Кэндзабуро Оэ – Особистий досвід. Обійняли мене води до душі моєї (страница 80)

Приплюснутий збирався продовжувати говорити, але Тамакіті підвівся на колінах і з розмаху вдарив лівою рукою Приплюснутого по горлянці. Той булькнув, схопився закутими руками за горло і почав поводити підборіддям, щоб якось відновити дихання. Він зі свистом увібрав у себе повітря і знову промовив:

— Ісана, благаю вас.

Ісана відчув, що і Приплюснутий, і Тамакіті, та й усі інші намагаються розігрувати якусь виставу. І якщо він не візьме участі в ній як секретар, вони влаштують ще більш огидний спектакль. Так що нічого іншого, окрім як сісти поруч Такакі, де вже були приготовані папір та кулькова ручка, йому не залишалося.

— Ну що, почнімо, — сказав Такакі.

Його спокійний і навіть нудьгуючий голос, який контрастував із нещодавньою сутичкою, вказував, як стомився Такакі від цього театру. Його інтонація була надто несумісною із тим, що відбувалося, аж дехто навіть почав сміятися. Серед них Ісана відзначив солдата сил самооборони. Він сидів у кутку, трохи віддалік від інших, витягнувши вперед довгі ноги. Відрізнявся він не тільки тим, що поводився наче сторонній спостерігач, а й своєю військовою виправкою, і порівняно з ним Вільні Мореплавці виглядали зовсім не натренованими.

— Розпочинаємо судове засідання, приводом до якого стала зрада Приплюснутого, який сфотографував навчання Вільних Мореплавців і продав їх журналові, — сказав Червоновидий, заздалегідь чекаючи, що почнеться сміх, і почервонів. Однак ніхто не засміявся. — Втім, — продовжував він, — спочатку надамо слово Такакі, який може викласти нам суть злочину.

— А хіба це не я повинен робити? — втрутився Тамакіті. — Я ж обвинувач. Здається, так зазвичай відбувається на судових засіданнях.

— А може, ви краще спочатку спитаєте мене, чи визнаю я себе винним? — сказав Приплюснутий, і знову прокотилася хвиля сміху. — Ну, має бути, як у детективах: «Приплюснутий, ти визнаєш себе винним чи ні?»

— Ну, гаразд, я спитаю, — сказав Такакі формальним тоном. — Приплюснутий, ти визнаєш себе винним?

— Визнаю!

Як тільки Приплюснутий викрикнув це своїм писклявим голосом, у кімнаті знову вибухнув сміх. Колишній солдат також простодушно засміявся, наче глядач на комічній виставі. Його округле обличчя із виступаючим підборіддям, навислим лобом та глибоко посадженими очима здавалося виснаженим. Він із задоволенням чекав продовження фарсу, який розігрували божевільні хулігани.

— Солдат, здається, спостерігає за зібранням, наче сторонній глядач, — сказав упівголоса Ісана Такакі, який сидів із темним, наче промаслений папір, обличчям, чекаючи, поки стихне сміх.

— Він вважає себе незалежним військовим експертом. Думає, що він тут — наче сторонній спеціаліст, справа якого навчати новобранців повзати по-пластунськи і користуватися гвинтівкою та автоматом, — тихо сказав Такакі, постукуючи червоним олівцем по конверту з фотографіями Приплюснутого, які слугували речовими доказами. — Він ставить себе вище членів Команди. Незрозуміло, на яких підставах, але він зараховує себе до еліти. Схоже, він певен, що оскільки він із сил самооброни, то і статус у нього вищий за інших.

— Але ж він уже не зможе повернутися на службу? Якщо йому не дали звільнення, то він вважатиметься дезертиром, хіба ні?

— Такі випадки в силах самооборони не рідкість. Поки йому цікаво, він буде з нами, а як тільки йому стане нудно, то спокійно повернеться на службу.

— Але ж він не думає, що зброя, з якою він вас вчить поводитися, здобута законним шляхом?

— А ми ще не показали йому жодного бойового патрона, — сказав Такакі. — Ми пояснили йому, що списані гвинтівки, які використовувалися американцями у В’єтнамі, можна спокійно придбати на ринку Амейоко. Такі гвинтівки ми приводимо до ладу і користуємося для своїх військових ігор. Ніяких сумнівів у нього це не викликало.

— Я визнаю себе винуватим, — знову повторив Приплюснутий, — і хочу пояснити, чому так сталося.

— А навіщо? Ти визнав, що ти винний, і більше від тебе нічого непотрібно, — сказав Тамакіті, звертаючись до аудиторії.

— Точно. Нічого нам його слухати, — сказав Бой і декілька разів грюкнув прикладом по підлозі. — Нехай мовчить!

— Он як? Ну, гаразд. Ти ж, Тамакіті, обвинувач? Ну тоді і скажи як обвинувач, на яких підставах і в чому мене звинувачують? І давай докази! — накинувся Приплюснутий.

— Ти, — почав у запалі Тамакіті, однак, боячись пастки Приплюснутого, продовжував уже більш стримано, — ти порушив кодекс Вільних Мореплавців. Заради своїх жалюгідних особистих інтересів, заради свого ганебного честолюбства ти сфотографував тренування Вільних Мореплавців, щоб продати якомусь нікчемному журналу. Ось у чому твоя вина!

— І це все?

— А тобі цього мало? Не знаю, може, ти ще якось зрадив нас, — сказав Тамакіті.

