Кэндзабуро Оэ – Особистий досвід. Обійняли мене води до душі моєї (страница 4)

Раптом він почув безладні звуки кроків — з-позаду наближалось декілька людей. Коли він закінчив і повернувся, його вже обступили хлопці в джемперах з драконами. У мряці за їхніми спинами тьмяно виблискувала ілюмінація міста, і в цьому ореолі Птаха не міг роздивитися виразів їхніх облич. Але тієї ж миті він згадав ті холодні лиця, те жорстке несприйняття, яким вони зустріли його у розважальному клубі. Вони помітили його безпомічність, і це роз’ятрило в них звірячі інстинкти. Тремтячи від по-дитячому жорстокого нетерпіння познущатися над слабшим, вони кинулися навздогін нещасній овечці з жалюгідною 500-бальною силою удару.

Відчувши, як його наповнює страх, Птаха почав гарячково шукати очима шлях для втечі. З усіх боків його оточили агресивні молодики, а з боку гамірного розважального кварталу їх було найбільше — годі й думати про спробу прорватися: вони легко відштовхнуть його, із силами сорокарічного, назад. Праворуч дорога закінчувалася дощатим парканом. Ліворуч, між залізничним насипом та високою металевою огорожею промислової зони, бігла вузька доріжка, що виходила на широке автомобільне шосе. Це був його єдиний шанс, якщо лише йому вдасться пробігти ці кількасот метрів так швидко, щоб його не наздогнали.

І Птаха наважився. Він різко кинувся вправо, ніби хотів утекти в бік завулка, але через декілька кроків розвернувся та стрілою помчався у протилежному напрямку. Але хуліганів такою хитрістю обдурити не вдалося — вони були в цьому такими ж майстрами, як колись, сім років тому, він сам на своїх нічних вулицях. Зрозумівши його стратегію, вони перегрупувалися вліво, позбавивши Птаху можливості для втечі. Тієї ж миті, коли він різко розвернувся, шлях йому заступила темна постать молодика, котрий замахнувся на нього так само, як бив боксерську грушу в розважальному клубі. Ухилитися вже було неможливо. Він дістав, певно, найсильніший у своєму житті удар і впав просто у трав’яні хащі. Застогнавши від болю, він сплюнув слину упереміш з кров’ю. Хулігани знову пронизливо зареготали, як біля паралізованого ударом атракціону. Не зводячи з Птахи насмішкуватих поглядів, агресивні підлітки мовчки обступили його ще тіснішим півколом. Вони чекали.

Африканські мали в кишені, скоріше за все, пом’ялися від лежання на боці. І прямо зараз народжується його дитина! Ці думки одна за одною з нечуваною гостротою впивалися у його свідомість. Його охопили водночас сильний гнів та відчай. Переляканий і розгублений, він думав тільки про втечу. Але зараз він втікати не збирається. Якщо зараз він не прийме виклик, якщо не буде битися, він не лише навіки розпрощається з мрією поїхати до Африки, але й дитина його народиться, аби волочити найгірше життя, яке можна собі уявити. Птаху знову охопила рішучість, і він їй довірився.

Дощ полив як з відра на його розбиті губи. Він підвів голову, зі здавленим стогоном поволі звівся на ноги. Немов заохочуючи його, підлітки усім півколом на крок відступили, після чого найсильніший з них впевнено вийшов наперед. Птаха розслабив руки, даючи їм вільно звисати уздовж тіла, і виставив підборіддя вперед, як цап-відбувайло з вечірнього базару. Націлившись для удару, хлопець, неначе бейсболіст перед кидком, підняв угору одне коліно, вигнув корпус, відвів назад кулак, наскільки це було можливо, і всією вагою атакував з правої. В ту ж мить Птаха пригнув голову, зігнув тіло в попереку, і, як бойовий бик, з розгону вдарив головою супротивника в живіт. Не очікуючи такого удару, той зойкнув, закашлявся, вибльовуючи жовч, важко повалився на землю і затих. Птаха швидко підвів голову і повернувся до решти підлітків. У ньому зненацька ожила радість битви — він стільки років не відчував нічого подібного! Хулігани в драконових джемперах і Птаха спопеляли поглядами один одного. Час ішов.

Нарешті один з хлопців гукнув своїм компаньйонам:

— Облиште його! Він нам не рівня. Перестарок!

Підлітки миттю розслабилися і втратили будь-який інтерес до Птахи, який досі був готовий оборонятися. Вони підвели з землі свого непритомного товариша і поволі рушили у бік яскравого кварталу. Птаха стояв один, а дощ поливав його з голови до п’ят. Він відчув, як його розбирав сміх, і тихо захихотів собі під ніс. Його піджак був у кривавих плямах, але навряд чи хтось зможе їх помітити на наскрізь мокрій від дощу матерії. Птаха відчув, як у ньому запановує умиротворення. Щелепа нила у місці, на яке прийшовся удар; очі, руки та спина боліли ще дужче. Та зараз у нього вперше, відколи у його дружини почалися перейми, був гарний настрій. Він повернувся у бік шосе і побрів ледь помітною стежкою уздовж огорожі промислової зони. Випускаючи клуби диму та пари, повз нього проїхав старомодний паровоз. Він проїхав просто над головою Птахи, немов велетенський африканський носоріг, важко галопуючи чорнильно-чорним вечірнім небом.

