Кэндзабуро Оэ – Особистий досвід. Обійняли мене води до душі моєї (страница 69)
— Видіння?
— Коли Бой прокинувся з думкою про вбивство, але продовжував перебувати наче уві сні, йому привиділися руки, які тяглися до нього, наче хотіли його зупинити. А потім він почув чоловічий голос, який сказав: не можна страчувати цю людину, треба відкласти цей вчинок. Потім Бой проспав до ранку, і ви змогли щасливо піти. Не страх змусив його зупинитися.
— Так це видіння було наче сном? — спитав Ісана.
— Руки з’явилися на одну лише мить, і весь смисл одразу став зрозумілим, отож навіть якщо це відбувалося уві сні, все одно це було видіння. В мене також часто бувають видіння. Коли, наприклад, я їду на мотоциклі зі швидкістю, що перевищує певну межу, або коли б’юся із кимось. І видіння треба вміти читати, щоб зуміти, наприклад, коли треба, вчасно повернути або оцінити, варто устрявати в бійку чи ні.
— Ну, а як прочитати сон Боя?
— Я ж сказав. «Вибач» — ось смисл його видіння, — знову замість Боя сказав Тамакіті. — «Вибач і примирись»!
— Я тоді говорив про речі, які вибачити не можна, — сказав Ісана. — Вибач і примирись?..
— Якщо те, що ви говорили того вечора, правда, то ніхто вам не вибачить і ніхто з вами не примириться. Немає нічого гіршого, аніж убивство дитини, — різко сказав Тамакіті. — Однак мова про інше. Ви врятували одного з наших товаришів. З цим пов’язано видіння Боя, і тому Бой зрозумів його як заклик до вибачення та примирення.
Тамакіті, схоже, більше нічого не мав сказати стосовно примирення Ісана та Боя, і переговори на цьому були завершені. Тим часом Бой, поки Тамакіті розповідав про його видіння, не виявляв ніякої зацікавленості ні до свого видіння, ні до примирення з Ісана. Разом із Дзіном він був поглинутий у сонату Скарлатті у виконанні Ландовської. Його потемніле, із слідами ран обличчя виражало спокій. Ісана також прислухався до музики. Коли він слухав пояснення Тамакіті, музика допомагала його уяві вивільнитися і ясно побачити видіння Боя, і якщо не розкрила до кінця його сутність, то принаймні дозволила повірити в його можливість.
Отже, охоплений жаром Бой керувався видінням, коли вирішив відкинути ідею вбивства. А хіба не виключено, що так само у видінні хворий підліток міг почути заклик: убий його, убий заради Вільних Мореплавців? Тепер, коли видіння вказало йому, як бути, він відмовився від плану вбивства і перетворився на тихого і сумирного підлітка, який стоїть, захоплений музикою. Видіння — ось що керує його вчинками…
Ісана було вже примирився із Боєм, як раптом сталося таке, що знову збудило в Ісана неприязнь до цього підлітка. Бой зупинив плівку і увімкнув перемотку назад. Це було неприпустимо щодо зануреного у світ звуків Дзіна! Однак на відміну від Ісана, Дзіна, здавалося, це зовсім не стривожило. Бой підтримував спокій Дзіна тим, що насвистував, поки перемотувалася плівка. Запустивши знову музику, Бой припинив свистіти і почав слухати попередню сонату.
— Мені давно подобається ця музика, — сказав Бой. — Якщо покласти на цю мелодію слова, то вийде дуже популярна пісня. Що це за музика?
— Соната Скарлатті, — відповів Ісана.
— Соната Скарлатті?
— До дієз мінор, — сповістив Дзін голосом, яким він зазвичай називав птахів.
— Оце так ідіот! — сказав Бой із запалом.
Він сказав це з таким захопленням, що Ісана навіть захотілося придушити в собі неприємне відчуття від того, як він назвав Дзіна. Цей тон примирив Ісана з Боєм, принаймні так відчував Ісана. І допоміг їм у цьому Дзін.
Отже, почавши вивчати англійську мову, члени Команди Вільних Мореплавців, до яких приєднався і Бой, дуже зацікавилися словом prayer. Перш за все Ісана вразило, що йому не доводилося пояснювати кожне речення, вдаючись до банального перекладу. Підлітки намагалися зрозуміти фразу, вникаючи у смислову структуру речення.
