Кэндзабуро Оэ – Особистий досвід. Обійняли мене води до душі моєї (страница 3)
— Поки що ні. Немовля ще не народилось. Воно смертельно страждає, але досі не показується.
Птасі забракло слів. Він мовчки розглядав розсип дірочок в мікрофоні ебонітової слухавки. Її поверхня, схожа на нічне, всипане зорями небо, раз за разом запотівала та висихала від кожного подиху Птахи.
— Що ж, тоді… Я передзвоню десь о восьмій. На все добре, — за хвильку сказав Птаха, повісив трубку і глибоко зітхнув.
Поряд з телефоном-автоматом була встановлена автомобільна гра-симулятор, за якою сидів хлопчик філіппінської зовнішності. Перед мініатюрною моделлю Jaguar E-type було встановлено механічний екран. Намальований на стрічці яскравий пейзаж постійно обертався, і водій атракціону міг нескінченно довго їхати мальовничою дорогою передмістя. Перед машиною постійно з’являлися різні перешкоди: корови, вівці, матері з дітьми на руках, і завданням гравця було відхиляти машину за допомогою важелів керування та не давати їй потрапити в аварію.
Смагляве низьке чоло захопленого грою маленького філіппінця було в глибоких зморшках від напруження. Стрічка із зображенням вже декілька разів повністю прокрутилася перед хлопчиком, але він продовжував зосереджено керувати автомобілем, закусивши тонку губу гострими іклами, та з шиплячими звуками видихаючи повітря разом зі слиною, неначе вірив у те, що ця дорога нарешті приведе його до кінцевої точки подорожі. Та дорога з перешкодами все далі й далі розгорталася перед маленьким автомобілем. Щоразу, як швидкість обертання знижувалась, хлопча поспіхом діставало з кишені штанів чергову монетку та кидало його в металеве вічко пристрою. Птаха зупинився позаду хлопця і деякий час скоса спостерігав за грою. Нарешті він відчув, що більше не може спостерігати за марністю цієї діяльності, і прожогом, неначе по розпеченому залізу, попрямував до заднього виходу. Дорогою йому зустрілися декілька по-справжньому химерних приладів.
З правого боку стояв атракціон, що його обступила група молодих людей в однакових джемперах з вишитим на них золотими та срібними нитками драконом. Такі зазвичай продавали американцям як гонконзький сувенір. Від них раз по раз лунали незрозумілі голосні звуки, схожі на сильні удари. На Птаху зараз ніхто не звертав уваги, і він підійшов до атракціону, що був зліва. Це була Залізна діва, європейське середньовічне знаряддя для тортур, модель дванадцятого століття. Вродлива, в натуральну величину дівчина з червоно-чорними смужками-ременями прикривала оголені груди обома руками. Ідея полягала в тому, що гравець має спробувати роз’єднати її руки, аби побачити прикриті перса, і в очах дівчини відображаються цифри, які демонструють розраховану прикладену ним силу стиснення та тяги.
Над головою ляльки висіла таблиця з середніми показниками за віком.
Птаха вкинув монету в отвір між губами металевої ляльки і спробував розняти її руки, але вони не піддавались. Він тягнув усе сильніше, і поступово його обличчя майже торкнулося тіла ляльки. На її обличчі виразно читалося страждання, і Птасі раптом стало ніяково: він майже ґвалтував дівчину. Птаха тягнув, аж кожен м’яз його тіла почав болісно відгукуватися на його потуги. Раптом в її грудях заклацала прокручуючись шестерня, і в порожніх очах з’явився циферблат з позначками багряно-кривавого кольору. Птаха відразу розслабив усі м’язи й важко видихнув, після чого зацікавлено порівняв свої результати з таблицею. Було незрозуміло, в яких одиницях виражалися результати, але Птаха отримав 70 очок за тиск та 75 за тягу. Вказані ж середні показники для двадцятисемирічного чоловіка в таблиці були значно більшими: тиск — 110, тяга — 110. З недовірою він пробігся поглядом по таблиці і знайшов цифри у графі для сорокарічних. Сорок! Він відчув, як потрясіння важко опустилося йому в шлунок, і мимоволі відригнув. Двадцять сім років і п’ять місяців, але в цьому тілі сили не більше, ніж у сорокалітнього. І все це він, Птаха! Але як це все можливо? На додачу до всього ломота в боках та плечах мала всі шанси перейти у стійкий м’язовий біль. Бажаючи якось відновити власну гідність, Птаха повернувся до атракціону справа. Сам того не очікуючи, він занадто серйозно сприйняв цю гру, яка нібито вимірювала фізичну силу.
Коли Птаха протиснувся в натовп хлопців у джемперах з вишитими драконами, ті, неначе дикі звірі, чию територію було порушено, напружено завмерли, зустрівши його войовничими поглядами. Птаха вирішив відступити, але все ж зиркнув з виразом цілковитої байдужості на розважальний реквізит, який стояв у центрі кола молодих людей. Конструкція нагадувала собою шибеницю з американських ковбойських фільмів, але на місці, де мав бути нещасний злодій, було закріплено предмет, що нагадував слов’янський кавалерійський шолом. Він лише частково прикривав мішок з піском, обтягнутий чорною оленячою шкірою. Кинувши монету у отвір, відкритий, як циклопове око, у центрі шолома, гравець тягнув мішок донизу, повертаючи стрілку встановленого на опорі приладу на нульову позначку.
