Кэндзабуро Оэ – Особистий досвід. Обійняли мене води до душі моєї (страница 52)

— Я би випила води, — промовила вона, повільно рухаючи губами.

— Зайдемо всередину, нап’єшся. Водогін та склянка в мене є, — відповів Ісана.

Але вона не стала чекати і, поставивши стільці, підійшла до труби, що йшла вздовж стіни сховища, спустила брудну воду і напилася з долонь. Потім почала мити під струменем ноги, тручи їх одна об одну. Ісана помітив, наскільки сильними були її ноги, які зберігали рівновагу навіть у такому незручному положенні. У розрізі її коричневої шкіряної куртки виднілися пружні груди, з яких стирчали два довгастих пуп’янки сосків. Повернувшись, вона зустрілася з поглядом Ісана, але не засоромилася і першою увійшла навшпиньках до передпокою. Коли Ісана поклав Дзіна на кушетку у вітальні, дівчина сіла поруч на підлозі і почала дивитися на обличчя хлопчика. Від неї йшов такий запах, що Ісана подумав із прикрістю, що їй не те що ноги, а й усе тіло не завадило б помити.

Ісана вирішив, що вони із Дзіном спатимуть на першому поверсі, а свою спальню на третьому віддадуть підліткам. Другий поверх, де була кімната, що правила за комірчину та бібліотеку, буде затримувати небажаний шум нових мешканців. З кімнати на третьому поверсі Ісана почав переносити ліжко, магнітофон з коробкою касет, словники та декілька книжок. У верхній кімнаті неправильної форми та із скошеною стелею Ісана залишив тільки своє ліжко. Крізь вузькі прорізи бійниць видно було долину, занурену на дно темряви, і на відстані від кіностудії до самого сховища не було видно нікого, навіть бродячого собаки.

Коли Ісана закінчив переносити пожитки на перший поверх і з ковдрами увійшов до вітальні, то побачив, що дівчина продовжує пильно дивитися в обличчя Дзіна. Вона сиділа там само і у тій самій позі, що й раніше. На Ісана вона не звернула уваги. У темряві було видно білки її очей, які здавалися схожими на плями води. Її верхня губа, над якою, немов нитка, тягнулася біла лінія, її широкі щоки видавали у ній ще зовсім дитину, і тим огиднішими виглядали її вчорашні слова. Ісана вразило це відкриття, він стояв, тримаючи в руках ковдри, аж раптом вона повернулася — видно, відчула проникливий погляд Ісана, — і глянула на нього, повернувши грізну силу своїм очам. І не тільки очі, все її тіло напружилося, як у дикого звіра, готового до атаки.

— А чому не вмикаєш світло? — спитав він таким тоном, наче намагався ухилитись від нападу противника.

— А чому ви не вмикаєте світло і тільки гармидер здіймаєте? — знайшлася вона.

Ісана натиснув на ґудзик і увімкнув світло у вітальні та на сходах. Дівчина повернулася до Дзіна і роздивлялася його вже при світлі. Можливо, вона відвернулася просто з метою самооборони, щоб не зустрічатися поглядом з Ісана. Зовсім нове враження справляло її обличчя, повернуте в профіль, у якому вже не було того шаленства, і більше того, тепер у цьому, наче вирізаному з паперу, силуеті з’явилося щось навіть інтелектуальне. Це було схоже на сон, коли марно намагаєшся вхопити якийсь об’єкт. Її перенісся, яке здавалося впалим у фас, збоку виглядало плавним, м’яким переходом від носа до чола. Очі, які раніше були ніби дикими, тепер здавалися серйозними.

— Тобі що, сказали, щоб ти не відходила від мого сина, аби я ненароком не передумав допомагати вам? Щось на кшталт заручника? — спитав Ісана.

— Ніхто мені нічого не говорив. Гарний хлопчик, от я дивлюся на нього, — відповіла вона.