— Якщо prayer є sincere, то з’являється і new feeling. Отже…
Таким чином вони доходили до суті фрази. Ісана дуже дивувався, що хоча вони задавали питання, однак намагалися охопити англійську мову загалом, а не поступово, перекладаючи на японську слово за словом, речення за реченням, як це буває у навчальних закладах, коли вивчають мову в першу чергу задля того, щоб здати іспит.
Вони хотіли, щоб англійська мова увійшла у їх японську, хоча Ісана розумів, що зробити це отак просто неможливо. Їм не потрібно було, щоб Ісана заміняв слово однієї мови словом іншої, вони вимагали пояснення кожного слова, що потребувало багато часу, але було не нудним заняттям, адже чим довше він пояснював, тим уважніше вони його слухали. Як дивно було дивитися на них, якщо пригадати, що їхнє бурхливе життя було наповнене стрімкою вибуховою активністю, наче в жилах у них був нітрогліцерин. Ісана згодом зрозумів, чому їх не влаштовувала заміна одного слова іншим, і йому доводилося детально пояснювати значення кожного слова: всі вони були не надто освіченими молодими людьми, які приїхали до Токіо, щоб влаштуватися на роботу, яку вони згодом покинули, і тому нормативна лексика, яку мусив використовувати Ісана, щоб передати зміст англійських слів, була їм не надто зрозумілою. Пояснення англійських слів було для них наче новою роботою, яку вони прагнули виконувати, віддаючись усім тілом і душею.
Ісана їм казав: prayer — це «молитва», а вони продовжували сидіти з абсолютно кам’яними обличчями, чекаючи продовження пояснення. Тоді він пропонував їм словосполучення — «молитися богу», «молитися Будді», але ці неясні вирази залишали їх байдужими, а сам Ісана починав сумніватися у своїх можливостях. Як Ісана не старався, до них не доходило, що означає «молитися богам». І не тому, що вони відчували фізичну відразу щодо слів «Будда» чи «бог». Їх просто не цікавило, кому можна молитися. Їм треба було зрозуміти, яке відношення pray має до їх тіла і до їх душі. У цих підлітків з незакінченою середньою освітою було дивовижне ставлення до суті слова. Щодо кого спрямована
Почувши про падіння, вони спочатку почали реготати, але потім почали слухати із захопленням. Він розповів їм, що тоді він ще жив із дружиною, і щоб вона не подумала, що чоловік, як і син, також почав ні з того ні з сього падати, він нічого не сказав їй ні про зламаний зуб, ні про біль, який відчував. Тієї ночі він залишився наодинці зі своїм болем. Щоб дружина нічого не помітила, він вимкнув нічник і опустився на саме дно темряви, де, відчуваючи себе мертвим, але не мертвою людиною, а мертвою мавпою, із закляклими в корчах кінцівками, він боровся зі своїм болем.
— Заплющивши очі, які все одно нічого не бачили в суцільній темряві, я говорив собі, що покійник, і увесь мій тілесний біль для моєї померлої душі — не більше ніж галюцинація, і це не я, а мій дух страждає від примарного болю. Я намагався відірвати свідомість від пораненого тіла, витягуючи застиглі у судомах руки і ноги. Я хотів витягнути свою свідомість, наче касету з магнітофона, із тіла, яке, мені здавалося, дзвеніло від болю. Однак витягнути касету свідомості зі свого змоклого і захололого, наче чужого, тіла мені не вдалося…
Поки я терпів свій біль, його сфера поступово скорочувалася. Але, концентруючись, біль ставав ще гострішим, а його епіцентр — верхня щелепа — палала вогнем. Я наказав свідомості, яка залишалася вільною, щоб вона вчинила щось із цим перевернутим на спину тарганом.
Ще коли Ісана був дитиною, його батько, який покінчив життя самогубством, казав йому, що людину створив Бог, і чомусь створив її гармонійною, тому, коли людина переживає біль, який виходить за межі того, що можна витерпіти, то вона втрачає свідомість, помирає або божеволіє. І тому, повчав його батько, не треба витрачати сили, щоб заздалегідь зрозуміти страждання.
— І наказ, який я дав своїй свідомості, базувався на батькових повчаннях. Оскільки біль, що заповнив мене, був сильнішим, аніж я міг витерпіти, я мусив зробити щось, щоб утратити свідомість, померти або збожеволіти…
Засунувши руку до рота, я, майже непритомний, виколупав уламок зуба, який залишився у яснах. Після цього біль відступив. Упродовж моєї боротьби з болем я діяв
— Якщо завжди все так гарно виходить, то непогана річ, ця
— Але ж ви