Кэндзабуро Оэ – Особистий досвід. Обійняли мене води до душі моєї (страница 35)

— Тоді ми зараз заїдемо до тебе додому. Я сподіваюсь, ти знаєш, де у вас лежить дитячий одяг?

— Це погана ідея, — сказав Птаха. Перед його очима ураз спливли спогади про те, як його дружина старанно, ледь не кожен день робила різні приготування до народження дитини. Біле дитяче ліжечко, комод для речей з ручками кольору слонової кістки у формі яблучок, — Птаха відчував, що йому не стане мужності торкнутися чогось із цих речей. — Я не можу взяти нічого з тієї білизни.

— Ти правий. Якщо твоя дружина дізнається, з якою метою ти їх використовував, вона нізащо тобі не пробачить.

І це також, — подумав він. Але навіть якщо я не торкнуся нічого з дитячих речей, їй буде за що мені ніколи не пробачити, коли вона дізнається про смерть її дитини під час транспортування з одної лікарні до іншої. Окрім того, навряд чи я зможу жити звично подружнім життям із жінкою, нескінченно довго охопленою непевними підозрами. Яку б запеклу боротьбу мені не довелося вести в душі зі свербінням самообману, це буде далеко за гранню моїх зусиль. Птаха скуштував гіркої правди, зацукрованої обманом.

Коли їхня машина наблизилась до великого перехрестя, їх зупинив світлофор. Вони їхали по одному з великих кільцевих шосе, що оперізували місто навколо. Птаха нетерпляче дивився у бік, куди йому треба було повертати. Темні хмари висіли дуже низько над землею, сильний, вагітний дощем вітер без кінця завивав у вкритих пилюкою верхівках дерев, висаджених уздовж дороги. Змінившись зеленим, світлофор різко виділився на фоні похмурого неба, і Птаха відчув, ніби той фізично манить його до себе. Йому здавалося ненормальним, що світлофор захищав його так само, як і інших людей, котрі жодного разу в житті не збиралися нікого вбивати.

— Звідки ти хочеш зателефонувати? — запитав Птаха, відчуваючи себе злочинцем, що тікав від правосуддя.

— З найближчої продуктової крамниці. Там ми ще могли б купити сосисок абощо — нам треба попоїсти!

— Гаразд, — з готовністю відповів він, не зважаючи на неприємний протест шлунку. — Як думаєш, твій друг на це погодиться?

— Той яйцеголовий лише здається добропорядним джентльменом. Насправді ж він робив дуже недобрі справи. Наприклад… — вона неприродно замовкла і язиком облизала губи.

Отже, той чоловічок наробив таких страшних речей, що Хіміко навіть забракло сміливості про них розповісти! — подумалось Птасі. Його знову почала мучити нудота, і було далеко не до обіду.

— Після того як зателефонуємо, замість сосисок треба піти пошукати якийсь одяг для дитини. І колиску. Напевно, варто забігти в універмаг — це буде найшвидше, хоча менше за все мені зараз хочеться заходити до дитячого відділу.

— Ти можеш зачекати в машині, я сама куплю все необхідне.

— Востаннє я там був зі своєю вагітною дружиною. Навколо вагітні жінки, матері з маленькими дітьми — в атмосфері, що там панувала, було щось тваринне!

Птаха кинув короткий погляд на Хіміко і побачив, що з її обличчя поволі зникає рум’янець — певно, вона теж вела боротьбу з нудотою. Зблідлі, вони рухались далі мовчки. Нарешті, охоплений нападом самоіронії, Птаха знову заговорив:

— Коли моя дитина помре, а дружину випишуть з лікарні, ми, скоріше за все, розлучимось. Неодружений, звільнений з триклятої підготовчої школи — ось та свобода, про яку я завжди мріяв! Але чомусь я зовсім не відчуваю радості…

Шквальний вітер дув з боку Птахи у бік Хіміко, і вона мусила перейти майже на крик, аби він розчув її слова:

— Птахо! — гукнула вона. — Коли ти станеш таким вільним, може, все ж таки зробимо, як сказав мій свекор: продамо будинок, ділянку і чкурнемо разом до Африки?

