Кэндзабуро Оэ – Особистий досвід. Обійняли мене води до душі моєї (страница 45)
Хлопець, який не відступив разом з іншими, заліз у схожу на павучий кут будку на помості, звідки запускався атракціон. На своїх дружків він лише поглянув мимохідь, наче взагалі не був знайомий із ними. І тільки відверта ненависть до них промайнула в його очах. Ісана із сином так і залишилися стояти перед помостом, коли підліток увімкнув двигун. Потім, демонструючи неабияку спритність, він почав маневрувати поміж чашок, які прийшли в рух, від чого складалося враження якоїсь сюрреалістичної картини.
Чарівні чашки — це доволі хиткі одномісні велетенські чайні чашки, які під дією законів механіки рухаються по складних орбітах, обертаються навколо власної осі, при цьому із запаморочливими ривками то зближаються одна з одною, то розлітаються геть. До того ж рух на помості робився ще більш заплутаним через одну з чашок, з якої стирчала лише маківка того підлітка, — чи то працівника парку, а може, просто прибиральника атракціонів, — який вирішив трохи попустувати. Кожна чашка обладнана кермом, за допомогою якого можна змушувати чашку робити ще більш рвучкі повороти. Хлопець раз у раз врізувався у інші чашки, які стрімко відлітали геть. Нарешті сеанс закінчився, і чашки почали поступово уповільнювати рух, аж поки зупинилися повністю, і тільки чашка підлітка продовжувала обертатися. Згодом зупинилася і вона біля того місця, де стояв Ісана із сином. Бокові дверцята відчинилися, і підліток вибрався з чашки, похитав туди-сюди головою, бо втратив орієнтацію, осудливо глянув у бік своїх товаришів, наче шукаючи допомоги, а потім став накарачки і почав блювати. Ісана стояв і дивився на це видовище, від якого йому було не по собі, як раптом йому стало геть моторошно, коли раптом десь ізнизу він почув вибух сміху. Неймовірно, але то був сміх Дзіна.
Підліток, продовжуючи стояти накарачках, витягнув вперед шию, від чого зробився схожим на іграшкового тигра, що хитає головою, і злісно подивився на Дзіна. У світлі останніх променів вечірнього сонця обличчя хлопця із налиплим брудом навколо рота здавалося, особливо серед вицвілих чашок, яскраво помаранчевим. Його очі у лінзах сліз були непропорційно великими, як очі малька, і, незважаючи на розпливчатість відтінків, чимось притягували до себе. Підліток підняв праву руку і витер рота. Рукав його смугастої сорочки невизначеного кольору задерся, і показався забинтований зап’ясток.
Потім він витер сльози, і його очі блиснули похмурою злістю. Дзін вже більше не сміявся. Ісана, зустрівшись із поглядом підлітка, відвів очі. І тут він виявив досить дивну обставину. Підлітки, що зібралися зграєю біля вбиральні, утворили наче кільце оточення, вишикувавшись так, що вхід до вбиральні ставав гаткою для Ісана і Дзіна. Хлопець, що стояв з лівого боку в глибині пастки, пильно стежив за Ісана, всі інші підлітки дивилися в бік заходу сонця. Всі довкола: і ув’язнені тварини, і ті, хто залишився працювати понаднормово, і мавпа, і голуби, і ця незрозуміла компанія — всі, наче виконуючи якусь потайну роботу, дивилися в бік заходу сонця. Напружені плечі та спини підлітків говорили про те, що вони чекають, поки в їхню пастку потрапить здобич.
Ісана відчував моторошність, яку переживає жаба під зловорожим поглядом змії. По шкірі пробіг холодок остраху. Ісана розумів, що оскільки він із дитиною, то не зможе чинити ніякого спротиву, а ця банда, вочевидь, не обмежиться тільки розправою із дорослим, а чого доброго, ще поб’є і дитину. Чоловік уявив собі, як просто можна заманити його в їхню пастку. Дзін поки що не виявляє ознак того, що хоче в туалет, однак будь-якої миті він, через те, що дуже рідко виходить на вулицю, може заявити: «Дзін хоче пі-пі…»
Тоді йому доведеться лише пройти декілька кроків у бік вбиральні, а потім підхопити дитину, яка, вочевидь, розплачеться, і бігти геть. Адже їхню приховану у напівтемряві гліцинії пастку влаштовано так, що йому не вдасться вийти із вбиральні, якщо вони цього не захочуть і спершу не поб’ють його і дитину, поваливши на загиджену сечею підлогу. Ісана уявив собі картину, як він валяється на бетонній підлозі, хулігани копають його ногами, а потім обшукують його кишені, торкаючись одягу кінчиками пальців, щоб не забруднитись. І якщо після їхнього побиття він не здохне на місці, як собака, то ще довго не зможе поворухнути рукою чи ногою. В темній холодній вбиральні із притиснутою щокою та носом до бетонної підлоги лежить тіло, що важче власної ваги, тіло чоловіка, який втратив свідомість. Побитого Дзіна дедалі швидше, дедалі глибше втягує чорторий страху, осягнути витоки якого він не в змозі. Як тільки він уявив собі страх Дзіна, його самого накрила нова хвиля страху, продиктована усвідомленням того, що вони із Дзіном — єдине ціле, від чого у роті у нього з’явився кислуватий присмак чогось на кшталт шлункового соку, і навіть в очах з’явився біль.
