Кэндзабуро Оэ – Особистий досвід. Обійняли мене води до душі моєї (страница 34)

— Дитя народжується таким гарнесеньким, що відразу завойовує любов матері, і їй нічого не шкода, аби воно одужало, Птахо! Африканці називають таких дітей «народженими, щоб померти», але можеш тільки уявити собі, якими гарними мають народжуватись ці діти, будучи пігмеями!

Мабуть, розповім цю історію дружині. І тоді вона вималює собі в уяві наше народжене, щоб померти, дитя неймовірно красивим. Можливо, з часом навіть моя пам'ять відкоригується. Я пам’ятатиму його зовсім інакше, і це буде найбільший самообман в усьому моєму житті. Наша дефектна дитина народилась і померла двоголовою. Їй судилося існувати з такою ж огидною двоголовістю нескінченно довго після смерті. І якщо існує якась безмежно велика сутність, що впорядковує цю вічність, вона напевно бачить нещасне двоголове дитя і його батька. Страждаючи від нудоти, Птаха провалився в глибокий сон, намертво законсервований у бляшанку від променів будь-яких сновидінь, за мить до цього вдруге почувши шепіт свого янгола-охоронця:

— Іноді ти просто нестерпний, Птахо…

Він вигнувся на ліжку, відкинувши голову, ніби її тягнув назад якийсь тягар, потягнувся обома руками до потилиці, намагаючись потерти її подушечками великих пальців, і штурхонув Хіміко ліктем у обличчя. Крізь сльози, що виступили на її очах від болю, Хіміко дивилася на неприродно болісно зіщулену фігуру сплячого Птахи. Вона запідозрила, що її друг міг неправильно зрозуміти, що йому казали по телефону, дзвонячи з лікарні. Можливо, дитина насправді зовсім не померла, а навпаки, її повернули до звичного режиму годування, і до лікарні Птаху кликали, аби обговорити проведення операції? Це видовище — її друг, що спав, дивно зігнувшись на ліжку та видихаючи сильний алкогольний перегар, — здалося їй одночасно кумедним і жалюгідним. Однак цей сон має стати для нього маленьким перепочинком перед великим переполохом, що чекав на нього завтра. Хіміко злізла з ліжка і потягнула його за руки та ноги, намагаючись укласти тіло уздовж ліжка якомога зручніше для сну. Птаха був важким, як зачарований велет. Зробивши все, на що стало сил, Хіміко обгорнулась у простирадло на манір давньогрецьких мудреців і пішла до вітальні: вона збиралася розглядати африканські мапи аж до світанку.

Зрозумівши свою помилку, Птаха побагровів від гніву, ніби над ним жорстоко поглумилися. Він увійшов до кабінету заступника головного лікаря у відділенні нейрохірургії. На нього чекали декілька молодих лікарів, педіатр, який займався його дитиною, та поважний професор неврології зрілого віку, обличчя якого світилося незагрозливою гідністю. Розуміючи, як він помилився, Птаха апатично завмер, сидячи на круглому, оббитому шкірою табуреті, в оточенні лікарів. Він відчував себе арештантом у в’язниці химерного немовляти. Його ніби схопили і приволокли назад до кабінету тюремних охоронців після невдалої спроби втекти. А може, ці тюремщики змовилися і спеціально зателефонували мені вчора вночі, не сказавши нічого конкретного, аби заманити мене в цю пастку, а потім насолодитися видовищем зі своєї спостережної вишки?

Птаха сидів мовчки, і педіатр вирішив відрекомендувати його решті лікарів:

— Цей чоловік — батько новонародженого, — промовив він, злегка, ніби зніяковіло, посміхнувся і відійшов назад на позицію спостерігача. Напевно, професор, роблячи обхід, звернув увагу на недостатнє харчування немовляти, і педіатр зрадив Птаху. Ця думка змусила його злобливо подивитися молодому лікарю в обличчя.

— Учора та сьогодні я оглядав вашу дитину. Їй ще трохи треба набратися сил, і тоді, думаю, ми зможемо її прооперувати.

Я мушу чинити опір! Борися з ними! Ти маєш врятувати себе від того новонародженого жахіття! — скомандував собі Птаха, відчуваючи, що от-от запанікує. Від моменту того солодкого непорозуміння він тікав і увесь цей час не міг думати ні про що інше, окрім періодичних поворотів назад, аби захиститись від нападів. Я повинен відмовитися від операції, а інакше химерне дитя захопить мій світ і запанує в ньому назавжди!

— Є шанси, що після операції вона виросте нормальною? — вкотре Птаха неуважливо поставив те саме питання.

— З цього приводу я поки що вам нічого не можу сказати напевно, — відверто відповів професор.

Птаха грізно подивився йому в обличчя, ніби натякаючи на те, що він — не з тих, кого так легко ошукати. У його голові з’явилось вогненне коло найпекучішого сорому. Як цирковий тигр, Птаха націлився на стрибок через палаюче кільце.

— Що є більш імовірним — що вона виросте нормальною чи все ж ні?

— Доки ми не проведемо операцію, я не можу вам нічого відповісти. Навіть на це запитання.