Вийшовши на шосе, Птаха зупинився, чекаючи таксі. Щось у роті йому заважало. Птаха провів язиком між зубами та яснами і виплюнув на землю вибитий зуб.

2

Під пришпиленою до стіни канцелярською кнопкою африканською мапою, вкритою плямами крові, жовчі та багнюки, згорнувшись у клубок, мов злякана мокриця, спав Птаха. Це була їхня з дружиною спальня. Між його ліжком та порожнім ліжком дружини стояла ще запакована плетена колиска для майбутнього немовляти. Птаха незадоволено мимрив, щулячись від вранішньої прохолоди, і бачив поганий сон.

Він стоїть на широкому плато на західному узбережжі озера Чад, що на сході від Ніґеру. Чого він може чекати у цьому місці? Раптом його помічає дикий кабан і, здіймаючи куряву з піску, біжить просто на нього. Так і має бути. Він вирушив до Африки у пошуках пригод і смертельно небезпечних авантюр; він приїхав сюди, аби познайомитися з новими людьми та звичаями, аби зазирнути за горизонт повсякдення — такого спокійного та мирного, але водночас такого вбивчо нудного. Але хоч якоїсь зброї, аби подолати дику тварину, у нього немає. Я приїхав сюди непідготовленим, я навіть не тренувався! — розпачливо думає Птаха, відчуваючи, як страх починає оволодівати його тілом та свідомістю. Тим часом кабан невблаганно скорочує дистанцію. Несподівано для самого себе він пригадує, як у молоді буремні роки зашивав у манжеті брюк ніж з відкидним лезом. Але ті штани він зносив і викинув багато років тому. Смішно; він не міг згадати навіть, як правильно називається цей вид. Стережись! Кабан! Тікай! — Птаха чує голоси групи туристів, які теж помітили тварину і встигли відбігти на безпечну відстань. Розлючений звір уже був біля невисоких кущів за кількадесят метрів від нього — шансів утекти немає. Раптом Птаха помічає з протилежного боку територію, оточену сріблястою смугою, — напевно, сталева дротяна огорожа. Люди, які його покинули, кричали звідти, отже, там безпечно. Птаха побіг. Та було вже запізно, кабан його майже наздоганяв. Я приїхав сюди непідготовленим, я навіть анітрішечки не тренувався! Птасі вже не уникнути атаки тварини, він впадає у відчай, але страх жене його вперед. З-за металевої огорожі на нього дивляться люди, вони в безпеці. Незчисленні очі спостерігають, як жахливі гострі зуби дикого кабана майже хапають його за щиколотки…

Телефон дзвонив безперестанку. Птаха розплющив очі. За вікном сіріло досвітнє небо, дощ лив ще дужче, ніж учора. Він вислизнув із затишної постелі, босоніж ступив на холодну вологу підлогу, як заєць, навшпиньки прострибав до телефону і підняв слухавку. На іншому кінці чоловічий голос не вітаючись перепитав його ім’я і сказав:

— Ви маєте терміново приїхати до лікарні. У дитини виявлено вроджену аномалію. Вам все пояснять.

Раптом Птаха опинився десь далеко. Він відчув нестримне бажання повернутися назад в Ніґер, на те небезпечне плато. Він хотів знову зануритися в сон, хай навіть він був густо, як морський їжак, усіяний голками страху. За мить він знову опанував себе і, пересиливши бурхливі емоції, запитав:

— З матір’ю все гаразд? — Голос його звучав спокійно і виважено, ніби говорила інша людина, у якої були залізні нерви. Птасі здалося, що це питання — його звична театральна роль, яку він повторював уже не одну тисячу разів.

— З нею все добре. Будь ласка, приїжджайте негайно.

Кинувши слухавку, Птаха квапливо повернувся назад до спальні, як краб ховається від небезпеки в свою нірку. Він пірнув назад у ліжко, міцно заплющив очі і спробував думкою повернутися назад на Ніґерське плато, ніби заперечуючи реальність, ховаючись від неї в затишному теплі постелі, він і справді міг змусити її змінитись. Але нічого не вийшло — дійсність його не відпускала. Птаха приречено хитнув головою і потягнув руку до штанів та сорочки, які лежали там же, де він учора їх кинув. Тіло пронизав біль, нагадуючи про вчорашню сутичку з хуліганами. Він ще може перемогти у двобої! Птаха спробував знову розбудити в собі гордість за власні сили, але нічого не вийшло. Застібуючи ґудзики на сорочці, він дивився на африканську мапу на стіні. Місцевість, яка йому снилася, називалася Діффа. На ньому був зображений бородавочник. Африканський бородавочник! Авжеж, ось як він називається! Сріблястою лінією була відмічена територія, де заборонено полювати. Отже, навіть якби він у своєму сні добіг до того місця, це б його не врятувало. Птаха ще раз хитнув головою, вдягнув піджак, вийшов зі спальні та ледь чутними кроками спустився сходами вниз. Якщо він розбудить домовласницю, яка живе на першому поверсі, йому обов’язково доведеться відповідати на її питання, гостро відточені добросердечністю та звичайною людською цікавістю. Але що він може їй сказати? Він і сам ще нічого не знає. Тільки те, що у дитини якась вроджена аномалія — от і все, що йому повідомили! Але, можливо, все ще гірше, ніж він може собі уявити. Птаха навпомацки знайшов взуття, тихо, як тільки міг, відчинив ключем двері і ступив на залиту променями світанкового сонця вулицю.