Кэндзабуро Оэ – Особистий досвід. Обійняли мене води до душі моєї (страница 64)

Таким чином Приплюснутий, після декількох років насиченого статевого життя з різними жінками, прийшов до висновку, що нічого нового у сексі він не знайде, але якось йому довелося відчути таке, чого він навіть не очікував. Одного разу після сексу він дрімав поруч із своєю партнеркою, як раптом відчув, що ззаду щось торкається його сідниць. Прокинувшись від дивного відчуття, він подивився у дзеркало навпроти їхнього двоспального ліжка. У ньому відображалося його тіло, яке було скоріше схоже на тіло лемура. Він лежав на боці, обхопивши себе товстою і короткою рукою, а його побагровілий велетенський член стояв. Позаду себе у дзеркалі він побачив, як дівчина, з якою вони нещодавно займалися сексом, стояла на колінах із прив’язаним до талії штучним пенісом і намагалася засунути його Приплюснутому поміж ніг. Вона цілила йому у задній прохід, але оскільки він лежав на боці, то штучний пеніс лише тицявся йому у куприк. Йому здавалося, що він наче уві сні, в якому він скоротився до розмірів немовляти і перетворився на м’яку ніжну круглу грудочку, беззахисну та податливу, і десь позаду себе він відчував і палко жадав наближення чогось божественного. Від найвищого в житті блаженства він заворушився і знову глянув на дівчину, яка з обличчям мавпи, що піднялася на задні лапи, бавилася іграшкою, купленою, щоб було веселіше, у торговому автоматі «для дорослих». Вона була настільки захоплена, що не підводила очей від його сідниць, і так і не помітила, що він не спить. Приплюснутий сказав, що колись він читав у медичному журналі про таке явище, як мастурбація у немовлят, і це пов’язано з тим, що витягнута з утроби матері істота переживає сум і ворожість навколишнього світу, тому заслуговує на компенсацію. В той момент від задоволення він почав агукати, як немовля, і хотів, щоб дівчина, яка стала тоді матір’ю, ще погралася з ним… Цей досвід став для нього надзвичайно важливим. Наступного разу він прийшов на побачення з тією самою дівчиною, знову принісши із собою іграшку для дорослих.

— Ти збоченець! — скрикнула тоді дівчина, і на цьому все й закінчилось.

Прагнучи знову пережити перетворення у немовля, Приплюснутий змушений був забрідати у віддалені райони міста, де утримувалися заклади найбільш сумнівної репутації, на кшталт турецьких лазень. Замотавши штучного пеніса у папір, він сідав у електричку, що прямувала до передмістя, і, усвідомлюючи, що те, що він пропонуватиме, може бути сприйнято як образа, він, наче задурманений нав’язливою ідеєю, чіпляв найменш принадних старшокласниць на станціях…

Приплюснутий зупинив свою майже неправдоподібну розповідь і тяжко зітхнув. В цей момент Такакі, який, видно, вирішив зачепити його, сказав:

— Слухай, а як ти цих старшокласниць ґвалтував? Засунувши собі в зад штучного члена? Чи ти спочатку втикав їм поміж ніг цією штукою, а потім просив про взаємну послугу?

— Такакі знає про мене більше, аніж я сам, — проскрипів Приплюснутий.

— Просто я вже це чув сто разів, — сказав Такакі.

— Якби таке життя тривало і далі, то думаю, я б, переситившись усім цим, не тільки продовжував би скорочуватися, а й перетворився на засохлий труп. Так би воно й було. Більше того, я навіть хотів цього! Кепська історія. Але якось я зустрів жінку, у яку був закоханий ще до одруження, років десять тому. І все змінилося! Ви читали роман «Ідіот» Достоєвського? Певна річ, читали. Хто ж не читав цей роман? Тільки ці Мореплавці з їхнім ватажком Такакі. Ха-ха-ха! Пам’ятаєте, там була Анастасія Пилипівна? Так от, моя давня подруга не була схожою на Анастасію Пилипівну, розумієте?

— Розуміємо! — пропищав Такакі, імітуючи голос Приплюснутого.

Ісана подумав, що Такакі, напевно, все-таки читав «Ідіота».

— Я просто хочу провести аналогію між стосунками Рогожина і князя Мишкіна із Анастасією Пилипівною та моїми стосунками з цією жінкою. Десять років тому я ставився до неї, як князь Мишкін. А коли ми зустрілися знову, я вже став для неї Рогожиним. В її очах образ Мишкіна і Рогожина поєдналися, наче на фотокартці, коли один знімок накладається на інший, а вона сама, як Анастасія Пилипівна, здобула коханця, якого не могла знайти все своє життя.

— Тобто вона отримала Приплюснутого! — сказав Такакі. — Він виявився сплавом двох росіян. Джек-пот, нічого не скажеш!

