Кэндзабуро Оэ – Особистий досвід. Обійняли мене води до душі моєї (страница 33)
— Так, так, це дуже важливо! — гаряче підтвердив свекор Хіміко. — Хіба не чудово було б вам разом зібратися й поїхати?
Ця несподівана пропозиція так схвилювала Птаху, що він відразу розгублено забелькотів:
— Ні-ні, я не можу… Я просто не можу… — і безпомічно зітхнув.
— Чому це? — з викликом у голосі запитала Хіміко.
— Тому що… легко сказати — взяв і забув про смерть власної дитини, подорожуючи Африкою! Я… я так не зможу, — відчайдушно червоніючи та запинаючись на кожному слові, проказав Птаха.
— Птаха в нас дуже високоморальний молодий чоловік, — насмішкувато сказала Хіміко.
Він почервонів ще більше і осудливо подивився на дівчину. Насправді ж у глибині душі він думав зовсім інше: чому б її свекрові було й не підібрати якусь морально виправдану мету, щоб запропонувати їм подорож до Африки, як-от врятувати Хіміко від привида мертвого чоловіка? Він майже уявляв, як легко б розтанув, немов бульйонний кубик у окропі, й, піддавшись солодкому самообману, відпустив себе у цю подорож. Птаха боявся почути такі слова від свекра Хіміко, але разом з тим дуже хотів, і від цього огидного бажання йому хотілося провалитися крізь землю. За мить він помітив у очах Хіміко явний блиск пробудження.
— Десь через тиждень Птаха повернеться до своєї дружини, — сказала вона.
— О, так-так, перепрошую… — сказав свекор. — Просто я вперше після смерті мого сина бачу Хіміко такою життєрадісною, тому й подумав про подорож. Не гнівайтесь на мене.
Птаха розгублено дивився на свекра. Його коротка голова була сильно облисілою, і важко було напевно сказати, де вона закінчувалась: засмагла шкіра на потилиці ніби продовжувалась на шиї та плечах. З подивом Птаха дивився на його тюленячу голову та пару спокійних, злегка затуманених очей, але йому так і не вдалося бодай трохи зрозуміти, що за людина сидить перед ним. Тому він обачливо неоднозначно усміхнувся, відчайдушно намагаючись приховати відчуття глибокого розчарування, що поселилося в його грудях і поволі піднімалося нудотою до горла.
Уночі, в задушливій темряві спальної кімнати, вони безперервно кохалися цілу годину, ліниво лежачи у позі, яка найменше стомлювала їхні тіла. Як тварини, упродовж усього спарювання вони не промовили одне до одного ані слова. Хіміко раз за разом вигиналася в оргазмі — спершу через короткі проміжки часу, а згодом все рідше і рідше, і щоразу Птасі згадувалось, як він у своєму провінційному місті на спортивному майданчику молодшої школи запускав у повітря бензинову модель літака. Хіміко описувала кола навколо осі його тіла, летячи у небі свого оргазму. Вона здригалась і тихенько стогнала, як літак під тягарем заважкого для нього двигуна. Потім вона знижувалась до землі, де мовчки терпляче чекав Птаха, після чого вони оживали для чергового польоту. Секс укорінився у їхній щоденний спокійний та систематичний ритм, і Птасі здавалося, що вони разом сплять уже добрячу сотню років. Її геніталії стали для Птахи простими та звичними і не таїли в собі навіть найменшого паростка страху. Вони не здавалися йому чимось незбагненним — це був просто м’який, схожий на кишеню предмет із синтетичної гуми, з нього не могло з’явитись якесь чудовисько і напасти на нього. Птаха відчував глибокий спокій. Швидше за все, це було тому, що Хіміко чітко і беззастережно обмежила мету їхніх статевих зносин виключно на задоволенні. Він подумав про те, що відбувалося в ліжку між ним та його дружиною — постійне відчуття сором’язливості та небезпеки. Навіть після стількох років шлюбу їх спіткають ті самі гнітючі психологічні складнощі. Його занадто довгі руки та ноги незграбно обмацують її зіщулене та напружене від силкування перебороти огиду тіло, а їй увесь час здається, що він хоче її вдарити. Вона втрачає терпець, кричить на Птаху щось зле і навіть намагається вдарити його у відповідь. Врешті-решт, все закінчувалось однаково: він або відпускав тіло дружини, намагаючись придушити у собі роз’ятрене бажання, вплутуючись у дріб’язкову сварку до півночі, або ж якомога швидше намагався закінчити, відчуваючи себе жалюгідним експлуататором жінчиної ласки. Донедавна Птаха покладав великі надії на те, що в сексуальному житті їхнього подружжя зміни настануть після народження дитини…
Оскільки Птаха відчував, коли Хіміко знову злітала і кружляла по орбіті свого оргазму, декілька разів стискаючи його пеніс, немов рукою, яка доїть корову, він міг обрати будь-яку з її чергових хвиль задоволення для звільнення свого власного. Але лякаючись довгої ночі, що чекала його попереду, він знову повертався на землю. Птаха мріяв провалитися у найсолодший та найспокійніший сон просто на шляху до хвилі оргазму.
