Кэндзабуро Оэ – Особистий досвід. Обійняли мене води до душі моєї (страница 79)
Доктор попрямував на кухню, де Інаго почала йому пояснювати, в чому справа:
— Тут серед нас є хлопчик, його звати Дзін. Усі Вільні Мореплавці його дуже люблять. Він не надто багато говорить, зате слух у нього божественний…
Доктор повернувся з кухні, тримаючи на голові мокрого рушника.
— Температура є? Кашляє? Нудить? — звернувся Доктор до Ісана.
— Я помітив лише, що він горить, — сказав Ісана, відчуваючи, що перед ним дилетант.
— Враховуючи пору року, це може бути звичайна застуда, — сказав Доктор.
— Може, треба розказати, на що Дзін хворів раніше? — сказала Інаго. — Одразу після народження з ним трапилася жахлива історія…
— Зараз мені абсолютно непотрібні ці пояснення, — сказав Доктор, звертаючись до розгубленого Ісана. — Щонайперше мені треба оглянути пацієнта.
— Я віднесу Дзіну поїсти, хоча не знаю, чи захоче він це їсти. Візьму ще воду і окріп. Що ще знадобиться?
— У нас мають бути консерви з супом, — сказав Доктор. — Я знаю, що їстівні запаси у нас під контролем, однак цього разу у нас особливий випадок, еге ж?
— Можливо, він і особливий, але як же наші правила? — втрутився Тамакіті. — Навіть під час навчань ми повинні дотримуватися порядку і обговорювати особливі випадки всім загалом.
— Інаго може використовувати консерви на свій розсуд, — сказав Такакі.
— Якщо так запросто порушувати принципи, то можна порушити все, що завгодно. Це дозволяв собі тільки Приплюснутий. І тепер він нас зрадив…
— Тамакіті, давай-но тягни сюди цього зрадника, — сказав Такакі. — Тільки без зайвих грубощів. Доктор піде оглядати Дзіна, і ти йди з ними. Інаго нехай готує для хворого суп.
— Тоді нехай Ісана візьме води і окріп, — сказала Інаго і з ентузіазмом взялася виконувати розпорядження Такакі.
Ісана з відрами у руках і Доктор із аптечкою вийшли з барака. Тамакіті та ще один підліток вже перебігли майданчик і піднімалися по сходах, здіймаючи чорну пилюку. Піднімаючись слідом за ними сходами, на яких ще не вляглася пилюка, Ісана помітив за стіною з вулканічних брил велетенську дзелькву. На тлі дзеркальної поверхні моря, яка виблискувала сонячним сяйвом, дерево, що закривало своїми розкидистими чорними гілками чисте небо, здавалося одним, однак із того ж кореня попереду старої дзелькви росло ще одне дерево, майже такої самої висоти, хоча й не з таким товстим стовбуром. Душа цих двох дзелькв прошепотіла заспокійливим голосом спітнілому Ісана:
Назустріч йому спускався Приплюснутий, а Тамакіті та ще один підліток йшли позаду, штовхаючи його в спину. Доктор, побачивши Приплюснутого, зупинив їх.
— Тамакіті, що ти робиш? — сказав він гнівно. — Може, краще допомогти людині, в якої обличчя спухло так, що виглядає, наче мішок?
Все у рубцях та синцях, обличчя Приплюснутого справляло жахливе враження. Однак перш ніж Тамакіті встиг відповісти, Приплюснутий глянув на Доктора крізь щілини спухлих очей і крикнув:
— Не треба мені допомагати! Ти краще проведи медичну експертизу після того, як зі мною розправляться. А заразом зроби і розтин, якщо зумієш!
Приплюснутий, наче прогулюючись із друзями, пройшов повз Доктора та Ісана. Вони мовчки підійшли до будинку, Доктор відчинив двері і підклав під них шматок лави, який він підібрав десь по дорозі. В кімнаті стало світліше. Зайшовши, він відчинив обидва вікна, що виходили на схил. Дзін лежав не рухаючись, із заплющеними очима.
— Дзін, Дзін! — покликав Ісана, ставлячи на підлогу відра. Однак палаюче обличчя дитини залишилося нерухомим, і лише повіки ледь помітно здригнулися.
— Дзін, хочеш води? — спитав Доктор.
Слово «вода» справило на Дзіна дивовижне враження. Він трохи розплющив очі і випнув нижню губу. Ісана дістав олов’яний кухлик із відра з водою, яка була такою холодною, що запотіло навіть відро, трохи підняв Дзіна і підніс кружку до його губів. Дзін витягнув губи, наче хоботок метелика, і почав жадібно, сьорбаючи, пити, поки не випив всю воду. Підтримуючи, рукою Дзіна, Ісана відчував, як вода, проникаючи в його тільце, поступово його охолоджує. Ісана зачерпнув ще один кухоль і підніс Дзінові, але той схилив набік голову, відмовляючись пити.
— Дитина вміє себе стримувати, — сказав Доктор.
Доктор взявся роздягати Дзіна. Через те, що протягом декількох годин він виділяв піт, тіло його почало тхнути, наче якась маленька тваринка.
— Так, на животі в нього висипка, — сказав Доктор. — Уночі вас ніякі комахи не кусали?