Африка просто перед очима! Але ця Африка, що спливла в його уяві, була пустинною та безбарвною і не викликала в його душі ніякої жаги. Птаха ще хлопчиком загорівся пристрастю до цього сонячного континенту, який зараз уперше втратив для нього свій принадливий блиск. Посеред попелясто-сірої Сахари незрушно стояв вільний чоловік. На сто двадцятому градусі східної довготи, на острові, що формою нагадує бабку, він убив свою дитину, а тепер втік сюди. Але пройшовши уздовж і впоперек усю Африку, він не знайшов навіть мишки, не те що дикого кабана, і тепер лише розгублено стояв посеред пустелі.

— Африка? — з відсутнім виразом повторив Птаха.

— Зараз ти просто ховаєшся у своїй мушлі, як равлик, — от і все, Птахо. Але щойно ти ступиш на африканську землю, твоя пристрасть до тебе повернеться, — сказала Хіміко.

Птаха понуро мовчав.

— Я надто захопилася твоїми мапами, і мені б дуже хотілося, щоб ти розлучився, став вільною людиною, і ми змогли б разом їх використати за призначенням, подорожуючи по всій Африці! Вчора, після того як ти заснув, я всю ніч їх вивчала, і мені здається, я теж заразилась цією лихоманкою. Тому тепер для мене так важливо, щоб ти став вільним! Коли я казала, що ми споганимо руки вбивством дитини, ти зі мною не погодився, але все ж це НАШІ РУКИ, Птахо! Скажи, що ми разом з тобою поїдемо до Африки!

Ніби відхаркуючи гірке мокротиння, Птаха буркнув:

— Якщо ти цього так хочеш.

— Спершу нас із тобою пов’язував виключно секс. Я була для тебе лише екстрено необхідним порятунком, коли ти страждав від сорому та тривоги. Та вчора я раптом відчула, як у мені міцніє жага до подорожі Африкою, і це значить, що між нами утворився новий зв’язок, посередниками у якому є ці дорожні мапи, Птахо! Ми злетіли з тобою разом із сексуальних низин у набагато вищі простори — я завжди цього прагнула, Птахо, і зараз я по-справжньому відчуваю цю пристрасть. Саме тому я збираюся звести тебе зі своїм другом-лікарем і заплямувати свої руки разом із твоїми!

Лобове скло спортивного автомобіля ніби вкрилося дрібними тріщинами, коли на нього налетів вихор дрібних, як часточки туману, білих дощових крапель. Тієї ж миті Птаха та Хіміко відчули дощ на чолі та повіках. З усіх боків небо почорніло від хмар, неначе раптом настав вечір, і на них налетів шалений вихор вітру.

— У цій машині є складний дах? Бо якщо ні, дитина змокне, — сказав Птаха з виглядом нещасного недоумка.

12

Коли Птаха нарешті приладнав до автомобіля знімний дах-тент, поривчастий вітер, що кружляв провулком, як перелякана курка, підхопив з кухонного вікна і розніс навколо запах ковбаси та підгорілого часнику. Цього рецепту Птаху навчив пан Делчеф: спочатку смажиш на вершковому маслі тонко нарізаний часник, потім кладеш туди віденські сосиски, доливаєш небагато води і тушкуєш. Птаха подумав про Делчефа: напевно, його вже забрали від тієї тендітної дівчини з мертвотно-блідою шкірою і привели до дипломатичного штабу. Цікаво, чи чинив він якийсь спротив у їхньому з коханкою гніздечку в глибині шлункоподібного провулку? Чи кричала дівчина щось незрозумілою як Делчефу, так і людям, котрі по нього прийшли, японською мовою? Врешті-решт, і у них обох не було іншого вибору, окрім того, щоб здатися.