Навіть не червоніючи, Птаха легко стрибнув крізь кільце:

— В такому разі я б хотів відмовитися від операції.

Всі як один лікарі, затамувавши подих, повернулися в його бік. Птаха відчув, що зараз він здатен у повний голос робити будь-які безсоромні заяви. Втім, йому не довелося випробовувати своє нахабство: професор відразу зрозумів його позицію.

— Отже, ви збираєтеся забрати дитину? — запитав він. У голосі його відчувалося роздратування.

— Так, я її заберу, — швидко відповів Птаха.

— Гаразд, прошу! — сказав, не приховуючи своєї огиди, найзичливіший, як здавалося Птасі, лікар у всій лікарні.

Він піднявся з табурета одночасно з рештою лікарів, що сиділи навколо. Фінальний гонг, — подумав Птаха, — я врятував себе від дитини-чудовиська!

— То ти дійсно забереш звідси дитину? — нерішуче поцікавився лікар-педіатр, коли вони вийшли в коридор.

— Прийду сьогодні після обіду, — відповів Птаха.

— Не забудь принести для неї щось із одягу, — лікар відвернувся від нього і швидко пішов геть.

Птаха поспішив на площу перед лікарнею, де Хіміко зупинила автомобіль. День був хмарним, і під цим похмурим небом багряний спорткар та Хіміко в сонцезахисних окулярах зливалися в неприємну суміш барв. Птаха бігцем наблизився до машини і вигукнув:

— Я помилився. Просто посміховисько! — його обличчя скривилося.

— Я цього й боялася, — відповіла Хіміко.

— Чого це раптом? — грубо запитав Птаха.

— Та ні, просто… — несміливо відступилась дівчина.

— Я вирішив забрати дитину з лікарні.

— Назад до лікарні, де лежить твоя дружина? Чи додому?

Птаха розгубився. Тільки тепер він усвідомив, що, відчайдушно протестуючи проти того, щоб лікарі спробували провести операцію, а потім всадовили цю дитину з дірявою головою йому на спину, аби він не мав іншого вибору і носив її на собі до скону, Птаха так і не придумав ніякого плану, що робити далі. У лікарні, де лежить його жінка, не приймуть назад «усе це», якого їм вже одного разу вдалося позбутися, а привізши дитину додому, доведеться зіткнутися з добросердною цікавістю літньої домовласниці. Навіть якщо він у себе у спальні продовжить ту вбивчу голодну терапію, яку проводили в палаті до вчорашнього дня, його двоголове немовля верещатиме від голоду так голосно, що з ним в унісон на всю околицю завиють сотні собак. А якщо дитина виснажиться і нарешті помре, то який лікар напише довідку про природну клінічну смерть? Птаха уявив, як його заарештовують за підозрою у вбивстві дитини і як у газетах з’являються одна за одною моторошні публікації.

— Ти права. Мені нікуди її забрати, — знесилено сказав Птаха. З його рота виривалось несвіже дихання.

— Ну, якщо в тебе немає жодного плану, Птахо…

— То що?

— Я думала над тим, щоб довірити цю справу одному моєму другу-лікарю. Він допомагав людям, які хотіли позбутися своєї дитини. Власне, я з ним познайомилася, коли мені треба було самій перервати вагітність.

Птаха знову відчув себе боягузливим солдатом, який запанікував, коли монструозна дитина розгромила їхній армійський корпус, і був тепер зайнятий винятково самопорятунком. Він зблід і стрибнув через іще одне вогненне кільце:

— Якщо тільки він погодиться, я — за.

— Попросивши його про допомогу, Птахо, — незвично повільно проказала Хіміко, — ми заплямуємо наші руки дітовбивством.

— Не НАШІ РУКИ. Я плямуватиму СВОЇ РУКИ дітовбивством, — сказав Птаха і подумки додав: принаймні я звільнився від однієї ілюзії самообману. Однак радості це йому ніякої не дало — навпаки, він відчув, що ступив на одну сходинку вниз у темницю меланхолії.

— Ні, Птахо, все-таки НАШІ! — сказала Хіміко. — Ти не проти повести машину замість мене?

Птаха зрозумів, що млявість, із якою Хіміко вимовляла слова, була викликана її сильним внутрішнім напруженням. Він обійшов машину спереду і сів на водійське місце. У дзеркалі заднього виду на лобовому склі він побачив, що обличчя Хіміко пополотніло, а навколо губ ніби розсипали білу пудру. Напевно, моє обличчя виглядає не краще, — подумав він і спробував сплюнути через вікно автомобіля, але ротова порожнина була настільки сухою, що він лише сухо плямкнув язиком. Чоловік натиснув на педаль і грубо, як це зазвичай робить Хіміко, пожбурив машину на шосе.

— Лікар, про якого я казала, — це той яйцеголовий чоловічок середніх літ, що приходив до мене серед ночі, коли ти вперше в мене ночував. Пам’ятаєш його?

— Пам’ятаю, — відповів Птаха, думаючи про те, що колись йому здавалося цілком можливим прожити все життя без будь-якого спілкування з подібним типом.

— Ми йому зателефонуємо, Птахо, і домовимось, як усе організувати.

— Педіатр у лікарні сказав мені, щоб я не забув взяти щось із одягу.