Дівчина знову повернулася до Дзіна. Ісана подумав, що треба якомога скоріше припинити це, бо останні декілька років єдине обличчя, яке бачив Дзін, коли прокидався, було обличчя Ісана. І тепер, помітивши, що Дзін почав ворушитися під ковдрою, Ісана подумав, що він ось-ось прокинеться. Але Дзін розплющив очі незабаром після того, як заговорив Ісана. Прокинувшись, він із широкою посмішкою дивився на обличчя дівчини, гадаючи, напевно, що вона йому сниться.

— Гарна посмішка, — розчулено сказала дівчина. — Він гарний і геть не схожий на ідіота. Ідіоти вічно супляться, наче страждають від болю, навіть коли радіють чи зляться.

— А ти що, знаєшся на ідіотизмі? — сказав Ісана. — Так говорити може тільки той, хто спостерігав за ідіотами.

— А в мого старшого брата з головою не все гаразд, — сказала вона запросто.

З вулиці почувся високий свист. Через деякий час він повторився, а потім раптом перейшов у коротку трель. Для Дзіна то був голос птаха.

— А це рудий зимородок, — промурмотів він.

— Він щось сказав, — сказала дівчина з подивом, округлюючи очі. — Гарний голос. А що він сказав?

— Він сказав, як називається птах, голос якого щойно імітували, — пояснив Ісана.

— Правда? Це голос якогось птаха? — і тут вона пригадала про свої обов’язки. — Це мої товариші привезли хворого. Де можна його покласти?

— Я звільнив для вас кімнату на третьому поверсі. Туди ведуть кручені сходи, — сказав Ісана.

Дівчина неохоче залишила Дзіна, який продовжував посміхатися, і, як була боса, через передпокій вийшла у темряву.

— Дійсно, це зимородок, — підійшов до Дзіна батько, щоб підбадьорити його.

Ісана пригадав, що протягом останнього тижня Дзін вечорами сповіщав про спів зимородка. Ісана не звертав особливої уваги, адже о цій порі мають співати зимородки. А виявляється, це підлітки пересвистувалися поблизу сховища, даючи один одному сигнали. Можливо, Дзін і приймав їхній свист за спів зимородків, хоча, скоріше, він розумів, що то зграя несправжніх зимородків, і, сповіщаючи батька, як сказала дівчина, своїм приємним голосом, що з’явився зимородок, він хотів насправді попередити його про щось…

Повернулася дівчина сама і знову задирливим тоном сказала:

— Він не хоче, щоб його бачив хтось, окрім нас. Тож скажіть, де його покласти і де брати питну воду?

Ісана пояснив схему третього поверху і як туди дістатися, де туалет, кухня і які ліки є у аптечці. Потім, глянувши у палаючі очі дівчини, зачинив перед її носом двері.

За дверима було чути, як підлітки із невластивою їм обережністю піднімали щось на третій поверх. Коли ті затихли, у передпокої з’явилися інші підлітки, і почулося:

— Може, зганяти ще за подушками? На стоянці є ще іномарки, — сказав хтось, наче йшлося про щось звичне.

— Досить. Тут ковдр більше, ніж треба, — хазяйновито сказала дівчина.

Згодом все раптом затихло. Ісана вийшов перевірити, чи зачинені вхідні двері. На верхньому поверсі було тихо. Пройшовши на кухню, через двері біля сходів він побачив, що великий глечик із водою і аптечка зникли. Хоча в холодильнику все було на місці. Він приготував просту вечерю для себе і Дзіна і повернувся до вітальні. Згори не було чути ані голосів, ані рухів. Ісана подумав, що ці жорстокі та неприборкані хлопці непогано вимуштрувані. Хоч чогось вони навчилися. Його тішило те, що Дзін досі нічого не злякався, гарно попоїв і одразу заснув. Зате сам Ісана заснути ніяк не міг. Йому не давала спокою думка, як зробити так, щоб цілком змінити його стосунки з підлітками.

