Кэндзабуро Оэ – Особистий досвід. Обійняли мене води до душі моєї (страница 47)
— А це кит, — радісно і співучо промовив Дзін.
Частина З
Спостереження і залякування
Коли чоловік, який узяв собі ім’я Оокі Ісана, а перед тим був записаний у реєстраційній книзі під іншим ім’ям, прокидався, і поки його ноги і руки прокидалися, а шлунок і свідомість залишалися ще в дрімоті, він, бувало, почувався настільки зневіреним, наче витягнутий із зашморгу самогубець. Коли він ще жив із дружиною, вона якось попросила його наточити ножа, і під час сну в його мозку, в якому залишився спогад про те, що він робив удень, він перепробував з десяток різних способів покінчити життя самогубством. Прокинувся він на світанку в холодному ліжку і, перебуваючи у стані безмежної зневіри, прийшов до висновку, що найкращим способом буде перерізати собі сонну артерію, і, чітко уявивши, як він це робитиме, оглянув себе, витягнув, наче ящірка, голову, поставив босі ноги на підлогу і най-коротшим шляхом попрямував на кухню. Однак шум мотора холодильника став гальмом для його тіла. Не в змозі пройти повз холодильник, він дістав звідти запечені в духовці свинячі реберця і, не зважаючи на застиглі жмутки сала, почав жадібно відривати зубами шматки м’яса, при цьому скоса дивився на три ножі, які блищали у світанковому сяйві. Засунувши до рота реберце, наче дзеркальце для огляду зубів, він зі смаком обгризав з нього м’ясо. Коли він наситився, то відчув, як у ньому прокидається інстинкт самозбереження…
І хоча він пропустив момент світанкової зневіри, якій немає меж, проте він відчував, що відсутність в ранковій газеті замітки про його смерть чи замітки із заголовком «Дитина, що відмовлялася жити, врешті-решт померла», є просто випадковістю. Дитиною, що відмовлялася жити, був Дзін. Невідомо, чому Дзін зайшов у глухий кут, і ті хто слідкували за його станом, нічого не могли встановити і тим більше — зробити. А коли Ісана зрозумів, що пояснити це можна лише тим, що вони з дружиною перехворіли чимось на кшталт гонореї і мусили, на свій сором, хоча й потайки, визнати це, стан дитини дедалі погіршувався і досягнув уже критичної межі. Їхній син, наче увійшовши у новий ритм, активно відмовлявся жити, і цей стан став для нього звичним.
Безперечно, Дзін не міг ставитися до свого тіла, як до чогось ворожого, тому навряд чи навмисно мордував свій стражденний організм. Все почалося з того, як одного разу взимку дружина зайшла у ванну і побачила, що Дзін сидить у ванні із теплою водою весь посинілий і вкритий гусячою шкірою. Захворівши запаленням легенів, він довго не міг одужати. Причиною того, що він довго не міг подолати захворювання, було те, що його недужий шлунок відмовлявся приймати рідку їжу і одразу її вибльовував. Здавалося, його стравохід був організований таким чином, що на шляху від рота до шлунку їжа зустрічала якусь перешкоду, а у зворотному напрямку йшла вільно. І навіть пережована до огидного стану їжа верталася, щойно досягала шлунку. Всі, хто намагався нагодувати Дзіна, упадали у відчай. Руки опускалися не тільки від того, що спроби нагодувати Дзіна ставали просто марними, а скоріше, через його, Дзінову, цілковиту неприязнь до своєї фізіологічної будови. Оскільки вони з дружиною відкидали варіант, що Дзін засунув голову під воду, страждаючи від ядухи, тому, здавалося, єдиним поясненням, чому Дзін встав серед ночі і сам пішов приймати ванну, було те, що йому просто подобалося приймати ванну і він вирішив повторити цей досвід. Це пояснення було гротескним навіть для домашніх, а Ісана з дружиною навіть і не згадували цю версію, тим більше, що Дзінові надто часто приймати ванну не подобалося.
Ісана з дружиною мовчазно визнали, що той інцидент був дивною примхою Дзіна, і вирішили, що найкраще скоріше забути про той випадок. Однак після тривалого одужання Дзін, замість того, щоб набирати сили, навпаки, якось увесь скоротився, часто ні з того ні з сього падав з ніг, при цьому жодним чином не намагався уникнути забиття і падав прямо обличчям донизу. Це могло повторюватися по декілька разів на день. Тим, хто дивився на Дзіна збоку, було очевидно, що життєві сили хлопчика вичерпуються — увесь час він ходив із розбитим носом та подряпаними вухами і чолом. Ісана з дружиною радилися із спеціалістами. Зробили рентген, і виявилося, що в Дзіна рахіт. Для ортопедичного лікування батько дружини направив масажиста. Однак першого ж дня масажист зламав пацієнту гомілку. Виправдовуючись, масажист пояснював, що Дзін ніяк не показував, що йому боляче, і з виглядом людини, яка зустрілася із чудовиськом, пішов геть і більше не вертався.
