Кэндзабуро Оэ – Особистий досвід. Обійняли мене води до душі моєї (страница 72)

Після цих слів Тамакіті, дивлячись на потік під мостом, почав загрозливо і в той же час із відчуттям задоволення скрикувати і розмахувати руками. Потім, втративши інтерес до цієї гри, він розвернувся і пішов геть. Йдучи за підлітками, Ісана помітив, якими веселими та бадьорими були обличчя хлопців, на відміну від розлючених власників машин. У підлітків були обличчя учнів, які заради education створили prayer, якій віддалися всіма тілесними та духовними силами. Ісана пригадав одну фразу з обраного ним тексту, де було слово pray:

How touching it must be to a soul standing in dread before the Lord to feel at that instant that, for him too, there is one pray, that there is a fellow creature left on earth to love him too!

Наскільки зворушливо те для душі його, що стала у страху перед Господом, відчути тієї миті, що є і за нього молільник, що залишилася на землі людська істота, яка його любить.

І його soul standing in dread, що впродовж стількох років провадила відлюдницьке життя поруч лише із Дзіном, плекаючи надію, що підлітки молитимуться за нього, звернулася у палкому пориві до душ дерев і китів, які постійно, — і коли він був на самоті, і коли він був серед людей, — спостерігали за ним, і сказала їм: How touching it must be…

Частина 11

Самоосвіта через злочин

Найбільш завзятими учнями англійської мови були молоді члени команди, і в першу чергу — Бой. Основна ж частина мореплавців на чолі із Такакі займалися іншими справами. Ті підлітки, що приходили до сховища, щиро прагнули встановити дружні стосунки із Дзіном. Вони вривалися у сховище, не рахуючись із обставинами Ісана, та коли заставали Дзіна сплячим, то сиділи сумирно, чекаючи, поки той прокинеться. Так було заведено у Ісана, ще відколи вони із Дзіном жили відлюдниками. Ісана вважав, що він у сховищі за головного, однак насправді ритм їхнього життям задавав саме Дзін. Раніше, коли Ісана йшов до міста, то вмикав Дзіну безкінечну касету з голосами птахів, а коли, повернувшись, заставав його сплячим, то терпляче чекав, поки Дзін прокинеться. Ісана нічого не залишалося, як чекати, поки Дзін розплющить очі і посміхнеться своєю дитячою посмішкою. Чекати, щоб розповісти синові про пережитий досвід у далекому і чужому місті. Розповідаючи Дзінові про місто, Ісана водночас звертався до душ дерев і китів. Ісана не міг вмістити у свою розповідь всього, що він бачив у місті, тому вибирав лише ті речі, які могли стати у пригоді Дзіну у подальшому житті. На все, що говорив Ісана, Дзін посміхаючись реагував лише короткими фразами, які повторювали слова Ісана.

— Дзін ставиться до всіх однаково, — сказав якось Бой.

Дійсно, Дзін був відкритим для будь-кого, але навряд чи підлітки чекали, поки він прокинеться, з таким самим глибоким терпінням, як Ісана. Щоправда, коли Дзін прокидався, глибоко зітхнувши, як зітхав робітник після дня важкої праці, всі дуже раділи. Підлітків кожного разу вражали слухові здібності Дзіна, і це його підбадьорювало. Так само, як і Ісана, який весь час намагався забезпечити Дзіну спокій, підлітки також турбувалися про те, щоб із ним нічого не сталося, щоб на нього не накинувся, наприклад, бродячий собака. Що станеться, страшилися вони, якщо на нього накинеться собака, поки він буде спати? Дзін зможе лише покрутити головою, наче йому привидівся поганий сон.

— Дзін помре від шоку, як танукі, так і не зрозумівши, звідки взялася небезпека, — стурбовано казав Бой.

Бой був одним із наймолодших серед підлітків, і згідно з його специфічним світобаченням, він ставився до смерті як до природного явища і готовий був померти, навіть якщо йому не вдасться вийти у плавання, що було всім сенсом його життя і уособлювало межу його прагнень. Але якби Дзін раптом помер від страху, причину якого він не зрозумів, то для Боя потьмянішало б усе, що може бути на землі гарного, і навіть сама їхня яхта.

Хлопці принесли Дзіну маленький телевізор, який витягнули з машини на стоянці. Вони хотіли знайти передачу, яка була б цікавою для Дзіна, і, увімкнувши перший-ліпший канал, одразу натрапили на передачу, яку вів футуролог середніх років. Ведучий сповістив, що в майбутньому люди з розумовими вадами підлягатимуть «ненасильницькій селекції». Всі, окрім Дзіна, із зацікавленням припали до телевізора.

— У зв’язку із цим мені вже давно не дає спокою нав’язлива ідея, — сказав Ісана у стилі недавнього тексту англійською мовою. — Мені здається, що народні комісари чи члени підрозділу підтримки новітніх технологій у післяреволюційному уряді візьмуться за Дзіна, коли він буде приблизно мого віку. Я собі уявляю цю картину, як вони, за словами цього футуролога, піддадуть Дзіна «ненасильницькій селекції».

