Кэндзабуро Оэ – Особистий досвід. Обійняли мене води до душі моєї (страница 61)

— Я ніколи не думав, що хтось мені повірить, якщо я скажу, що я є повіреним дерев і китів. Більше того, я не думав, що в це взагалі можливо повірити. Так само, як і в душі дерев і китів. І якщо я й справді повірений дерев і китів, у що ти, здається, повірив, то знай: як тільки мене не стане, душі дерев і китів знайдуть собі іншого повіреного. І щойно я зрозумів ще одну річ: на світі є чимало людей, які живуть так само, як і я, відлюдницьким життям і які могли б виконувати роботу повірених дерев і китів. Навіть якщо те, що я призначив себе повіреним дерев і китів, є не більше, ніж плід моєї фантазії, і навіть якщо я буду вбитим через якусь недоладну причину і у якомусь незрозумілому місці, я все одно об’єктивно відчуваю, хто я і що роблю. А ви залишайтесь із проблемою, куди дівати мій труп… І якщо я об’єктивно є тим, ким вважаю себе суб’єктивно, то не виключено, що десь існують схожі на мене люди, правда ж? Як тільки ви намалювали в мене на стіні знаки і пішли на зближення, я одразу подумав, що на мене чекають нові випробування. Схоже, це вони і є…

Ісана замовк. З одного боку, він відчував напруження, що йшло від хворого підлітка із рушницею, а з другого — його втягувало у вир власних внутрішніх переживань. Якщо і далі триватиме мовчання, то він зможе сам визначити час страти, і це буде останнім мовчанням його тіла і душі. Одурманений затхлим повітрям та крайньою напругою, він, проте, не відчував ніякого страху. Першим порушив тишу Приплюснутий, який стояв за койкою Боя.

— Повірений дерев і китів? Що це за маячня? — сказав він поспіхом, наче хотів випередити постріл з рушниці.

— Я ж вам розказував, ти що, не слухав? — обурено сказав Такакі.

— Я так зрозумів, що твоя розповідь — не більше ніж прикол. Це ж просто маячня: якийсь придурок вирішив переповідати, що говорять кити, які, рятуючись від знищення, забились десь у Льодовитому океані. Ну, хіба не маячня?

— Він не придурок! І саме тому, що він не придурок, Бой і хоче його застрелити, а ви йому допомагаєте, бо боїтесь, що він розповість комусь про схованку Вільних Мореплавців, — розлючено сказав Такакі.

Ісана зрозумів, що спочатку вони, схоже, вважали його божевільним, який живе з розумово відсталою дитиною.

— Згоден, він не придурок. Але слід з’ясувати декілька моментів. Ви не проти? — Приплюснутий звернувся тепер безпосередньо до Ісана. — Не будемо торкатися дерев, а от за китів ви скажіть, що ви як повірений будете робити, коли їх геть усіх знищать? Завдасте удару у відповідь? Вкрадете водневу бомбу? А інакше який сенс сидіти у бомбосховищі? А зараз ви що робите заради захисту китів? Пишете якісь листи, чи як?

— Він же псих! Що він може планувати, якщо він натуральний псих! — закричав зі свого місця Бой. — Псих, Такакі, аби захистити себе, може і шпигувати, і доносити. Бувають такі виверткі психопати, які готові на все, тільки б догодити поліції. Скільки завгодно таких, що підмазуються до поліції!

— Ти спочатку подумай, а потім кажи! А то кричиш, наче істерична баба, слухати нудотно! — закричав Такакі, який до цього часу сидів, повернувшись до Ісана.

Ісана чітко усвідомлював, що Такакі вже не прикриває його своїм тілом від дробу, який, вилетівши з рушниці на колінах у Боя, уразив би його голову, плечі і груди. Ісана відчував, як у жилах холодить кров, однак замість страху його охоплювало щось інше.

— Бой, зачекай, не стріляй поки що. Нехай відповість мені, — писклявим голосом скрикнув Приплюснутий. — Отже, що буде, коли зникне останній кит? Як ви збираєтесь покарати за це людство? А якщо ви не збираєтесь…

— Кити — найвеличніші та найлагідніші з усіх ссавців, — сказав Ісана як повірений. — Незважаючи на те, що люди, полюючи на китів, ставлять цих тварин під загрозу повного знищення, я думаю, що кити, як найсильніші із ссавців, усе-таки виживуть. І навіть у разі ядерної війни кити опиняться у значно вигідніших умовах, адже, на відміну від інших ссавців, можуть довгий час обходитися без повітря. Тому я гадаю, що день смерті останнього кита буде водночас і останнім днем для ссавця, якого називають людиною. Так що не потрібно придумувати ніякого покарання.

— Точно! Я також так думаю! — скрикнув у запалі Приплюснутий. — Є всі підстави вважати, що людина зникне раніше, аніж кити. Точно кажу вам! Але у чому ж тоді функція повіреного китів? Може, у тому, щоб бути фундатором Асоціації ссавців, яка займається захистом китів з метою врятування від обопільної загибелі людей та китів? Якщо так, то цілком ймовірно, що ви шпигували за нами, щоб донести потім у поліцію. Ви ж стежили за нами крізь бінокль? Чи будете заперечувати?

