Кэндзабуро Оэ – Особистий досвід. Обійняли мене води до душі моєї (страница 83)
По кімнаті прокотилася хвиля збудження. Пожвавішав навіть Приплюснутий, який дотепер тільки і думав про те, як би не втратити свідомості і втриматися на ногах під градом ударів. Коли Бой узявся роздягати Приплюснутого, він був готовий йому допомагати, однак через наручники зняти одяг ніяк не вдавалося.
— Треба розрізати йому сорочку, — сказав Бою Тамакіті.
Тамакіті дістав ножа і, наче лікар, який надає допомогу постраждалому при опіках, розрізав сорочку на Приплюснутому, яка просякла кров’ю і прилипла до тіла. Такакі, не підводячи голови, роздивлявся свої малюнки на конверті з доказами. Те, що спочатку виглядало як хаотичне нагромадження різних геометричних фігур, тепер все більше нагадувало велетенський покручений стовбур дерева з густою кроною, яке, вочевидь, і було Китовим деревом…
— Постановником цього суду маєш бути ти, — тихо сказав Ісана Такакі. — Хоча й головну роль в ньому виконує Тамакіті.
Такакі підняв голову і подивився пташиними очима, які нічого не виражали, на Ісана. Потім знову схилився над конвертом і, майже не рухаючи тонкими губами, промовив:
— Приплюснутий — ось хто є постановником цього спектаклю. Я усіляко намагався уникнути цих розборок, однак він сам нас у все це втягнув. Подивіться, головну роль також виконує не хто інший, як він. І вона йому дедалі краще вдається… — голос Такакі був похмурий. Його погляд був спрямований на підлогу біля Приплюснутого, де валялися його штани, сорочка і спідня одежа. Піднімати вище очей Такакі категорично не хотів.
Приплюснутий стояв, нахилившись уперед. Бачачи оголеного чоловіка, підлітки поступово затихали, і нещодавнє пожвавлення у кімнаті спадало. Погляди усіх присутніх були прикуті до сутулої фігури Приплюснутого, що стояв, опустивши плечі, і тримав скуті руки на животі, який видавався вперед. Він, здавалося, приховує свої м’язи під темною із синявою шкірою. Його плечі були непропорційно великими, а на рівні талії з обох боків у нього виділялися м’язи, які, наче дві велетенські долоні, обхоплювали його стан. Ці нарости справляли якесь надзвичайно огидне враження. Здавалося, що його м’язи, які розвиваються за своїми незалежними законами, заради самозбереження припинили збільшення і впали у зимову сплячку. М’язи, які туго обплітали все його тіло, здавалося, знаходили собі свободу лише в ділянці округлого живота, який стирчав, немов глечик, спереду його корпуса.
Споглядаючи Приплюснутого, Ісана мимоволі звернувся до душ дерев, які також спостерігали за процедурою суду:
— Ну, що скажеш про його член? — звернувся Тамакіті до Боя. — Все його тіло стискається, а член начебто ще нічого, правда?
Бой прокашлявся і вимушено засміявся.
— Та наче нормальний… Але зараз його член якийсь маленький… Сплющився якось. Так що не зрозуміло…
— Точно. Слухай, Приплюснутий, покажи-но нам свій справжній розмір. Уяви собі свої підорські втіхи, і нехай член встане у повний зріст.
Тамакіті замахнувся подряпаним об каміння і забрудненим у вулканічному попелі черевиком, наче хотів ударити Приплюснутого у пах. Той повернувся до Тамакіті і загрозливо на нього подивився. Його губи були міцно стиснуті.
— А може, засунути йому оце? — сказав Бой, давлячись сміхом, і дістав із-за паска обстругану ножем і загострену на кінці палицю, на руків’ї якої було вирізьблено рибу.
— Ти хочеш зробити пам’ятний внесок у сьогоднішнє судове засідання? Правильно, щоб не прокидатися потім зі сльозами і думкою про те, що ти чогось не зробив, — похвалив Боя Тамакіті, наче свого вірного солдата.
Бой та інші підлітки відреагували на жарт сміхом. Тамакіті взяв палку і загостреним кінцем ткнув Приплюснутого в порослий густим волоссям пах. Приплюснутий крутнувся, захищаючись, і палиця зачепила його пеніс. Усім було зрозуміло, що Тамакіті зробив це лише для того, щоб відвернути увагу Приплюснутого. Метою цього підступного маневру було підійти до Приплюснутого ззаду. Зайшовши таким чином за спину Приплюснутого, Тамакіті злегка копнув його коліном під зад. Приплюснутий не очікував цього і від несподіванки зробив декілька кроків уперед. У цей момент Тамакіті нахилився і, схопивши палицю обома руками, з усієї сили штрикнув нею поміж ніг Приплюснутого. Почувся страшний скрик, і Приплюснутий упав на брудну підлогу і почав крутитися. Підлітки з острахом розступалися. Продовжуючи волати, Приплюснутий вигнув спину, наче креветка. Потім він перевернувся на спину і, продовжуючи скрикувати, трохи підняв поперек, і стало видно, що палиця, засунута йому в анус, зламалася. Він крутився від болю, торкаючись кінцем палки об підлогу. З палиці почала скапувати кров. У нижній частині живота з’явилася якась, наче чужорідна, кістка, яка ворушилася у нього всередині. Він продовжував битися об підлогу, засовуючи уламок палиці глибше, і її кінець дедалі більше проступав у нього попід шкірою живота. Здавалося, ще трохи — і уламок подолає перешкоду всередині і проштрикнеться назовні…
Доктор прорвався крізь кільце підлітків і кинувся до Приплюснутого, який корчився у судомах, щоб зупинити його. Доктор став на коліна в калюжу крові, яка не припиняла витікати по уламку. Ніхто, окрім Ісана, не наважився підійти до Приплюснутого, щоб якось допомогти Доктору. Але й Ісана мало що міг зробити. Він лише обхопив Приплюснутого за плечі, а Доктор тим часом намагався тримати Приплюснутого за поперек, щоб він не так крутився і бився в корчах. Ісана поклав його голову собі на коліна і схопився руками за його плечі. Приплюснутий, продовжуючи стогнати, підняв своє здивоване обличчя, а потім знову почав рвучко крутити головою.
