Кэндзабуро Оэ – Особистий досвід. Обійняли мене води до душі моєї (страница 50)
Дзін, наче людина, що перенесла важку хворобу, сумирно сидів на стільці, намагаючись не ворушити нижньою губою, яка тільки-тільки почала загоюватися. Пташиних голосів чутно не було, і в поле зору Дзіна не потрапляло нічого, що б привертало його увагу, тому він потихеньку, поволі рідше дихаючи, занурювався у дрімоту. Ісана сходив у сховище, щоб принести йому ковдру. Спускаючись косогором, він глянув у бік кіностудії і десь на рівні другого поверху павільйону побачив, як щось блимало. Може, це блимають лінзи їхнього бінокля, крізь який вони звідти спостерігають за ним? Ісана закутав Дзіна у ковдру, примостив його глибше на стільці, щоб йому було зручніше спати, і почав ретельно досліджувати одне за одним чотири вікна верхньої частини павільйону. Два зліва були зачинені. Вікна справа були відкриті, але Ісана не пам’ятав, були в них розбиті шибки чи ні. Він заплющив очі, намагаючись пригадати зовнішній вигляд споруди, за якою він спостерігав удень крізь бінокль. Йому здавалося, що всі вікна були начебто відчиненими. Він знову подивився на зачинені вікна, але там вже нічого не блимало, у вікнах було темно, як на дні річки. Можливо, вони щільно закриті темними шторами. З цієї темряви наче доходив спокусливий голос тієї дівчини:
Йшлося про гримерну відомої кінозірки, на рекламу якої витрачалося близько десяти відсотків загального капіталу всієї кіноіндустрії Японії. Ці спокусливі слова, а мовою реклами — слоган, були вкрай непристойні, і в той же час, якщо взяти до уваги занепад кіноіндустрії, могли мати цілком конкретний смисл, особливо, якщо пригадати, що неподалік — розвалена кіностудія. Якось його бос, той, який тепер вмирає від раку горла, доручив йому переговори з однією актрисою, яку він хотів запросити, щоб потішити іноземних гостей. Ісана пригадав, що від її гримерної віяло чимось інфантильним і нарцисичним, і разом з тим вона наповнена була речами претензійними та кітчевими, однак нічого еротичного в тій кімнаті не було. А проте, зараз фраза «
Цей заклик, який пробуджував мрію про «секс-символ на срібному екрані», бентежив не тільки Ісана, він стосувався усіх, чию увагу привертають перебільшені мультиплікаційні форми та особливо висвітлені інтимні подробиці; він втілював те, чого не вистачає у реальному житті. Всі, кому адресований цей заклик, пригадують тепер де-не-де поламану і вкриту пилом сцену, на якій оживала мрія, та малюють у своїй уяві картину спустілої кіностудії. Нею йде дівчина із блискучими очима, і з її губ, наче з відкритої рани, злітають, як належне, непристойні слова. Вони позбавляють тебе обачності і звільняють від почуття тривоги, вони навіть більш дієві, аніж якби вона раптом взяла і почала доводити себе до оргазму на твоїх очах. Принаймні, оскільки в цьому заклику немає нічого безпосередньо фізіологічного, то еротичний запал може зростати до безкінечності.
Раптом реальне втілення цих мрій, при цьому у абсолютно непередбачуваному вигляді, з’явилося у полі зору Ісана. Призматичний бінокль дає можливість фокусувати зір на об’єкті в глибині, тобто обирати об’єкти, розташовані на різних відстанях. Так, наприклад, з однаковою чіткістю можна дивитися як на дерево, що стоїть ближче, так і на те, що стоїть далі. Ісана, занурений у свої марення, неуважно переводив бінокль з одного об’єкта на інший, як раптом, знову глянувши на павільйон, у темній глибині вікна другого поверху він побачив схожу на дерев’яну ляльку геть голу дівчину. Вище ключиць вона була прикрита віконною рамою (видно, стояла на якомусь підвищенні), і тому Ісана не був певен, що гола дівчина і є та сама дівчина. Однак він знав, що то вона. Її тіло було позбавлене огрядності, а груди якось дивно виступали вперед. Потім вона взяла якийсь предмет, важко сказати напевно, однак, щось схоже на муляж пеніса, і приставила його до своєї густо зарослої промежини. Після цього вона повернулася і стала раком. Високо піднявши бездоганно круглі сідниці, вона почала засовувати у щілину поміж ніг свого кулака, склавши пальці в дулю. Причому і пеніс, і кулак були червоного кольору, тобто того самого, яким на стіні сховища були намальовані коло і хрест. Потім, не повертаючи обличчя, вона злізла з підвищення і зникла у темряві. Натомість з’явився якийсь хлопець і навів бінокль у бік Ісана.
Ісана вже думав про те, що в них, напевно, також є бінокль, крізь який вони спостерігають за ним. Однак після організованого голою дівчиною шоу Ісана збентежився. Наївно вважаючи, що якщо він припинить дивитися в бінокль, то й з того боку зроблять те саме, він то опускав, то знову наводив бінокль. Поки він отак бавився, крізь шарудіння листя вишні десь позаду почувся голос:
— Ну і навіщо ви весь час за нами шпигуєте?