— Вона пам’ятала мене як чоловіка, який був у неї закоханий і якого кохала вона, однак з яким у неї не дійшло до фізичної близькості. Поруч із таким чоловіком жінка не почувається вільно. Наші стосунки на тому і закінчилися. Однак тепер цей чоловік, так би мовити, еволюціонував, і тепер його охопила жага насолоджуватися, і окрім статевих стосунків, його більше нічого не цікавить. А вона вміла поєднувати духовну радість та фізичну втіху. Я кажу «втіха», але насправді це було безмежною насолодою! Вона викладала у приватному університеті і жила у квартирі, яку купила, отримавши спадщину. На побачення я приходив до неї, захопивши все для вечері. Поки вона готувала їжу, і коли ми разом вечеряли, я перетворювався на князя Мишкіна десятирічної давнини і розважав її розмовами, які вона із задоволенням слухала під вино. Її ліжко біля робочого стола було для нас затісним, тому, повечерявши, ми влаштовували постіль на підлозі. Як зараз пам’ятаю, з якою запопадливістю вона стелила нам постіль і яким дитячим в ці хвилини ставало обличчя цієї вже не молодої жінки. Я оспівував її, не шкодуючи сил. Я спустошувався до кінця заради неї. Напевно, це і було тим, що називають коханням. А як тільки ми лягали на постіль, я перетворювався на Рогожина і робив усе, що було в моїх силах. Вона отримувала оргазм по синусоїді, поки я тримався три години поспіль. Врешті-решт, вона скрикувала, і я кінчав, відчуваючи, що ламаю щось надзвичайно тендітне. Щільне кільце навколо члена розтискалося, і її піхва вільно розкривалася…

— Збоченець і безсоромний розпусник! — слабким голосом запротестував Бой.

— Після синусоїдальних оргазмів ми лежали знесилені, і я, геть спустошений, відчував кохання. Розумієте, про що я? Я проводив рукою по її тілу і говорив: «Коли ти лежиш так спокійно, ти схожа на померлу Анастасію Пилипівну, а я, наче князь Мишкін і Рогожин, які лежать біля твого мертвого тіла». Вона здригалася, і я думав, що вона тремтить від схвильованості…

— Який жах! Цей збоченець убив жінку! — втрутився Бой, але Приплюснутий не звернув на нього уваги.

— Одного разу я обробляв її ззаду, коли вона стояла рачки із високо піднятим задом. Її піхва була схожа на відкриту рану, яку я простромлював своїм пенісом. Щось найшло на мене, — може, приплив кохання чи, навпаки, насилля, — і я взяв і засунув у її коричневий бутон свого великого пальця… Вона закричала голосом, якого я раніше не чув: «Не смій! Не смій! Я це ненавиджу!» Потім вона відштовхнула мене, і що ви думаєте? Пішла телефонувати моїй дружині, а з-поміж ніг у неї витікало прямо на килим!

— То була кров! Кров! Збоченець! Ти штрикнув її у живіт! — скрикував Бой.

— Вона зателефонувала моїй дружині і сказала їй, що я збираюся її вбити, а потім лягти поруч із нею, як князь Мишкін та Рогожин. Вони навчалися в університеті разом із моєю дружиною і багато в чому були схожі. Настільки, що помилятися могли однаково. Вони одне одного зрозуміли і разом прилаштували мене у психіатричну лікарню. Звідти я втік, але ні до дружини, ні до коханки, звичайно, не повернувся…

— Ти вбив і дружину, і друзів!

— Нікого я не вбивав, — відповів Приплюснутий. — А чому вона мене тоді відштовхнула? Я думаю, тому, що того дня моє тіло стрімко скорочувалося, і вона якимось своїм жіночим чуттям помітила це. Відтоді я став для неї чудовиськом. Хоча нещодавно вона відчувала пристрасть. У кінці наших стосунків вона відчувала здебільшого лише страх…

Він замовк. Такакі, як і зажди глумливо, хоча й робив вигляд, що співчуває, сказав:

— Щось не видно останнім часом, щоб ти був закоханий, Приплюснутий. Може, ти вже не цікавишся жінками?

— Я став надто коротким для будь-якої жінки, — несподівано похмуро відповів Приплюснутий. — Моє сприйняття дійсності також стрімко звужується, і тепер вже всі об’єкти, які вищі за дітей і собак, поза межами мого поля зору. Я можу вільно знімати на плівку лише дітей і собак. Всі інші об’єкти, які перевищують цю межу висоти, наприклад, доросла жінка, вже не потрапляють у сферу моїх інтересів. А я і далі продовжую стискатися…

— Він ще ні разу не показав нам своїх фотографій. Хоча й професійний фотограф, — уставив Такакі.

Знесилений і розбитий, Бой спробував піднятися на койці. Спочатку він підвів страшенно почервоніле обличчя, а потім почав підніматися всім корпусом. Ніхто не відводив від нього очей.

— Що це з ним? Наче п’яний, — здивовано сказав Приплюснутий своїм писклявим голосом.

Однак всі розуміли, що Бой не був п’яний, а палав через високу температуру. І тхнуло від нього не спиртним, а духом хворої людини. Навіть коли він врешті-решт сів, схрестивши ноги, його продовжувало хитати. Тамакіті, який упродовж усього часу мовчав, підійшов до Такакі і щось прошепотів йому на вухо. Що саме, Ісана не почув, він невідривно дивився на бинти, забруднені засохлою кров’ю кольору червоного вина, і на його палаюче темно-червоне обличчя.