Присутні, а точніше — присяжні, знову почали сміятися, однак Приплюснутого їхня реакція ніяк не збентежила, і він перейшов у наступ.

— І це єдина причина, чому я винен? — закричав писклявим голосом.

— Ну, так. Ти ж сам визнав себе винним, — сказав Тамакіті, готуючись до нової контратаки.

— Ти, як обвинувач, повинен надати докази моєї вини! А моє визнання — це не доказ! А може, я все це вигадав! Ти кажеш, що я винен, тому що сам сказав, що я винен, а може, я сказав це, щоб мене визнали винним, а насправді це не так?

— Ми тебе били і тому змусили сказати правду.

— Але чому ти впевнений, що це правда? Моє визнання вирвали з мене через тортури, от і все. Хіба це схоже на суд, коли обвинувач говорить, що звинувачений винен, тому що визнання з нього вибили? Я про такий суд ще не чув.

— Не смій його бити! — зупинив Тамакіті Такакі, побачивши, що той готовий накинутися на Приплюснутого.

— Ти говориш про кодекс Вільних Мореплавців. Однак, що він собою являє? Я щось не пам’ятаю в ньому статті, яка б забороняла фотографувати членів Команди і показувати знімки стороннім людям, — Приплюснутий вже звертався не стільки до Тамакіті, скільки до всіх присутніх. — Однак зараз це не має значення. Важливіше те, що звинувачуючи мене таким чином, Тамакіті зводить нанівець значення цього суду. Поміркуйте самі. Якщо я винен лише у тому, в чому мене звинувачує Тамакіті, то єдиним покаранням за те, що я передав журналові деякі матеріали, може бути лише вигнання з Команди Вільних Мореплавців. Я вже не говорю про те, що мене добряче відмолотили. І якщо навіть я піду до поліції Ідзу, ви зможете швидко сісти на яхту, яка у вашому розпорядженні, вийти в море і потопити всю вашу зброю. І тоді у поліції проти вас нічого не буде. Нічого, окрім слів побитого фоторепортера, який відзняв воєнні забавки групи хуліганів. От як виглядає ця ситуація, якщо дивитися на неї об’єктивно. Поліція може вас арештувати лише за крадіжку машин, але в неї все одно немає жодних доказів. А стосовно ідеологічної бази вашого угруповання, то у нього немає жодних видимих зв’язків із жодною політичною силою: ні з ультраправими, ні з ультралівими. Зрозуміло, про що я? Об’єктивно Команда Вільних Мореплавців виглядає саме такою. Не більше. І такою вона і сприймається. І сьогоднішній суд свідчить про те, що саме такою вона і залишиться. Ви цього хочете?

Приплюснутий святкував перемогу. Тамакіті із блідим обличчям повернувся до Червоновидого, але той відвів очі. У приміщені стояла тиша. Приплюснутий, свідомий своєї перемоги, глянув у бік Ісана, щоб переконатися, чи ретельно ведеться протокол. Потім він знову заговорив, доносячи в туманних виразах до підлітків те, про що він вже розказував лише Ісана.

— Я — Приплюснутий! І незалежно від того, чим все сьогодні закінчиться, незалежно від того, залишуся я серед Вільних Мореплавців чи ні, я й далі скорочуватимусь, скорочуватимусь і скорочуватимусь, аж поки настане день, коли мої кістки та внутрішні органи не витримають цього тиску і я не почну вмирати. Всередині мене станеться внутрішній вибух — імплозія, якщо говорити в термінах ядерної фізики. Від цього вибуху я помру. І коли настане цей день, я стану провісником атомної ери! Я буду першим, хто скаже світові, що вся історія людства пішла у зворотному напрямку, що в тілі людини з’явився ген, який спрямовує зростання і розвиток навспак. У мене є ряд фотографій, на яких зафіксовано процес мого стискання, і за допомогою їх, через засоби масової інформації, я зможу звернутися до всього світу. Тільки так я зможу виконати свою місію як представник людства! В мене немає жодних причин чіплятися за Команду Вільних Мореплавців. Тоді, спитаєте ви, чому сьогодні я визнав себе винним? Тому що я хочу передати вам своє пророцтво, щоб ви стали моїми апостолами. Я хочу, щоб моє тіло, яке скоро ледве витримуватиме внутрішній тиск, стало для Вільних Мореплавців детонатором внутрішнього вибуху! Я хочу, щоб, покаравши мене, всі члени Команди Вільних Мореплавців із гуркотом, ракетою вилетіли на орбіту!

Приплюснутий ефектно замовк, однак реакцією присутніх було лише ніякове мовчання. Тут він, схоже, відчув, що його ніхто не зрозумів. Він почав зиркати очима то в один, то в інший бік, і облизнув рожевим язиком пересохлі губи, на яких запеклася чорна кров. Якийсь час тривало мовчання, аж поки Такакі сказав тим самим млявим голосом:

— Вина, вирок, кара — ти весь час повторюєш ці слова, але як ми маємо тебе покарати? По-твоєму виходить, що ми лише відмолотимо тебе, а потім викинемо геть із Команди, і на цьому твоє покарання закінчиться, еге ж? І навіть якщо ти підеш в поліцію, як ти сам сказав, ніякої шкоди нам від цього не буде. Ну, гаразд, але як, по-твоєму, Вільні Мореплавці перетворяться на ракету і вибухнуть, наче ядерний вибух?