— Начебто ні, — сказав Ісана, роздивляючись висипку на животі Дзіна, який здавався йому таким схожим на його власний живіт.
— Дзін на вітрянку хворів?
— Вітрянка? А що це таке? Я не досить знаюся…
— Виходить, не хворів. Такий турботливий батько, як ви, не міг не запам’ятати вітрянку у дитини, якби вона хворіла на вітрянку, — сказав Доктор. — На заразну імпетиго не схоже. Назавтра все тіло вкриється висипкою, навіть на голові і у роті.
— Це небезпечна хвороба?..
— Як правило — ні. Іноді, правда, бувають ускладнення, однак дуже рідко.
Доктор, підбадьорений тим, що самостійно зміг установити діагноз, говорив з піднесенням, яке передалося Ісана, і він поступово починав заспокоюватися.
— Як почнеться свербіж, треба буде користуватися маззю. Зараз я протру його тіло, вимию руки і обріжу нігті.
Доктор вправно взявся до роботи. Ісана бачив, що Доктор і справді мав підготовку, і тому навіть не робив спроб якось йому допомагати. Дивлячись, як абсолютно чужа людина щось робить із Дзіном, Ісана почало ввижатися, як уві сні Боя, що він уже помер і злетів у повітря, звідки спостерігає за Доктором і Дзіном.
— А уколи чи якісь інші ліки не потрібні? — спитав Ісана.
— При вітрянці, наскільки я знаю, ніякі уколи чи ліки не застосовуються. Ця хвороба проходить сама собою. Треба просто чекати, поки з’явиться висипка, а потім так само чекати, поки вона зникне.
— Але ж під час висипки дитині буде боляче?
— Так, їй буде боляче, — щиро відповів Доктор.
Із казанком супу увійшла Інаго.
— А можна протирати тіло під час жару? — спитала вона. — Що з ним? Дзін, що в тебе болить?
Дзін, силкуючись відреагувати на голос Інаго, трохи розплющив очі. Ісана здавалося, що він спостерігає все це звідкись з ефіру…
— Вітрянка. Он і висипка вже з’явилася, — сказав Доктор.
— Яка чудова в тебе висипка, Дзін! — сказала Інаго з полегшенням, ставши на коліна біля ліжка.
Коли Доктор закінчив обтирати Дзіна, Інаго взялася закутувати його у ковдру, ставши так, що її коротка спідниця задерлася, і прямо перед очима Ісана опинився її зад. Її трусики від багаторазового прання стали зовсім прозорими і майже нічого не прикривали. Крізь них чітко проступав її коричневий анус та соромітні губи темно-тілесного кольору. Трусики поміж ніг зжужмилися, і по краях в різні боки стирчало лобкове волосся.
— Інаго, що ти нам показуєш? У нас уже повставали, — сказав іронічно Доктор.
Ісана засоромився. Але Інаго, не змінюючи пози, повернула голову і сказала:
— А мене не хвилює, що у мене там все видно. У мене з цим все гаразд, і сексу мені цілком вистачає. Однак я хвилююся за Дзіна і не хотіла, щоб мені заглядали поміж ніг. І тим більше — кепкували.
— Ну, гаразд-гаразд, вибач, що сказав дурницю, — промовив Доктор.
Схвильований Ісана чув лише уривки їх слів.
— Так, ми маємо йти розбиратися із Приплюснутим, — сказав Доктор, — а ти побудь із Дзіном, прослідкуй, щоб він не розчухував висипку. Її ставатиме дедалі більше.
— Будь ласка, посидь із ним, — підводячись, сказав Ісана, відчуваючи якусь провину.
Спускаючись вниз тим самим шляхом, Ісана звернувся до душі велетенської дзелькви, що виділялася на фоні моря:
Приплюснутий сидів на татамі у центрі кімнати, поклавши закуті у наручники руки на коліна і підвівши голову, щоб можна було краще бачити спухлими очима, що відбувається навколо. Виглядав він спокійним і впевненим, а натомість Такакі, який сидів у глибині приміщення, був насуплений і похмурий, наче то судитимуть його, а не Приплюснутого. Зате Тамакіті та Червоновидий, які сиділи у дальньому кутку біля дверей, навпроти Такакі, явно виглядали обвинувачами. Бой, який наче виконував роль судового охоронця, тримав поміж колін гвинтівку, що її приніс із собою Тамакіті. Всі інші — чоловік десять — сиділи на циновках обличчям, так би мовити, до лави підсудних — татамі, де був Приплюснутий.
— Перепрошую, ви не могли б сісти поруч зі мною і вести судовий протокол? Приплюснутий не захоче нічого визнавати без присутності секретаря, — звернувся Такакі до Ісана, який разом із Доктором попрямували було в дальній кінець кімнати.
— Дайте мені вдарити його кілька разів, і він ніякого протоколу не захоче, — роздратовано втрутився Тамакіті.
— Потрібен не просто протокол, а ретельний запис усього, що буде говоритися, — сказав Приплюснутий, абсолютно не звертаючи уваги на погрози Тамакіті. — Прошу вас. Якщо ви все не зафіксуєте, вони не зрозуміють, що мають робити, і не зрозуміють, що вони зробили. Правда, прошу вас. Зробіть послугу. Це ж я врятував вас, коли Бой хотів вас убити тоді у каюті, а Тамакіті його тільки підохочував.