Кэндзабуро Оэ – Особистий досвід. Обійняли мене води до душі моєї (страница 71)
— Птахи раділи? — втрутився Тамакіті. — Це історія підходить скоріше для Дзіна, але не для нас. Дзін би, як завше, відреагував: «Птахи раділи». І чому ви продовжуєте говорити так, наче ви розказуєте щось Дзіну, і це притому, що Дзін вже став незалежним від вас?
— Став незалежним?
— Насправді, зараз він у сховищі разом з Інаго, — сказав Бой.
— Але ж не тому, що він обрав когось замість мене?
— Безперечно, ні, — одразу погодився Тамакіті, однак Ісана з болем відчув, що він говорить нещиро.
— Дійсно, я можу залишати Дзіна на Інаго, і це говорить про те, що я вже не потрібен Дзіну кожної миті, — сказав Ісана. — Можливо, у майбутньому він зможе обирати сам, з ким йому бути. Якщо це станеться, я здобуду величезну свободу.
— Треба ще вміти користуватися цією свободою, — сказав Бой.
— Це почалося
— Ага. Ви будете брати участь у наших польових тренуваннях, і це буде
Сказавши це, Тамакіті різко зупинив машину прямо посеред дороги перед підйомом на швидкісне шосе. Висадивши Боя, якого тут же могла збити машина, він рвонув уперед. Ніяк не виявляючи незадоволеності таким різким поводженням, Бой склав руки на животі, наче кенгуру, і спокійно чекав задню машину. Ісана схвильовано подивився назад, але фігура Боя вже зникла у потоці машин.
— Великий землетрус? — спитав Ісана.
Чи то запитання здалося їм комічним, чи то вони передчували початок гри, але підлітки в машині засміялися.
— Так. Коли стався Великий землетрус в Канто, наші жорстокі батьки і діти влаштували криваве свято корейцям, пам’ятаєте? Тому що корейці були слабкішими, аніж будь-хто інший. Якби той землетрус стався зараз, найбільш ненависними та найбільш слабкими виявились би ми. І наші жорстокі батьки і діти влаштували б криваве свято нам. Найкращий шлях уникнути цього всього — це втекти звідси на кораблі. Якщо це неможливо, то треба знайти шляхи, як себе захистити. Нас ніхто — ні поліція, ні війська самооборони, — не захищатимуть. Як можна втекти? Тільки заблокувавши противника. Тільки так можна встигнути дістатися до моря і врятуватися. Для цього треба в першу чергу завдати удар по машинах. І водночас — по тих найманцях, які підтримують машини. Коли ми нейтралізуємо машини, тоді люди побіжать до моря на своїх ногах. Хіба це не справедливо? І от, коли будуть бігти всі, включаючи поліцію, нас їм уже не наздогнати! До моря всі будуть бігти на своїх ногах!
Після слів Тамакіті підлітки знову засміялися. Ісана так і не зрозумів — через те, що вони вважали себе жертвами, які врятуються, чи це була така складна самоіронія?
— А як проходить це ваше тренування? — спитав Ісана недовірливо.
— Ви хочете спитати, в чому його сутність? — сказав Тамакіті, женучи машину зі швидкістю сто кілометрів на годину. — Все дуже просто. Ми зупиняємо машини. Всі. Студенти створювали вільні райони, а ми робимо те ж саме з дорогами. Ми їх звільнюємо. Адже всі мусять бігти до моря на своїх ногах, принаймні одразу після землетрусу, і привілейованих не повинно бути. Ми паралізуємо всі дороги.
— А хіба такий сильний землетрус, як у Канто, не зруйнує дороги? — спитав Ісана, однак ні Тамакіті, ні інші підлітки не відреагували на нього.
— А ви не замислювалися, як легко опанують ситуацію можновладці? Якщо вони першими дістануться моря, то повбивають нас, — сказав Тамакіті. Вони в’їхали в освітлений ліхтарями тунель. Рух у заповненому машинами тунелі був повільнішим. — Тому ми повинні випередити всіх інших. А для цього треба заблокувати тунель, щоб ніхто не міг виїхати з нього. Тоді все буде по справедливості.
Говорячи, Тамакіті, помацав рукою біля колін, а потім поклав у кишеню щось схоже на сонячні окуляри. Підлітки на задньому сидінні також заметушилися. Машина, в яку пересів Бой, наздогнала їх і тепер йшла поруч із ними. Машини порівнялися і їхали назустріч денному сяйву, яке крізь світло ліхтарів здавалося блискучим туманом. Під’їжджаючи до виходу із тунелю, вони поступово скидали швидкість, згодом між ними та передніми машинами проміжок збільшився, а позаду почулися незадоволені гудки.