В центрі стояв екран, на якому мультиплікаційна миша-робот, широко розкриваючи жовтий рот, верещала: «Агов! Давай подивимось, на що ти здатен!»
Птаха продовжував незрушно стояти, розглядаючи атракціон, і нарешті один із хлопців трохи ніяково, але в той же час самовпевнено, ніби демонструючи, як це робиться, вийшов уперед, кинув монету, і потягнув боксерську грушу. Він відійшов на крок, а потім, розвернувшись усім тілом, мов у танці, наніс сильний удар. Глухий стук — і голосне брязкання ланцюга, на якому висів мішок, об внутрішню поверхню шолома. Прилад зашкалило, і стрілка безпомічно затремтіла, упершись в край циферблата. Хлопці як один зареготали.
Сила удару перевищила передбачувану, і паралізований прилад вже не повертався в початкову позицію. Тріумфатор ще раз несильно вдарив грушу, цього разу прийомом, схожим на карате, і стрілка нарешті повернулася на позначку 150. Мішок для биття в’яло, як стомлений рак-самітник, поповз назад до шолома. Молоді люди знову вибухнули сміхом.
Птаху захлеснуло незбагненне почуття пристрасного ентузіазму. Обережно, аби не пом’яти мапи в кишені, він скинув піджак і поклав його на стіл для гри в бінго. З рішучістю людини, якій нічого втрачати, Птаха дістав одну з монеток, які він запасав для дзвінків у лікарню, і вкинув до отвору в шоломі. Молоді люди з вишитими драконами пильно стежили за кожним його рухом. Птаха потягнув грушу, відступив на крок і приготувався до удару. Йому згадалося, як у нього майже щотижня були сутички з місцевими хуліганами, коли його відрахували зі старшої школи, і він готувався до вступного іспиту в коледж. Тоді його побоювалися, і він завжди був оточений неповнолітніми шанувальниками. Тоді він цілком міг покластися на свою фізичну силу. Тому зараз його статура була прямою, він не збирався робити ніяких незграбних стрибків, як ті хлопці. Він з грацією бійця переніс усю свою вагу вперед, і, розправивши праву руку, ударив по боксерській груші. Цікаво, чи перевищила сила його удару ліміт у 2500, знову паралізувавши пристрій? Неймовірно: стрілка зупинилася на позначці 300! Триста! Зігнувшись після удару в попереку і тримаючи кулак навпроти грудей, Птаха цілу нескінченно довгу мить розгублено дивився на циферблат. Він відчув, як до обличчя підступає гаряча кров. Хлопці в драконових джемперах за його спиною стояли мовчки і незворушно, але було очевидно, що їхню пильну увагу було прикуто до Птахи та шкали атракціону. Вони, певно, оніміли від подиву, побачивши на власні очі людину з такою мізерною фізичною силою.
Птаха, ніби не помічаючи існування хлопців, підійшов до шолома, куди сховалася груша, кинув ще одну монетку і знову потягнув її донизу. Не намагаючись більше ставати в правильну бійцівську позу, він вклав в кулак всю вагу свого тіла і знов ударив по мішку. Рука заніміла від ліктя до зап’ястя, але стрілка застигла на жалюгідних п’яти сотнях очок.
Птаха метушливо відвернувся від «шибениці», схопив піджак зі столу для бінго, не озираючись вдягнувся і нарешті повернувся до хлопців, які мовчки не зводили з нього очей. Він спробував з розумінням посміхнутися молодому чемпіонові, уклавши в цю посмішку весь свій подив та захоплення, яке той викликав у чемпіона у відставці. Однак, хлопці дивилися на нього з кам’яним виразом, без жодних емоцій, наче він був не більш ніж собакою. Птаха відчув, що почервонів аж до вух, розвернувся і поквапом попрямував до виходу. За його спиною підкреслено голосно зареготали.
Від дитячого сорому у Птахи запаморочилось у голові. Він широкими кроками перетнув площу і шмигнув у темний провулок збоку від театру — зараз йому б не стало сміливості навіть змішатися з натовпом у розважальному кварталі. Вздовж дороги стояли повії, але, побачивши розлючене обличчя Птахи, вирішили його не гукати. Нарешті йому вдалося знайти правильний шлях, на якому не ховалися навіть дівчата легкої поведінки, але тут дорогу йому загородив високий насип. Оповитий темрявою, Птаха відчув запах літніх трав: пологий схил насипу густо поріс зеленню. На його вершині було прокладено залізничні колії. Птаха уважно подивився в обидва боки, чи не наближається потяг, але в темряві нічого не побачив, потім звернув очі в чорне, як воронове крило, небо. Над землею низько висіла імла, червонувата від неонового світла кварталу розваг. На звернуте до неба обличчя Птахи впала дощова крапля. Трави, провіщаючи літню зливу, пахнули все сильніше. Він опустив голову і нишком помочився.