Кэндзабуро Оэ – Особистий досвід. Обійняли мене води до душі моєї (страница 59)
Підліток, який допомагав Такакі та Ісана, так і не промовив за весь час ані слова і, відштовхнувши човна, залишився стояти у мутній мілкій воді. Згодом його фігуру в очереті наче заволокло серпанком, Ісана повернувся до Такакі, який узявся за весла, хоча човен, підхоплений течією, ще рухався сам.
У тому місці, де вони йшли, річка із розкиданими очеретяними острівцями стискалася дамбою і берегом і була значно вужчою, порівняно із тією ділянкою, де була човнова станція. Протока нагадувала ставок, відділений від основного русла. Ісана пригадав, що якось приходив сюди із Дзіном ловити карасів, хоча рибалити ніякого бажання не було, та й нічого вони тоді не піймали. Течія тут була досить сильною, і човен поступово набирав швидкість. Ісана подивився у воду і побачив, як із дна здіймаються маленькі шматочки червоної землі. Відколи Такакі та Ісана зустрілися, вони не промовили ще ані слова, і Ісана відчував, що слід дотримуватися цього правила таємничості, яке було заведено у підлітків. Втім, почавши працювати веслами, Такакі продовжував мовчати і намагався дивитися кудись убік. Ця дитяча гра почала набридати Ісана.
— А що, хворий хлопець був проти, щоб ви показали мені свою хованку? Якось умовили його? — спитав Ісана.
— Бой? Я думав, що він до вчорашнього дня помре. Нехай собі опирається, скільки йому завгодно, — запросто сказав Такакі.
Обличчя Ісана, яке обдував легкий вітрець, аж спалахнуло. Від обурення він навіть закашлявся.
— Ти думав, що він до вчорашнього дня помре? Тобто ви збиралися підкинути мені із сином труп? — сказав Ісана тоном, що виражав спізнілий протест.
— Саме так, — відповів Такакі, спокійно сприймаючи обурення Ісана. — Нам не було куди подіти труп Боя. Навіть якби він помер від правця, будь-який лікар помітив би підозрілі рани на руці, і можна не сумніватися, що, керуючись професійною етикою або ж просто через цікавість, залучив би до цієї справи поліцію.
— Виходить, ви хотіли повісти на мене і Дзіна труп?! — скрикнув Ісана, відчуваючи, як починає вирувати в ньому розлюченість через цей навмисно безтурботний тон Такакі. — Але навіщо? Для чого ви вирішили підкинути в мій дім труп? Як це розуміти? Ви, взагалі, думаєте, що ви робите?
— Припиніть волати! Ви ж не думаєте накинутися на мене? Ми, як-не-як, у човні, не забувайте, — сказав Такакі, поклавши весла і витягнувши руки, наче збирався відбиватися від Ісана.
Очі хлопця, які він завжди відводив, налилися тепер кров’ю, обличчя посіріло, і на ньому з’явився злісний і в той же час якийсь улесливий вираз. Ісана також дивився на нього з ненавистю.
— Справа в тому, що ми — Команда Вільних Мореплавців, і ми вас обрали, — сказав Такакі, все ще готовий дати відсіч.
Такакі так і сидів, склавши весла, а човен, набираючи швидкість, продовжував плисти повз відмілини. Вітер посилився, і стало чутно якийсь кислуватий запах, схожий на запах сірки. Течія з їхнього боку стала ще стрімкішою, і тепер, щоб повернути назад, Такакі довелось би веслувати з усіх сил. Ісана сидів мовчки. Човен знову порівнявся з островом і, пройшовши крізь прохід у дамбі, зайшов вузькою протокою у густий очерет. По обидва боки серед засохлого очерету і місканту стирчали молоді пагони. Напевно, влітку, коли рослини наберуть сили і перетворяться на густі зарості, на човні можна буде петляти, наче лабіринтом.
— Ми обрали вас, — повторив Такакі, — оскільки довго спостерігали за вами і зрозуміли, що ви не такий, як інші люди. Ми побачили, що ви особлива людина, але не могли зрозуміти, в чому полягає ваша особливість, і тільки після того, як ви сказали про китів та дерева, я зрозумів, у чому вона полягає. Я подумав: якщо ви стоїте між нами та всіма іншими людьми, то, напевно, до нас ви ближче. От я і вирішив зав’язати із вами стосунки. Вже давно. А тут якраз Бой захворів, ось ми і вирішили відвести його до вас у сховище, щоб він там і помирав. Але, як ви знаєте, Бой не помер, і в нас не було ніяких проблем із тим, куди подіти труп, так що тепер ми можемо спокійно його забрати зі сховища. Так чи інакше, я вирішив показати вам схованку Команди Вільних Мореплавців. Зрозумійте, ми хочемо налагодити з вами стосунки. Принаймні ні з ким іншим ми не збиралися налагоджувати стосунки.
— Так-то воно так… — сказав нерішуче Ісана.