Птаха окинув оком прикритий текстильним дахом спорткар. Багряного кольору кузов автомобіля, вкритий зверху чорним брезентом, разом були схожі на рану: червона плоть із темним струпом. Птаха відчув непереборну відразу. Небо було чорнісіньким від грозових хмар, повітря — вологим та переддощовим, вітер завивав усе сильніше. Дрібні дощові краплі то наповнювали повітря, немов імлою, то підхоплювалися вітряним шквалом, який відносив їх кудись далеко, то знову несподівано поверталися мрякою. Птаха підняв очі на крони дерев, що виднілися між рядами будівель. Дощ обмив їх, і обважніле густе листя, хоч і темне під похмурим небом, стало насичено-зеленого кольору, такого, яким був сигнал світлофора, що обворожив Птаху на перехресті шосе. Можливо, цей дивовижний колір я побачу, лежачи на смертному одрі, — апатично подумав Птаха. Він почувався так, немов збирався вести на страту до рук непевного підпільного акушера не дитину, а самого себе. Птаха підійшов до ґанку, забрав звідти колиску, дитячий одяг: шкарпетки, шапочку, вовняні кофтинку та штанці, відніс їх у машину і поклав на заднє сидіння. Усі ці речі Хіміко вибирала цілу вічність. Птаха чекав її з магазину аж годину і вже почав сумніватися, чи, бува, не втекла вона від нього. Навіщо вона згаяла стільки часу на купівлю речей для дитини, що мала скоро померти? Жіноча чутливість була неймовірною.

— Птахо, обід готовий! — гукнула Хіміко з вікна спальні.

Він зайшов до будинку і пішов на кухню, де дівчина стоячи їла сосиску. Птаха зиркнув у сковороду, але запах часнику його відвернув, і він поспіхом відвернувся. Підозріло дивлячись на нього, Хіміко злегка похитала головою. Вона з ентузіазмом прожувала, відпила зі склянки води, аби сполоснути жирний від розтопленого масла язик, і сказала:

— Якщо немає апетиту, може, приймеш душ? — її подих теж тхнув часником.

— Еге ж, так і зроблю, — полегшено зітхнув Птаха. Він був з ніг до голови вкритий пилюкою, що налипла на його спітнілу шкіру.

Птаха мився, покірно зіщуливши плечі. Зазвичай, коли він приймав гарячий душ, це загострювало його сексуальне бажання, але зараз він відчував лише задушливе прискорене серцебиття. Стоячи під гарячим дощем душу, він міцно заплющив очі, відкинув назад голову і — цього разу свідомо — почав терти за вухами подушечками великих пальців. За хвильку увійшла Хіміко, зібравши волосся під душовою шапочкою зі схожим на кавуни візерунком, залізла у ванну поруч із Птахою і діловито, ніби драючи тіло, почала митися. Птаха облишив свою гру і вийшов з ванної кімнати. Коли він витирався рушником, знадвору раптом пролунав сильний глухий удар, немов на землю впало щось велике й важке. Чоловік пішов у спальню, виглянув з вікна, і побачив, що їхній червоний спортивний кабріолет фатально перехилився, немов корабель, що от-от піде на дно: автомобілю бракувало переднього правого колеса! Не витерши спини, Птаха поспіхом устрибнув у штани, накинув сорочку і побіг надвір, щоб подивитися ближче. На виході з під'їзної алеї були помітні сліди втечі, але Птаха не побіг слідом за втікачами, а підійшов до машини і оцінив завдану машині шкоду. Від колеса не лишилося й сліду, а з боку, який торкався землі, фара була розбита на друзки. Отже, машину підняли домкратом, зняли колесо, потім стали на крило і так сильно грюкнули авто об землю, що від удару навіть розбилася фара. Домкрат лежав під машиною, схожий на зламану руку. Птаха повернувся і гукнув Хіміко, яка досі була у ванній: