Кэндзабуро Оэ – Особистий досвід. Обійняли мене води до душі моєї (страница 42)
Під вечір того дня, коли ззовні доходили звуки снігу із дощем, що обліплював стіни сховища, Ісана підійшов до бійниць і знову взяв у руки бінокль. Вдалині він побачив гостролистий дуб, по якому хльостав сніг із дощем. Однак сутінки вже густішали, і видно було лише могутній стовбур сіро-чорного кольору. Але чоловік все дивився і дивився на сіро-чорне дерево, поки не відчув, як дуб почав заповнювати його і ширшати всередині нього, аж раптом він усвідомив, що це і є духовне злиття його сутності із душею дуба. Він прагнув повного ототожнення із деревом і, не зважаючи на те, що був усередині сховища, він почав відчувати, що йому ставало вогко, він поступово мокрішав разом із стовбуром дуба, по якому з верхніх гілочок стікала вода. Перш за все вимокла голова та лікті широко розставлених рук, в яких він тримав бінокль, — він чітко відчував, як потоки води проникали у глибокі тріщини засохлої кори. Дуб із крові і плоті тремтів від холоду, але його свідомість залишалась ясною. Аж тут по скронях проходить озноб — то на гілку сів птах. Його очі бачать те саме, що бачить і дуб. Вітер налітає ззаду, і птах намагається втримати рівновагу. Вітер розкуйовджує пір’я на спині та по боках птаха, і воно здіймається, наче стружка знятої деревини, набуваючи сіро-чорного кольору. Птах, який сидить нерухомо, здається пригніченим, а його голова, коли він час від часу киває нею, виглядає до смішного мізерною. Ісана, імітуючи голос птаха, промовив: «куру-куру, бо-бо», а хлопчик, який тихенько їв позаду нього, ледь чутно сказав:
— А це горлиця.
Уявна горлиця, підбадьорена тим, що Дзін її впізнав, ще міцніше вчепилася гострими кігтями у гілку дуба. Однак її дотик був майже непомітним. Він дедалі більше перетворюється на дуб. Подібно до того, як пліва, що відмежовує ікринку від зовнішнього середовища, зазнає осмотичного тиску з обох боків одразу, так і його пильні очі ледь витримують тиск однакової сили, який нагнітається з боку зовнішнього та внутрішнього світів. Тиск настільки міцний, що, здається, ще мить, і очі просто луснуть. В нього вже немає сил зосереджено дивитися у бінокль. Він став дубом, час розчиняється і минає, не торкаючи ані зовнішню, ані внутрішню його сутність. Він горілиць падає на ліжко позаду, як падає зрубане дерево. Тепер йому потрібно чимало часу, щоби повернутися до нормального людського стану, і навіть якщо зголоднілий Дзін тихенько підсуне йому свою порожню тарілку, він не зможе нічого йому приготувати. Він був так само фізично виснажений, як людина, що чимдуж бігла протягом довгого часу.
Посеред ночі море здійнялося і виплеснулося, покривши земну поверхню. Якась вселенська сила, невідомо заради чого — чи то для встановлення порядку, чи то для повного знищення, однак, певно, заради ухвалення остаточного вироку, змусила останніх з приречених на вимирання китів дістатися атомного бомбосховища і почати ляскати, наче кулаком, мокрими і важкими плавцями по його стінах. Ті, кого привело море, помірно, однак наполегливо та безапеляційно грюкають по стінах. Ісана крізь напівсон усвідомлював, що на їх появу він уже давно чекав. Уві сні він думав, що заради того, аби отримати їхній виклик, він і розірвав усі стосунки з навколишнім світом та переселився у бомбосховище. Однак хоча він і очікував на цей виклик, він не знав, як на нього відповісти. Він лише був готовий до безкінечності чекати. І він продовжує лежати, охоплений жаром, і чекати. Однак китам нізащо не вдасться розбити стіни сховища і потрапити всередину.