Повернувшись, Ісана побачив, що за його стільцем і стільцем Дзіна біля стовбура вишні стоїть підліток, якого він бачив уже у парку розваг. Коло дверей сховища стояв ще один, а обабіч стежки, що вела до будинку, вишикувалися ще близько двадцяти чоловік. Так само, як і тоді, коли вони влаштували йому засідку, підлітки не дивилися в бік Ісана, однак він розумів, що вони все одно слідкують за ним, прислухаючись до кожного його руху.
— Ми вже давно знаємо, що ви спостерігаєте за нами через бійницю своєї вогневої точки, — із спокійною переконливістю сказав хлопець. В його очах, наче прорізаних ножем, блиснув жовтий вогник. — Ви ж не будете заперечувати, що підглядали за нами? Що там було видно у вікні?
Ісана з прикрістю відчув, що починає червоніти. Підлітки робили вигляд, що не помічають цього, і при цьому було очевидно, що вони зраділи і від задоволення почали переступати з ноги на ногу. Худорляве бліде обличчя хлопця, що стояв перед Ісана, залишилося байдужим. Він тільки відвів свої вузькі очі від Ісана. На його наче приплюснуте з обох боків чоло навскіс спадало пасмо волосся. Його обличчя, здавалося, приховувало розлюченість, що ось-ось готова була вирватися, однак його м’який профіль вказував на характер, геть не здатний на насилля. Але коли він знову звернувся до Ісана, його обличчя напружилося і стало жорстоким.
— Краще поверніть стілець, бо в такій позі сидіти незручно. Розмова може виявитися довгою, бо цього разу ми вас не відпустимо, поки не розберемося з вами до кінця.
Ісана покірно встав зі стільця. Вишикувані підлітки одразу відреагували на цю незначну. зміну позиції, судячи з чого Ісана зрозумів, що вони являють собою добре натренований бойовий загін. Обережно, щоб не зачепити стілець Дзіна, Ісана повернув свій стілець у бік підлітків.
— Підкладіть краще камінці під ніжки, а то ще перевернетесь.
Ісана присів навпочіпки і почав підкладати каміння під ніжки стільця. Над головою лопотіло листя вишні, яке шурхав рвучкий вітер.
— Навіть не думайте жбурнути в мене каменем і втекти. Хлопці за вами пильнують, тож одразу впіймають, — голос підлітка супроводжував шелест листя. — Та й куди вам тікати, дитина ж тут. Бліндаж далеко, а більше тікати нікуди.
Ісана підклав кілька пласких каменів під задні ніжки стільця. «Розмова і справді обіцяє бути довгою», — подумав він, сідаючи на стілець.
— А я нікуди тікати і не збираюся. Моє місце тут, — сказав Ісана.
Він вже зрозумів, що втекти нікуди не вдасться, але й спротив він вчинити також не зможе, зважаючи на загін підлітків, що стояли позаду. Більше того, він навіть і на допомогу покликати нікого не зможе, оскільки тут взагалі мало хто буває. І єдине, що він міг протиставити їм, було продиктоване відчаєм досить туманне «моє місце».
— Мої хлопці якщо вже за кимось поженуться, то не заспокояться, поки не доженуть і добряче не приб’ють, — знову пригрозив підліток.
— Хотілося б якось побачити.
Почувши це, підліток густо почервонів через те, що, видно, занадто вихвалявся.
«Який сором’язливий парубок…»
— Принагідно покажемо. Але хіба ви не бачили, як мої хлопці бігають? Ви ж тільки те й робите, що спостерігаєте за нами зі своїх бійниць.
— Я справді спостерігаю за тим, що коїться зовні, але вами я ніколи не цікавився, — сказав Ісана. — І взагалі бачу вас сьогодні вперше, якщо не рахувати того випадку, коли ми зустрілися у парку.
— То що, виходить, щойно ви дивилися в бік павільйону просто випадково? — глузливо посміхнувся хлопець. — Певно, второпали вже, що там наш підпільний пункт?
Ісана зрозумів, що його хочуть взяти на дешеву приманку.
— Дівчина з вашої компанії запропонувала мені переспати з нею у гримерній. От я і вирішив перевірити, чи є в тому павільйоні гримерні акторок. Ну, і дещо я побачив. Однак ніякого вашого підпільного пункту ніде біля павільйону я не бачив і тепер не думаю, що він існує.
— І чого це? — хлопець з нападу перейшов у оборону.
— Не схоже, що у вас дозволений законом будинок розпусти. Отже, якщо у вас там підпільне кубло, то навряд чи ви говорили б зі мною про це відкрито. І жінці не дозволили б приводити туди нікого стороннього. Адже хтось із відвідувачів з тої чи іншої причини доніс би в поліцію, і тоді ваше кубло одразу прикрили б. Виходить, щоб існувало таке кубло, треба було б убивати кожного з відвідувачів або ж постійно міняти місце. Що, хіба не так?