Потім його захопила та сама сила темряви, яка несла його, коли він мріяв про смерть. Поступово провалюючись у пітьму, він перш за все звернувся до душ дерев і китів і спитав у них, чи зможе він із Дзіном на руках втекти від переслідувачів, які, поза всяким сумнівом, слідкуватимуть за тим, як він вийде зі сховища і попрямує в бік поліцейської дільниці, що на станції. Схоже, що це неможливо, якщо пригадати, як нещодавно вони гналися за поліцейським. Що буде із Дзіном, якщо вони наздоженуть нас в долині і почнуть мене жорстоко бити? Чи одужає він після такого стресу? Навіть якщо йому вдасться виконати цю непосильну частину справи, що він скаже в поліції? Що його змусили впустити до себе додому хворого і покоївку, при цьому навіть не вдавалися безпосередньо до насилля? Якщо він дозволив їм оселитися в нього, значить, допомагав їм, а отже, був їхнім спільником. Єдине, що може їх привернути на його бік, це якщо він скаже, що за ним женеться банда, і серед них є дівчина, яка заманила у пастку їхнього співробітника. Хоча, коли поліцейські дістануться сховища, її вже там не буде. Ісана дійсно не знав, як йому переконливо розповісти поліцейським те, що сталося сьогодні. Хто ж повірить його розповіді про те, як дівчина у вікні павільйону бавилася із штучним пенісом? А коли він повертатиметься додому після невдалого доносу, вони перестрінуть його у темряві біля сховища і приб’ють. А дівчина із презирством скаже йому, що він не має підстав називати себе повіреним дерев і китів, тому що одразу перекинувся на бік влади і продав тих, хто йому довірився. Вони з таким самим запалом, як гримали по даху, допитуватимуть мене, чи справді я повірений дерев і китів. І навіть якщо мені вдасться їх в цьому переконати, що мені сказати їм, щоб вони мені вибачили те, що я на них доніс? Хіба можна довести не те що іншим, а хоча б самому собі, що ти повірений дерев та китів, лише тим, що будеш звертатися до душ дерев і китів? — жалісно звертався до душ дерев і китів Ісана.

Замість того, щоб тікати із Дзіном на руках, можна вдатися до більш реалістичного способу. Можна піднятися на третій поверх, замкнути в кімнаті дівчину та «хворого» і щільно забарикадуватися у сховищі, щоб вони не змогли зайти, коли второпають, що щось не так, а потім вистрелити з ракетниці, що входить до обов’язкового набору бомбосховища, і закликати таким чином на допомогу. Але хіба я маю право просити в інших людей допомоги? Хіба я можу, перебуваючи у сховищі, кликати на допомогу? Адже я відрізав себе від інших людей і кинув всіх напризволяще, заховався разом із сином у атомному бомбосховищі від ударної хвилі та радіоактивного знищення, яке чекає всіх інших? І якщо мене почують і нададуть допомогу, то замість цих підлітків сюди проникне весь світ, вдеруться інші люди, — говорив Ісана душам дерев і китів. Він хотів було ще більш жалісно звернутися до душ дерев і китів, віддаючись у пітьмі на волю своїх марень, як раптом його пройняло жахливе відчуття. Його тіло у темряві заклякло, і він втратив здатність спілкуватися із душами дерев і китів. А що як дівчина і хворий хлопець, які принишкли, наче мертві, і є посланцями душ дерев і китів? Якщо так, то, претендуючи на посаду повіреного душ дерев і китів, Ісана вбиває заклики, що йдуть від дерев і китів, а його постійні звертання до душ дерев і китів є частиною цього плану вбивств… Ісана заснув, і йому наснилося, що його привели на суд душ дерев і китів, і стороною обвинувачення була дівчина із палаючими бурштиновими очима та «хворий», який був весь замотаний бинтами так, що впізнати, хто це, було неможливо…