Наступного ранку по радіо він почув, що група хуліганів скоїла напад на солдатів військового оркестру, що проходили тренування на військовій базі сил самооборони, розташованій у болотистій місцевості поруч зі сховищем. В новинах сказали також, що серед постраждалих є й важкопоранені. Можливо, то вчора були саме ті солдати, які стукали кулаками по стінах сховища, але їхні руки були поранені, і тому удари були не надто гучними? А може, навпаки, то були хулігани, які вирішили напасти на мешканців сховища?
Пізно ввечері він сходив на станцію, розташовану позаду схилу, до якого прилягало сховище, і накупив різних вечірніх газет. Однак, схоже, що сили самооборони хотіли уникнути широкого розголосу, тому в газетах про цей інцидент говорилося менш докладно, аніж по радіо. Однак поліція все-таки проводила власне розслідування справи, і двоє поліцейських якось навідалися до Ісана. Окрім справи, що стосувалася сутички між хуліганами та солдатами, що сталася неподалік від заболоченої низини, поліцейських цікавили відомості ще про один інцидент, який стався пізніше. Ісана принципово не дозволяв переступати поріг його сховища нікому, окрім нього самого і його сина. Він завжди вигадував слушні доводи, аби відмовити будь-кому, включаючи свою дружину, яка жила окремо, увійти в його сховище. Іноді, розмірковуючи над своїм затворництвом, він приходив навіть до думки, що перебрався сюди саме заради того, аби тішитися тим, що може відмовляти людям. Особливо надокучливими були торгові агенти, які, дізнавшись, що в нього малолітня дитина, намагалися продати йому різноманітні дитячі журнали та учнівське приладдя. Щоб віднадити цих гостей, йому доводилося вигадувати надзвичайно винахідливі відмовки. Ісана не збирався розповідати агентам, що його син розумово відсталий, тому, аби відбити атаки супротивника, потрібна була неабияка спритність та підготовленість.
Однак цього разу йому самому було цікаво дізнатися про сутичку із хуліганами, тому він вирішив скористатися нагодою. Але як тільки поліцейські увійшли у передпокій, їхній інтерес одразу перемкнувся на сховище. Вони почали розпитувати Ісана, чому він живе відлюдником у такому незвичному будинку. Однак цього Ісана їм аж ніяк не міг пояснити. Отже, щоб захистити себе і Дзіна та зберегти свій статус «незалежної людини», йому вкотре довелося застосувати простий, але дієвий засіб, який завжди спрацьовував у скрутні моменти. Він сказав поліцейським, що будівля, в якій він відлюдно мешкає, була споруджена великою компанією, яка в минулому планувала розпочати масове виробництво атомних сховищ, і цей об'єкт зведено як експериментальний. Через декілька років через схил та болотисту низину, де сховище, буде прокладено швидкісну трасу, а до того часу Ісану будівнича компанія вповноважила проживати тут і тим самим захищати її законні права. Після цього Ісана показав поліцейським шабатурку із документами.
Він знав, що ім’я у документах мало дуже стримати рвучкість поліцейських. На них і справді справило враження те, що голова будівельної компанії, який доводився тестем Ісані, був одним із поважних діячів консервативної партії та мав вплив на поліцію. Тепер, коли поліцейські усвідомили, що будь-яка підозра проти нього, якою б незначною вона не була, виявиться безпідставною, вони повели розмову про деталі недавнього інциденту, з приводу якого вони прийшли, при цьому геть не помічаючи, яке враження справляла їхня розповідь на Ісану. А потім, коли він заспокоївся, що не довелося пояснювати, наскільки правдивими були його слова, то відчув, як його поступово починає лихоманити від якогось неясного передчуття близькості
Після завершення роботи слідчий поліції прямував випити у барі, однак перед цим вирішив зайти додому залишити пістолет і дорогою здибався з дівчиною. Схоже, що, як і у випадку із солдатом сил самооброни, вона мала на меті заволодіти його зброєю, однак вигляд мала цілком безпечний, хоча й зваблювала якось незвичайно, і поліцейський, пам’ятаючи про службовий обов’язок, зробив вигляд, що попався на її гачок і пішов за нею. Так усе й вийшло. Сорокап’ятирічний поліцейський із чималим досвідом за плечима. До того ж здоровань ще той.