Кэндзабуро Оэ – Особистий досвід. Обійняли мене води до душі моєї (страница 53)
Частина 5
Китове дерево
Перед тим як прокинутися, Ісана побачив ще один сон. Йому приснилося, що він оточений скупченням душ дерев і китів. Душ дерев було так багато, як у незайманому лісі, а душ китів — стільки, скільки їх було до початку китобійного промислу. Цей дивний сон будувався на законах чіткої діалектики. Ісана розумів, що коли це душі, то скільки б їх не було, навіть якщо вони будуть збільшуватися у кількості до безкінечності, вони все одно зможуть поміститися вздовж стіни вітальні, в якій вони із Дзіном зараз сплять. А коли Ісана вже готовий був прокинутися, але ще лежав на дивані, вкритий ковдрою, йому наснилося, що душі дерев і китів влаштували йому мовчазний допит. І наскільки він міг судити із структури самого сну, допитували його за методами психоаналізу. Йому дозволили залишитися на дивані.
Прокинувся він від того, що йому пересохло у горлі. Горло йому пересохло уві сні, але прокинувся він від того, що йому і справді пересохло. Сон був наскрізь сюрреалістичним, однак всі деталі та люди, стосунки між ними були цілком реалістичними. А повернення у реальність виявилось трохи дивним. Ісана вже багато років поспіль бачить подібні сни, але сьогодні в його сні опинилися сторонні люди, а цього з ним майже ніколи не траплялося. Лежачи на дивані, крізь ранкову напівтемряву він побачив, що двері на кухні наполовину прочинені. Ісана точно пам’ятав, що зачинив їх. Напруживши зір, він побачив у темряві за дверима людину. Наче щойно прокинувшись, Ісана рвучко сів на ліжкові. Дівчина, яка тільки цього і чекала, промовила низьким хрипучим голосом:
— Хворий зголоднів, може, знайдеться щось поїсти?
Поруч із неприємним відчуттям, що в його приватне життя може отак запросто вдертися, та ще й дівчина, Ісана відчув якесь дивне розчарування, а потім второпав, що вона делікатно, як вихована собака, стояла перед дверима і чекала, поки він прокинеться. Ісана переконався, що Дзін спить і, обмотавшись ковдрою, встав з ліжка.
— Можете брати все, що є в холодильнику, — сказав він голосом людини, яка щойно прокинулася.
Однак замість того, щоб одразу піти до холодильника, вона відійшла в куток і звідти спостерігала, як він йшов на кухню. Її обличчя, на якому вже не було косметики, змінилося: очі, як і раніше, виблискували, зате губи стали більш виразними, а колір її темної шкіри став ще більш насиченим. Вона виглядала вранці зовсім не так, як дівчата, з якими Ісана колись спав. Він дістав з холодильника хліб, шинку та латук і поклав усе це на столі біля мийки. Тільки тепер, керуючись якимось самовільним поривом, вона підійшла до нього. Ісана увімкнув тостер і підсунув до неї. Увесь цей час він дивився на неї. Вона глянула на його вельветові брюки і заголене відвисле черево. Йому стало ніяково. Ісана здивовано помітив, наскільки вона змінилася, і сьогодні вже не вважає його стороннім і поводиться стримано і виховано.
Згори почувся жалісний стогін:
— Інаго! Інаго!
— Інаго? Тобто саранча?
— Це він мене кличе. Мене називають Інаго. Так ще з дитинства повелося, — відповіла вона без настрою. Ісана більше нічого не питав, а про себе придумав для її імені інші ієрогліфи.
Поки дівчина робила бутерброди, Ісана дістав коробку із чаєм і набрав у чайник води. Спочатку він поставив чайник біля неї, однак потім подумав, що вона, можливо, не часто буває на кухні і, може, не впорається з газом, тому сам поставив чайник на вогонь. Потім він взявся робити сніданок для себе і Дзіна. Пораючись на тісній кухні, їм доводилося весь час торкатися одне одного, внаслідок чого створилася особлива атмосфера, яка для Ісана була ледь не еротичною. Він навіть готовий був поділитися приготованою ним їжею із хворим. Поміркувавши, що хворому слід поїсти чогось поживного, Ісана виявив ініціативу і, діставши з морозильника півкурки, кинув її у каструлю з водою. Курка поступово почала відтавати, і вода в каструлі стала мутною. Потім він насипав туди промитий рис і порізану цибулю. Він хотів приготувати рис по-китайськи. Дівчина поклала бутерброди на тарілку, заварила чай і, глянувши на куховарство Ісана, поставила їжу на тарілку і вийшла в бік гвинтових сходів.
Поки закипала вода, Ісана приготував для себе і Дзіна чай та намазав хліб маслом. Потім зменшив вогонь і пішов до вітальні. Дзін вже прокинувся і сумирно лежав. Через те, що вони спали не у себе в кімнаті, він здавався трохи занепокоєним. Сходивши в туалет, вони сіли до свого простого сніданку. З вулиці почувся сигнальний свист.
— А це зимородок, — прокоментував Дзін.