Врешті-решт вони помістили Дзіна у манеж із покритим гумою каркасом, а коли виймали його, то підтримували за ноги, щоб запобігти постійним падінням. Дно манежу застелили гумою, яку використовують, коли запаковують твори мистецтва. Від неї тхнуло, а на її м’якій поверхні важко було втриматися, і Дзін тільки й робив, що падав і піднімався. Видовище було жахливим. Сторонній людині, що бачила дитину, яка постійно падає на м яку гумову підлогу, могло б здатися, що цей хлопчик намагається, хоча й повільно, покінчити життя самогубством.
Через деякий час не тільки Дзін, а й Ісана на очах у інших як стій почав падати і сильно битися об землю. Одного разу, побачивши, що знайомий, з яким він розмовляв, дивиться на нього із жахом в очах, Ісана помітив, що роздер собі скроні до крові. А коли Дзін після хвороби почав відмовлятися від їжі, Ісана також втратив здатність приймати їжу, і тривалий час вона просто верталася назад, аж поки йому не наснилося, що поглинання того, що дає земля, є першопричиною жорстокості, і їсти таку їжу йому не можна. Разом із Дзіном вони обходилися дуже малою кількістю їжі та водою із цукром. Ясна річ, йому довелося покинути роботу. Між батьком, який сидів із жбаном солодкої води, тримаючись за гумову загородку манежу, і сином, який тримав у схудлих рученятах пляшку із соскою такої самої води, встановився телепатичний зв’язок.
Зрештою одного дня Ісана сказав дружині, що далі так жити не можна, і тому він із сином має перебратися в якесь інше місце, туди, де вони обидва могли б врятуватися. Дружина, схоже, якось перехопила телепатичні перемовини цих двох любителів солодкої води і зовсім не заперечувала, більше того, вона переконала батька віддати Ісана бомбосховище і попросила його надбудувати над ним житлові приміщення для того, щоб чоловік із сином могли жити там відлюдниками. Слідом за рішенням виникло чимало побутових труднощів, і на період підготовки оселі Ісана із Дзіном перебралися до лікарні, однак врешті-решт їм вдалося оселитися у сховищі, і як тільки вони туди переїхали, то почали активно споживати різні продукти, а не тільки воду із цукром. Відтепер це були вже не батько із сином, які відмовлялися жити. Причина, чому Дзін одразу почав одужувати, була незрозумілою, однак Ісана вірив, що то був єдиний шлях врятувати сина.
…Якось вранці, коли він із Дзіном повернулися додому з міста, куди вони ходили за покупками, глянувши на сховище, Ісана побачив, що навколо центральної бійниці на фасадній стіні червоною фарбою намальоване коло, а поруч виведений хрест. Здалека це могло б виглядати просто як чудернацьке оздоблення одноманітної бетонної стіни. Коло і хрест були намальовані густою червоною фарбою, акуратно, без жодного патьоку. Дивлячись на ретельно виведені лінії, Ісана розумів, що ця справа забрала чимало часу, і участь у ній брали декілька чоловік. Один, видно, малював широким пензлем, а інші стирали зайву фарбу.
Коли ж вони встигли це зробити? Взуті у черевики з гумовими підошвами, вони підібралися косогором до сховища, вилізли на дах будівлі і звідти спустилися на мотузках. Дзін, якщо він не спав, не пропустив би навіть незначного шуму за стінами сховища. Він зажди одразу реагує на сторонні звуки, та й сам Ісана, певно, почув би їх. Може, пізно вночі? При світлі повного місяця? Однак останні два-три дні хоча і ясно, світить молодий місяць. Аналізуючи в деталях те, що сталося, Ісана чітко уявляв собі, як один з них широким пензлем малює коло і хрест, а інші світять кишеньковими ліхтариками і стирають патьоки. Може, вони збираються в місці, яке можна побачити в бінокль із бійниці, і тому вони вирішили, що Ісана, який спостерігав за деревами, слідкував за їхнім сховком? А ці знаки — їхній протест? Зокрема з бійниці, навколо якої було намальоване коло, відкривався вид на недіючу кіностудію, що розташовувалась осторонь від болота.
Ще за часів, коли кіно стало основним засобом розваги, одна кінокомпанія осушила частину болотистої місцевості і побудувала там кінокомпанію. Пізніше компанія розділила підготовлену ділянку на три частини: ліву продала автомобільній компанії — новому засобу розваги, а праву ділянку повернула державі, що, вочевидь, було передбачено домовленістю. Цю ділянку використовували для тренувань дрібні підрозділи сил самооборони. А всередині містилася сама кіностудія, яка зараз стояла повністю занедбаною. Якщо припущення Ісана було правильним, і вони переховуються у руїнах кіностудії, то логічно, що вони вирішили застерегти Ісана, який міг бачити їхній схов у бінокль і тим самим бути для них небезпечним. Однак, якщо вони думають, що Ісана за ними шпигує, то чому ж вони обмежилися лише застереженням? А чи не вбачають вони у спостереженні крізь бінокль щось інше, аніж просто шпигунство?