Човен доплив до кінця протоки, і вони змушені були вилізти і пройти крізь засохлу дренажну арку. Вийшовши на тому боці, вони опинилися посеред величезного звалища. Воно було настільки великим, що тут можна було побачити будь-що, чим користується і що викидає людина в процесі життя. Підтвердженням того, що сміття накопичувалося тут впродовж років, були прошарки засохлої трави. У горі сміття був проритий прохід на ширину плечей людини. Ісана йшов позаду Такакі і намагався не торкатися сміттєвих стін. Незабаром тунель зробив поворот — схоже, для того, щоб прохід не впадав у вічі, — і через деякий час вони вийшли біля павільйону на кіностудії. Поки Такакі відчиняв великий замок, Ісана подивився у вечірнє небо і глибоко зітхнув. Досі, блукаючи лабіринтами, створеними дітьми, і перебуваючи під впливом різноманітних таємних задумок дітей, Ісана не мав можливості підняти голову і подивитися у небо.
Частина 7
Бой проти
Як тільки відчинилися двері павільйону, перед очима Ісана виник величезний бульдозер, розмальований у жовто-чорні смуги. Гігантський беззубий ківш бульдозера, природно, мав би бути опущеним на землю, однак він був задертий вище водійської кабіни. Між двома опорами, що тримають ківш, виднілися: дизельний мотор, кабіна водія і ще одна кабіна над нею, яка була розвернута в протилежний бік. З обох боків цього смугастого рака були гусениці.
— Непогано допомагає, напевно, відлякувати непроханих гостей?
— Він може не тільки відлякувати, адже це справжній танк, — сказав Такакі. — Якщо він попрямує на нас, як на непроханих гостей, то почне відтісняти до вузького проходу, зажене туди і завалить сміттям. А потім ще й розчавить гусеницями і пошматує ковшем. Звичайно, призначення у нього цивільне. Він був привезений сюди для знищення кіношних будівель. Ми керували цим бульдозером, коли працювали у компанії, що займалася розчисткою ділянок для будівництва. На цьому місці мали зробити майданчик для боулінгу. Але тут виявилося, що місцеві проти, так що на цьому все і скінчилося. Ми втратили роботу, а бульдозер так і стояв собі без діла на вулиці. Тоді ми придумали, як його використати. Перш за все ми згребли залишки будівлі, що стояла між цим павільйоном і спорудою навпроти, і так виникло звалище, крізь яке ми щойно проходили. Таким чином ми приховали від сторонніх очей цей павільйон, принаймні нікому не прийде в голову добиратися сюди крізь гору сміття. Потім ми затягнули бульдозер всередину, а колію ми своїми руками засипали також сміттям. Компанія отримала страховку. Ніхто не здіймав галасу через якийсь там бульдозер.
Обійшовши бульдозер, Такакі пройшов усередину павільйону, Ісана пройшов слідом і раптом у світлі, що проникало крізь вікно у стелі, він побачив двощоглову шхуну, майже готову до відплиття, варто лише підтягнути вітрила. Ісана аж дух перехопило. Такакі повернувся, почувши, як Ісана зойкнув від подиву, і пильно на нього подивився. Потім хлопець повернувся до Ісана спиною і також дивився на шхуну, від якої Ісана не міг відвести очей — здавалося, вона мчить вперед, хоча вітрила були спущені. Він так захопився видовищем корабля, що йому навіть здавалося, що його обдає бризками морської піни, і все тіло наче наповнювалося натхненною радістю. Шхуна була оснащена двома величними щоглами, бушприт випинався вперед, і здавалося, що ось-ось запалають бортові вогні. Втім, нижче палуби починалася підлога павільйону. Фальшборти лише виступали над підлогою, даючи контур судну, і зроблені були з тих же дощок, що й стіни приміщення. І все-таки, то була справжня шхуна.
Всередині павільйон мав звичайний студійний вигляд. На стелі, вище головної щогли шхуни, прикріплений був каркас і рейки, на яких трималася освітлювальна апаратура. Завдяки гарним декораціям, на яких була окреслена лінія горизонту і вечірнє небо, шхуна, хоча й лежала палубою на підлозі, виглядала так, наче вона пливе морем. Причому пейзажі на декораціях праворуч і ліворуч від корабля відрізнялися: на одному було намальоване ясне і чисте небо, а на іншому ось-ось мав початися шторм. Позаду шхуни виднівся пінистий слід, від чого складалося враження руху, а за кормою море на декораціях було дещо іншим і підійшло б до сцени катання на водних лижах.
— Невже тут і справді знімалися фільми? — спитав Ісана і, підійшовши до корми, взявся руками за фальшборт, який доходив йому до пояса. Там він побачив штурвал і рубку, а далі — дві щогли.
— Задник, скоріше всього, використовувався для зйомок морських фільмів, — відповів Такакі. Він роззувся, переступив через борт і піднявся на палубу. — Але сама шхуна — не муляж для кінофільмів. Одразу, напевно, помітили? Це частина справжньої шхуни, що плавала морем. П’ятдесят футів завдовжки. На ній ми тренуємося розпускати та згортати вітрила, вивчаємо корабельне оснащення. Уявляємо справжній вітер і керуємо вітрилами. Словом, ходимо морем, тільки в межах павільйону. Щоб щогла не хилиталася, коли ми залазимо нагору ставити снасті, ми її закріпили зверху та знизу. Окрім шхуни, на цій кіностудії не залишилося нічого, що б можна було використовувати як справжню річ. Світ кіноіндустрії надзвичайно дивовижний, у тому плані, що в ньому немає нічого справжнього.