Доктор дедалі сильніше навалювався на Приплюснутого. Однією рукою він підтримував Приплюснутого за поперек, щоб той не натискав вагою свого тіла на вкриту чорною кров’ю палицю, а другою намагався схопитися за уламок, що стирчав з нього завдовжки приблизно у десять сантиметрів. Однак Приплюснутий із новим зойком вигнувся і з силою відштовхнув руку Доктора. Вимазана в крові рука повисла у просторі, і Доктор занепокоєно і розгублено подивився на Ісана.
— От, чорт! Нічого не виходить! Я нічого не можу зробити, — сказав Доктор. — Тут нічого не можна зробити!
— А може, отак підтримуючи його, ми зможемо хоча б зупинити кровотечу? — спробував підбадьорити його Ісана.
— Мені навіть страшно подумати, що цей патик йому всередині порозтинав… Треба викликати «швидку» і везти його у лікарню, де б йому надали професійну допомогу. Інакшого виходу немає.
Тут Приплюснутий почав стогнати ще сильніше, нібито реагуючи на останні слова Доктора. Він підвів голову і заворушив підборіддям, наче намагаючись щось сказати, однак з нього вирвався лише стогін. Він рвучко повернувся, і його голова з’їхала з колін Ісана і вдарилася з глухим стуком об підлогу. Всім було зрозуміло, що він наполягає на своїй провині і вимагає, щоб його покарали. Всі повернулися в бік Такакі, який продовжував сидіти на своєму місці. На його блідому обличчі виступили краплі поту, однак, коли він подивився на підлітків, його обличчя абсолютно нічого не виражало. Що він думає, зрозуміти було неможливо.
— Такакі, треба щось робити, інакше він тут помре. Я нічого не можу зробити, — плаксивим голосом звернувся до нього Доктор.
— Може, відвеземо його до лікарні Атамі і десь там залишимо? — запропонував один з підлітків.
— Не вийде. У нашій машині його розтрясе так, що він помре вже через сотню метрів! — скрикнув Доктор. — І взагалі, він же відмовляється… Приплюснутий не хоче, щоб його лікували в лікарні… Ні, так не вийде…
В голосі Доктора був розпач. Такакі якийсь час дивився на Доктора, а потім так само з кам’яним обличчям підвівся і, широко крокуючи, підійшов до Приплюснутого. Подивитись на нього, він рішуче попрямував до дверей.
— Замініть хтось Ісана! А ви — ходімо зі мною, — кинув він владним тоном.
Двоє підлітків підійшли і, підступивши до Приплюснутого з обох боків, звільнили Ісана. Його штани були забруднені кров’ю, однак займатися ними часу не було. Ісана вийшов з барака і попрямував за Такакі через майдан на захід, у бік дзелькви, що росла на фоні вулканічних валунів і моря. Такакі широкими кроками йшов уперед, дивлячись собі під ноги. Вони дійшли до розпеченої стіни і, постоявши трохи, повернули назад. Тільки тепер Такакі вперше рвучко скинув голову і пильно подивився на Ісана. Коли вони повернулися назад у барак, Такакі промовив гучним голосом:
— Приплюснутий наполягає на тому, що він винний, і вимагає, щоб ми його стратили. Хто-небудь хоче щось на це заперечити?
Всі мовчали. Ніхто не хотів нічого заперечувати.
— Гаразд! — сказав Такакі. — Приплюснутий винен. Ми його стратимо… Приплюснутий дістав важке поранення, але це нещасний випадок. Безпосередньо ніхто в цьому не винен. Досі ви були вільними. І ви просто випадково стали очевидцями цього випадку. Але відтепер, коли ми будемо страчувати Приплюснутого, відповідальності не уникне ніхто. Смерть Приплюснутого стане тягарем для кожного. Подумайте над своїм вибором. Ті, хто не хочуть брати участь у страті, можуть спокійно йти геть. Страту я придумав таку: ми покладемо Приплюснутого на майдані під кам’яною стіною, і кожен з нас кине в нього камінь. (Так само, як він бачив у своєму дитячому сні, коли був у жару, подумав Ісана. І сам він також пригадував, що в дитинстві щось чув про те, що людей колись страчували саме таким чином. Тепер Ісана ще більше повірив у існування Китового дерева, про яке розповідав Такакі.) Ті, хто не хочуть брати в цьому участь, нехай просто йдуть геть. Поки що всі вільні. Однак той, хто захоче піти з Команди після страти Приплюснутого, буде вважатися зрадником. Саме так і має бути, якщо виходити з того, заради чого коїться ця страта. Приплюснутий гине заради того, щоб скріпити Вільних Мореплавців. Якщо згодні, тоді збирайте каміння, щоб вистачило на всіх, і складайте перед стіною. Вартових також покличте. А ви сходіть за Інаго.