солдату був створений загін переслідувачів, який розбили на три групи: перша — вирушила в бік Атамі, друга — в бік Нумадзу, а третя — на північ, через перевал Амагі. Поки поліція не перекриє дороги, можна було рухатися платними автодорогами. Оскільки солдат утік на мотоциклі, то, скоріш за все, він їхатиме великими автострадами. Однак переслідувачі мали враховувати і те, що утікач може доїхати до найближчої поліцейської дільниці і там попросити притулку. Ситуація погіршувалася і тим, що виїхав він на півгодини раніше і міг дістатися Токіо раніше за переслідувачів. Брати із собою зброю було заборонено, але ніхто не міг відмовити Тамакіті взяти автомата, такого самого, як і в солдата, і окрім цього, ще й засунути за пазуху ручну гранату. Все-таки відповідальним за зброю був саме він. Всю іншу зброю загорнули у ковдри і поклали у багажник найнятого автомобіля, який мав відвезти її до станції Іто. Там зброю мали помістити у камеру схову. Якщо вдасться спіймати солдата, потім зброю можна буде перевезти у схованку на кіностудії.
У таборі залишилося двоє підлітків, які мали прибрати всі сліди перебування Команди. Враховуючи, що ось-ось могла з'явитися поліція, працювати цим двом довелося з особливою самовіддачею. Замість того, щоб спалити сміття, вони віднесли його у хащі, де починався крутояр, щоб скинути все у море, коли почнеться відплив. Табір вони залишили через годину після заходу сонця. Стоячи у густій діброві мірики, гілки яких обважніли від незчисленних плодів, Ісана спостерігав, як Такакі до останнього віддавав розпорядження, а потім сам сів у машину і поїхав. Коли підлітки під керівництвом Такакі відтягували труп Приплюснутого, щоб його закопати, Ісана подумав, що від них тхне не тільки потом, але й кров’ю щойно вбитої людини. Нарешті вони поїхали, і темрява поглинула їхні сліди. Ісана залишився стояти, огорнутий шумом листя, яке тріпотіло від сильного вітру. Ісана відкрив своє серце душам дерев і налаштував слух на звуки з моря, в глибинах якого мешкали кити, однак на дні шуму вітру було велетенське безголосся. Схиливши голову, Ісана пішов у будинок, де лежав хворий син, якого не можна було транспортувати, а при ньому — дівчина, яку покинув коханець. У кімнаті із завішеними вікнами було душно, від дихання хворої дитини угору коловоротом здіймалися пилинки. Ісана присів навпочіпки біля ліжка і подивився на Дзіна. Його обличчя було повністю вкрите висипкою, і здавалося, наче на обличчі в нього червоні канцелярські кнопки. Складені на грудях руки були забинтовані, щоб він не розчухував висипку, і через це Дзін був схожий на маленького боксера. Інаго, яка лежала на ліжку біля Дзіна і розглядала його висипку, навіть не підвела очей, коли Ісана зайшов до кімнати. Він ліг поруч на татамі.