Свисту виявилось недостатньо, тому, аби привернути увагу дівчини, в стіну кинули ще невеличким камінцем. Хтось спустився сходами вниз і вийшов на вулицю. Незабаром дівчина повернулася і, зайшовши до кімнати, повідомила:
— Такакі сказав, що хоче побачитися з вами. Говорить, що треба, щоб ви кудись з’їздили на велосипеді, — ім’я їхнього ватажка вона промовила так, наче Ісана його прекрасно знав.
Ісана підійшов до бійниці і виглянув назовні. Такакі, якому Ісана одразу підібрав ієрогліфи, що означали високе дерево, потупившись, стояв під вишнею. Судячи з його вигляду, важко було сказати, про що він думає. Можливо, про те, чи погодиться Ісана, а можливо, він взагалі ні про що не думав.
— А за хлопчиком я догляну, — сказала дівчина.
Ісана здригнувся, наче все його тіло пройняло струмом. Її слова були для нього наче повідомленням, що йому відріжуть одну кінцівку. І при цьому сказано це було так, наче питання, що вона доглядатиме Дзіна, вже давно вирішене. Дзін сидів на підлозі і з захопленням розглядав ботанічний атлас із малюнками листочків та плодів на маленьких гілочках гінкго, тису, тореї та подокарпу. Дівчина сиділа позаду Дзіна і ледь не побожно спостерігала за його захопленням. Ісана не міг зрозуміти, що може означати ця переміна. Дивно, як у ній поєднуються такі несумісні речі. Вона одягла його теплу сорочку, яку він носив узимку, закутавшись у неї до підборіддя. Ніякого дозволу вона не питала, а просто одягла, наче це так само природно, як і те, що вона може доглянути за Дзіном, на якого вона, зрештою, дивиться із замилуванням. Ісана попрямував до виходу, нехтуючи звичним ритуалом, який він виконував кожного разу, коли залишав Дзіна одного.
— Він дивиться на мене. За хворим треба доглядати, — сказала вона, підвівши очі на Ісана.
Її блискучі очі, в яких було безсиле благання, знову змусили Ісана відчути зніяковілість. Її благаючі очі нагадали йому про сон, де він бачив душі дерев і китів.
— Дзін буде слухняно дивитися картинки з деревами. Дзін буде дивитися картинки з деревами, — гіпнотизував Ісана Дзіна.
— Дзін буде дивитися картинки з деревами, — не підводячи голови, сказав Дзін.
Ісана вивів з передпокою велосипед і вийшов на вулицю. Хлопець, який чекав на нього, пішов назустріч. Як і дівчина, він справляв враження рішучої і безапеляційної людини. Підходячи до Ісана, він дивився не на нього, а на блискучий руль велосипеда.
— Рана хворого почала гноїтися, тому необхідні якісь антибіотики, а їх перестали продавати без рецепта. Крім того, він втратив сон і тепер боїться, що може захворіти на правець. Тому необхідне якесь снодійне, а його не купиш, якщо не вказати адресу та ім’я.
— Щодо снодійного, не знаю, чи вдасться взяти, — тільки і вимовив Ісана.
Поки Ісана виштовхував велосипед на дорогу, Такакі дістав з великої кишені військової американської куртки пакунок, загорнутий у хустину. Простягаючи його Ісана, він міцно стис тонкі губи і напустив на себе серйозність.
— Тут тільки дрібняки. В аптеці можуть здивуватися…
— Це заощадження твоїх товаришів?
— Трусонули пару телефонів-автоматів у місті, — відповів хлопець.
Коли Ісана вже готовий був сісти на велосипед, Такакі схопився рукою за сидіння. Якийсь час він просто мовчки йшов, дивлячись перед собою. Він хотів щось сказати, але не був певен, що про це слід говорити. Звернувшись до Ісана, він слідкував за його реакцією, готовий одразу зупинитись, якщо Ісана зустріне його слова холодно.
— Ви вірите, що ви справді повірений дерев і китів, і мені чомусь також хочеться в це вірити. А ще я хотів у вас спитати, ви часом не чули про Китове дерево? Де б я не був, я знав, що там є Китове дерево. Але справа в тому, що цю назву ніколи не вимовляють вголос, і ніхто сторонній про це дерево не почує, принаймні так було там, де я народився і виріс. Чому це так? В моїх краях це дерево називають Китове дерево. Це дерево, можливо, росте в різних місцях, але назву має іншу, і дізнатися, є воно там чи ні, неможливо, поки не поясниш, яке воно, це дерево…
— Китове дерево! Оце так! — видихнув вражений до глибини Ісана. Йому так хотілося, щоб Дзін поруч підтвердив: «А це Китове дерево!»
Раптом перед очима Ісана постала картина, яка зовсім відрізнялася від тієї, яку він щойно бачив. Тепер перед ним, скільки вистачало ока, простягалося поросле травою поле або море, яке безмежно розширювалось, і Ісана, який виріс у місті і не пам’ятав уже, як виглядає безкрає поле, побачив раптом, наче марево, що воно вкрите величезним лісом, який виростає з одного кореня, кореня Китового дерева. Кожне могутнє дерево цього лісу тягнулося незліченними паростками вгору, їхня крона ширшала, наче море, з якого вистрибували, граючись, сині кити. Ісана бачив, як коливалося море листя, утворюючи голову кита із розумними чорними очима, який безтурботно посміхався. Яке дивовижне Китове дерево…