— Зачиніть свої дверцята, і — за мною! — гукнув Тамакіті, різко загальмував і затягнув ручне гальмо. Потім схопив Ісана за руку і потягнув через свої дверцята. Пробігши декілька кроків, Ісана обернувся і побачив, що їхня машина і машина, в якій сидів Бой, зупинилися, зіткнувшись передками і утворивши перевернуту літеру V. Ісана, якого Тамакіті тягнув за руку, побіг разом з іншими підлітками в бік виходу з абсолютно порожнього тунелю. Вони бігли із звільненого ними району, а навздогін їм котилася хвиля гудків. Забавляючись своєю невинною грою, підлітки бігли і підстрибували, всім своїм виглядом демонструючи зневагу машинам, що неслися назустріч. Ісана також відчував піднесення, що передалося йому від підлітків, але в той же час боявся, аби не відстати від них. І хоча бігли вони хвилин п’ять, Ісана так старався, що декілька разів ледь не впав. Якби це сталося, його міг схопити хтось з працівників, що обслуговують дорогу, або ж поліцейський. Ісана, який вже ледь дихав, із жахом думав, скільки їм ще бігти автострадою, як підлітки попереду нього почали перелазити через дорожню огорожу і підніматися вгору вкритим травою схилом. Нагорі був міст через автостраду. Уникнувши небезпеки, хоча небезпеку відчував лише один Ісана, вони вилізли на міст опорами і, зайнявши позицію зверху, могли спокійно спостерігати за метушнею внизу.
— А ви, я бачу, не поважаєте машини як такі? Окрім того, що ви загатили дорогу (слово «загатили» розсмішило підлітків. Ха-ха, загатили! Немов рибу загатили!), ви демонстрували свою зневагу і презирство також і до тих машин, що їхали назустріч. Ви зневажаєте автомобілі?
— Ми не те що зневажаємо їх, ми не маємо їх за Боже пошиття! На що здатна машина? Ні на що! — сказав Бой. — З яхтою їй не зрівнятися. Машина — це минуле.
Ісана помітив, що за неприязню підлітків, які схвально слухали, що говорив Бой, криється холодна, навіть надмірна зневага до механізмів, які називаються автомобілями. На Ісана це справило глибоке враження. Він і не думав, що можна з такою щирістю ненавидіти машини. Сам він міг відчувати повагу або презирство лише щодо людини.
— Коли станеться Великий землетрус, ми зупинимо машини по всьому Токіо, тим самим ми, серед іншого, дамо зрозуміти тим, хто тішиться цими механізмами, що автомобіль — не більше ніж уламок минулого, — сказав Тамакіті. — Після землетрусу ми прагнули б якомога скоріше дістатися моря, а машини тих, хто чинитиме нам спротив, ми будемо знищувати. Це буде невеличка війна. Адже ні поліція, ні війська самооборони не стануть на бік руйнівників машин, а будуть сторожовими собаками тих, хто потребуватиме захисту своїх нікчемних машин. Вони стануть найманцями самих машин. Ви коли-небудь бачили, щоб поліцейський трощив автомобіль, який збив людину? Звичайно, ні. Зате поліцейські одразу почнуть діставати зброю, якщо побачать, що хтось б’є машину. Арештовують не автомобіль, а людину. Дорожнім поліцейським треба припинити прислуговувати машинам і хоча б на день влаштувати страйк. Скільки автомобілів та їх рабів розіб’ється! Однак цього недостатньо. Ви на чийому боці? Поліції та армії, які будуть чинити спротив тим, хто прагне зменшити кількість цих торохкотливих машин?
— Я ще не встиг як слід обміркувати таке ставлення до машин. Мені треба подумати, — сказав Ісана, а підлітки зневажливо засміялися. — Але якщо взяти людей, то, наприклад, населення Японії досягло верхньої допустимої межі в останні роки токугавського сьогунату, і якщо його кількість збільшуватиметься, то настане великий голод.
— Великий голод! — сказав Бой. — Було б непогано, якби машини також постраждали від великого голоду. Наприклад, щоб до Землі наблизилася якась магнетична планета…
— Потрібен нафтовий голод, який незабаром настане, — впевнено сказав Тамакіті. — Однак, коли це станеться, можновладці монополізують машини, а нас переслідуватимуть. Щоб цього не сталося, щоб люди не коїли неподобств, захищаючи свої автомобілі, треба скасувати право особистого володіння машинами. Вам не здається, що це було б правильно? Саме для того, щоб сповістити про необхідність цього, ми і крадемо машини, а потім їх залишаємо. Коли машини стануть власністю всіх людей, тоді їх будуть залишати, доїхавши до місця призначення. В ідеалі, машин має стати вдвічі менше. Машини стоятимуть уздовж дороги, і кожен зможе будь-якою скористатися. Таким чином зникнуть і проблеми з паркінгом.
З тунелю показався евакуатор, який тягнув одну з машин, а за ним повільно їхала колона. Другу машину із замкненими дверцятами і на ручному гальмі лише відсунули вбік, і рух дорогою був лише в один ряд.
— Ви тільки подивіться на розлючені обличчя цих невільників нікчемних машин! Затрималися лише на кілька хвилин, а вигляд у них такий, наче їх позбавили права на життя! Вони, певно, думають, що як тільки мавпа злізла з дерева, вона одразу ж пересіла у дерев’яний чи кам’яний автомобіль. Які ж огидні в них обличчя!