Хлопець на помості із чарівними чашками підвівся і, відвівши забинтовану руку назад, почав розтирати свою блювоту ногою. Потім кинув на Ісана пихатий та глумливий погляд. Так, наче то Ісана із сином щойно стояли навкарачки і блювали. Ледь помітна посмішка та похмурий погляд робили його обличчя по-дитячому привабливим. Такий самий вираз обличчя був і у того хлопця з худим обличчям, який стояв у глибині загону. Ісана відчував, що і в інших підлітків, хоча вони й стояли до нього спиною, також були такі самі обличчя. Йому здавалося, наче їхні приглушені глузливі голоси, немов брижі на воді, доходять до його слуху. І тут його охопив несамовитий гнів. Подібно до того, як взятий в облогу мисливцями індійський носоріг, вразливий та беззахисний, озброєний лише одним рогом на величезній голові і з крихітним мозком, який дає йому імпульс, продиктований люттю, кидатися уперед, а під ним починає труситися земля, так і Ісана міцно взяв руку Дзіна і пішов у бік влаштованої для нього гатки. Він відчував нутром, що досяг тієї межі, за якою був готовий відкинути пасивність і йти напролом, глузуючи над тим насиллям, жертвою якого міг стати його син і він сам.
Коли Ісана зайшов у пастку і попрямував до вбиральні, в поле його зору ненадовго потрапив підліток, який, наче ватажок мисливців, який підпускає звіра, — готового на все носорога, — далі у пастку, немов даючи сигнал іншим, нахабно промовив:
— Та це ж той навіжений, що засів у своєму бліндажі…
Ісана, тримаючи за руку Дзіна, пройшовши поміж звіроловів, пірнув у тінь від гліцинії, а потім ступив до вбиральні, в якій було ще темніше. Дзін, який намагався у темряві знайти місце, куди поставити ногу, почав тривожно схлипувати. Ісана підняв його і допоміг справити нужду, — до затхлого смороду додався запах свіжої гарячої сечі, — а потім довго мочився сам.
Коли вони вийшли з убиральні, підлітки, що влаштували загін, кудись позникали, і лише хлопець на помості із чарівними чашками мляво водив шваброю. В небі густіли сутінки, але досі виднілося молоде листя, від якого щеміло серце. Голова хлопця на помості виглядала, наче жмут чорної соломи. На тлі сутінків він був наче вкритий ятряними сполохами. Глянувши в бік заходу сонця, як це робили голуби, мавпа та підлітки, Ісана побачив, як заповнене дощовими хмарами небо прорізала тонка золота смуга із чіткими, виразними краями. Темрява дедалі глибшала, і поки Ісана із Дзіном прямували до виходу з парку, підліток, який прибирав на помості, закинув швабру на плече і також розчинився у темряві.
Сухий рвучкий вітер зривав з вишні останні пелюстки квітів і наносив рожеві кучугури навколо сховища. Ісана припускав, що, коли ті хулігани ховаються в низині чи десь поблизу, то, напевно, спостерігають за сховищем і глузують з того, що він, мовляв, прикрасив бетонний бункер якимись рожевими пелюстками. Втім, якщо вони сховалися на такій відстані, що можуть розпізнати пелюстки вишні біля стін сховища, то невже і він не зможе віднайти їх за допомогою свого бінокля? Ісана проводив чимало часу, пильнуючи за долиною, кожної миті чекаючи на раптову появу в окулярах бінокля зграї підлітків, які, широко повідкривавши роти, регочуть, глузуючи над ним. Однак вони ніяк не попадалися йому на очі, і, разом з тим, Ісана не міг переконатися, що вони не переховуються десь поблизу, тому всередині йому було так само неспокійно, як і назовні, за бійницями, де вирував сухий вітер.
Однак він не міг продовжувати сидіти у такому роздратованому стані під замком у своєму сховищі. Час від часу він мусив йти до опікуна і клянчити в нього для себе і для сина грошей. Зазвичай, виходячи з дому, на випадок, якщо відімкнуть електрику, він залишав у спальні на третьому поверсі магнітофон, який працює від батарейок, якщо витягнути з розетки шнур. Ісана вмикав його так, щоб Дзін міг легко дотягнутися до розетки. В магнітофон він вставляв безкінечну плівку із записами пташиних голосів. Потім у кутку ставив блюдце і мілку чашку із водою, яку було б важко розплескати. Окрім цього, залишав ще заповнену водою пляшку із соскою, з якою Дзін майже ніколи не розставався. Потім прибирав всі гострі предмети, на кшталт ножів чи ножиць, якими можна було порізатися чи вколотися, а щоб Дзін не втопився в унітазі, накривав його важкою мідною сіткою. Аби Дзін ненароком не задихнувся, Ісана прибирав усілякі пластикові пакети і робив надрізи у паперовому кульку із бісквітами. Небезпечними були й пляшки із миючими засобами, якими Дзін міг отруїтися, однак для того, щоб спростити ритуал, який доводилося виконувати кожного разу перед виходом зі сховища, Ісана робив на пляшках позначки.