— Такі, як цей чоловік, Дзіна або вб’ють, або закриють у концтаборі. Вони і таких, як ми, повбивають або закриють у концтаборі, — сказав Бой.

— Гадаю, що вони навряд чи переплутають Дзіна і таких, як ви, — сказав Ісана, однак підлітки не звернули на його слова уваги. Вони почали кóпати ногами екран телевізора, з якого продовжував говорити футуролог, аж поки розбили його.

На відміну від Ісана, який зі страхом і ненавистю ставився до того, які жахливі речі можуть очікувати Дзіна у майбутньому, підлітки одразу перейшли до конкретних дій, щоб помститися тим, хто обіцяв йому жахливе майбутнє. Наступного дня у вечірньому номері газети з’явилося повідомлення, що група хуліганів вчинила напад на одного з учасників міжнародної конференції з проблем футурології, що проходила в одному столичному готелі. Підлітки пробралися до готелю, а Бой, який перевдягнувся у форму справжнього готельного боя, викликав того самого футуролога і заманив його в туалет, де підлітки напали на нього, повалили на підлогу і, відкривши йому рота, «ненасильницьким способом» наштовхали туди лайна. Проковтнув він його чи ні — залишилося невідомим…

Підлітки не тільки вчиняли напади з метою помсти, вони також здійснювали атаки, які входили до їх програми тренувань. Що ж вони задумали? Об’єктом нападу стала вантажівка, яка щовівторка зранку розвозила м’ясні продукти по магазинах однієї мережі. Всередині вантажівок були розібрані яловичі та свинячі туші без нутрощів та кісток, а окрім цього — ще обробні ножі та сокири. Поруч із цією зброєю у вантажівці сиділи ще й двоє звиклих до важкої фізичної праці робітників, які могли дати гідну відсіч, і водій. На цю озброєну вантажівку і напали троє хлопців, які мали із собою лише ножі, щоб урівноважити сили. Вони мали також і пістолет, відібраний у поліцейського в долині, однак пускати його в хід вони не збиралися, він був потрібний лише на крайній випадок, якщо їх оточить поліція і доведеться відбиватися. За планом тренувань вимагалося, щоб сили були рівними, адже для повноцінного бою два вітрильники мають бути однакових габаритів. Якщо в них буде важкопоранений, то йому мають надати допомогу, а якщо ні — то перед ними стоїть завдання забрати з вантажівки яловичу тушу, що важить приблизно стільки, скільки один із них…

Цей план наземного піратського нападу було здійснено. В один із вівторків, поки ще роса не встигла висохнути, прийшла Інаго зі шматком м’яса, загорнутим у газету. Просякнута кров’ю газета прорвалася по краях, і через дірки, наче відкриті рани, виглядало м’ясо. Майка Інаго була в кривавих плямах, однак вона, не звертаючи на це уваги, бадьорим голосом покликала Дзіна, який щойно прокинувся.

— Зараз зробимо для Дзіна гамбургер!

— Зробимо гамбургер! — одразу відповів Дзін, дивлячись на веселу Інаго.

— Робити гамбургер з такого гарного шматка м’яса? — глузливо спитав Ісана, однак Інаго залишилася при своїй думці.

— Діти люблять гамбургери.

— Ви хоча б нікого не поранили у вантажівці?

— Тамакіті начебто збирався пустити в діло ножа, але Бой, здається, зупинив його. Сказав, що оскільки в машині зі зброї були лише невеличкі ножі, щоб зрізати м’ясо з кісток, то це буде нечесно…

— Це Бой хотів скористатися зброєю?

— Ні, Тамакіті. Він же відповідальний за зброю. Якщо вже Тамакіті розійдеться, то його ніякий Бой не зупинить. В’язати їх часу не було, тому хлопці прибили їх так, що вони втратили свідомість. Тамакіті хотів бити їх напилком, яким м’ясники гострять ножі, але Бой зупинив його і змусив взяти щось інше, — після цих слів Інаго розвеселися. — І знаєте, що він узяв у руки? Знаєте? Ой, не можу! Бичачого хвоста. Без шкіри він схожий на червону палку. Коли хлопці повернулися, ми наварили з нього корейського супу «тегутан» і накришили туди яловичини. Натішилися досхочу. Тепер у нас стільки м’яса, що і за тиждень не з’їсти. Такакі навіть пішов продавати.

— Пішов продавати? Його ж одразу заарештують! — здивовано сказав Ісана. — Невже Такакі такий нерозважливий?

— Ні, Такакі досить розважливий. Він добре знає бараки для дорожніх робітників у префектурі Гунма, там він і продасть недорого м’ясо. А заразом візьме у них динаміт.

— Сумніваюся, що у нашій поліцейській державі така дитяча витівка залишиться непоміченою, — сказав Ісана.

— Дотепер ми тільки так і діставали динаміт. Ним завідують такі нетями, що обдурити їх нічого не варто, — сказала Інаго, задерши носа. — Як же зробити гамбургер з такого шматка м’яса?..

— А давай краще запечемо його, як є, у духовці? — запропонував Ісана.