— Точно, у нього є великий бінокль, я бачив, — сказав Бой, відчувши підтримку. — Покінчимо з ним хутчіше!

— Тебе ніхто не питає! — сказав Приплюснутий. — Я вас питаю, що означає бути повіреним китів і при цьому нічого не робити заради усіх ссавців?

— Колись у майбутньому настане день, коли всі ссавці, включаючи людей і китів, загинуть, а дерева по всій планеті засохнуть. Тоді на Землю прийдуть нові істоти, — піднесено заговорив Ісана, звертаючись до людини, яка готова була слухати його із щирою зацікавленістю. — Цим новим істотам я хотів би розповісти, що царювали на землі не люди, а дерева і кити. Я оповім їм, що в існуванні дерев і китів було щось настільки величне, чого людина так і не змогла осягнути. Звичайно, нові істоти будуть значно вищої організації, аніж люди, і, можливо, не буде й потреби спілкуватися за допомогою слів. Власне кажучи, самий факт загибелі людей і буде для нових істот цілком змістовним посланням. Самі розумієте, що новими істотами слід називати тих прибульців, які з’являться тут із-за меж сонячної системи. Зараз існують псевдонаукові концепції, згідно з якими після зникнення ссавців Землю заповнять таргани, однак розповідати тарганам про величність дерев і китів у мене немає ніякого бажання.

— Якщо та якби, і нічого більше! — скрикнув Приплюснутий і вийшов на декілька кроків уперед із темряви. — Ви ж самі сказали, що кити — найсильніші із ссавців, і тому, коли всі, включаючи людей, зникнуть, саме кити і залишаться. І тоді «нових істот» зустрінуть вони і ви, як їхній повірений. А потім ще дерева поступово навчаться говорити з прибульцями за допомогою телепатії, і картинка вийде просто запаморочливою!

— Так далеко я не загадую. І не претендую на такі високі привілеї, — голос Ісана став сумним, що різко контрастувало із збудженими інтонаціями Приплюснутого. — І навіть не мрію про таку блискучу перспективу. Я готовий обмежитися лише функцією повіреного дерев і китів, яку ладен виконувати протягом мого життя. Лише це. І на боці людей я стояти не збираюся. Я виховую розумово відсталу дитину, і мені не зробити ніякого вагомого внеску ні у теперішнє, ні у майбутнє людства. Тому живу я, спокійно чекаючи той день, коли загинуть люди, кити і дерева. Я думаю, що людина, яка нічого не робить, що притаманно людині, і просто проводить життя в очікуванні, має привернути увагу нових істот, які з’являться на Землі, і зможе передати їм послання. Моє бажання померти було настільки сильним, що я й сховався у бункері, щоб дочекатися дня, коли прибудуть нові істоти. Якщо жити, не роблячи нічого, що притаманно людині, і просто чекати, — то найкраще це робити, що найбільш природно, — навчаючись у дерев. А я і проводжу своє життя, намагаючись злитися із деревами. Для людини немає нічого більш природного, аніж жити у злитті з деревами і не переривати своє існування заради зустрічі з новими істотами…

— Ти глянь на нього! Він збирається жити довше за всіх нас. Саме такі і не зупиняться ні перед чим: і шпигуватимуть, і зраджуватимуть, і доноситимуть поліції…

— Замовкни, дурень! Тебе ніхто не питає! — крикнув на Боя Приплюснутий писклявим голосом. — Отже, виходить, що ви живете лише самим очікуванням, без жодного егоїстичного бажання? Але чому, поясніть, ви відмовилися від усіх людських привілеїв і вирішили жити самим очікуванням? Невже тому, що так любите дерева і китів? Це ваша релігія? Дерева і кити — ваші боги? Навряд чи це так. Я так зрозумів, що коли нові істоти і можуть ще бути богами, то загиблі дерева і кити — ні. Правильно? З ваших слів виходить, що дерева і кити не можуть бути богами, еге ж?

— Звичайно, ні дерева, ні кити — не боги. Безперечно, кити — найсильніші і найпрекрасніші істоти серед ссавців, однак не більше того. Втім, дерева, порівняно із китами, напевно, стоять ближче до богів. І якщо загинуть усі ссавці на планеті, дерева ще можуть залишитися, і не виключено, що нові істоти зможуть із ними зблизитися. Я бачив листя дерев, які в результаті радіаційного випромінювання дістали пошкодження на клітинному рівні і втратили свою форму, але і в Хіросімі, і в Нагасакі першими відродилися саме дерева. Тобто є підстави вважати, що дерева зможуть подолати будь-які стихійні лиха і продовжити існувати навіть за доби нових істот.

— Я згоден з вами щодо дерев. Особливо це очевидно, коли спостерігаєш за вибуховою силою бруньок, знятих на фотоплівку, — сказав Приплюснутий.

— Але дерева — все одно не боги. Адже вони також рано чи пізно гинуть, — сказав Ісана.

— Точно-точно, навіть Китові дерева, і ті гинуть, — уставив Такакі.