Хіміко продовжувала свій політ: піднявшись угору, вона поступово спускалась до землі, але раптом її, як паперового змія, підхоплював порив вітру, і вона знову злітала ввись. Старанно стримуючи себе від розрядки, Птаха несподівано почув з глибин темряви дзвінок телефона. Він спробував піднятися, але Хіміко міцно обхопила своїми спітнілими руками його спину.
— Можеш іти, Птахо, — за хвильку сказала вона і розчепила руки.
Птаха скочив і, намагаючись перевести подих, побіг до телефона, який досі дзвонив у вітальні. Телефонували з палати інтенсивної терапії в клініці при університеті. Молодий чоловічий голос запитав батька дитини. Схвильований, Птаха відповів високим, ніби дзижчання комара, голосом, що це він. Телефонував інтерн, щоб передати повідомлення від лікаря, який відповідав за лікування його сина:
— Я дуже перепрошую за такий пізній дзвінок. У нас тут стільки всього коїться! — здалеку проговорив його голос у слухавці. — Прийдіть завтра об одинадцятій до кабінету професора нейрохірургії. Це заступник головного лікаря. Професор збирався зателефонувати вам сам, але в нас тут допізна відбувалося чимало подій, і він був дуже стомленим.
— Я вас зрозумів. Завтра прийду до кабінету заступника головного лікаря. Щиро вам дякую.
— Іноді ти просто нестерпний, Птахо, — сказала Хіміко не стільки докірливо, як просто з прикрістю в голосі, підозріло дивлячись на нього у темряві.
— О, вибач…
— Щось із дитиною?
— Так. Здається, вона змусила їх попотіти, — відповів Птаха, відчуваючи, як на нього накочується нова хвиля страху.
— А що в кабінеті заступника головного лікаря?
— Завтра зранку я мушу туди з’явитися.
— Тепер тобі не треба чекати на дзвінок — можеш випити снодійного та віскі і лягати спати, — сказала Хіміко безмежно ніжним голосом.
Коли Хіміко увімкнула світильник біля ліжка і пішла до кухні, Птаха міцно заплющив очі від світла і прикрив їх перехрещеними руками. У його спорожнілій голові міцно та гостро засіло лише одне ядро: як моя дитина, вмираючи від виснаження, змогла змусити лікарів працювати до пізньої ночі? Птаха відразу зіткнувся з думкою, яка знову розпалила в ньому страх, і він різко відсахнувся. Ледь-ледь розплющивши очі, щоб узяти з рук Хіміко склянку, на третину заповнену віскі, та набагато більше таблеток снодійного, ніж він просив, Птаха, задихаючись від хвилювання, проковтнув пігулки, одним ковтком осушив склянку і знову сховався за заплющеними повіками.
— Ти випив і мої також, — сказала Хіміко.
— О, вибач… — тупо повторив Птаха.
— Слухай, Птахо… — промовила Хіміко, лягаючи поруч із ним на ліжко, трохи тримаючи дистанцію, ніби вони були чужими людьми.
— Що?
— Доки алкоголь та снодійне ще не подіяли, я розповім тобі історію. Це один з епізодів у тій книжці африканського письменника. Ти читав розділ про духів-розбійників?
Птаха в темряві заперечливо похитав головою.
— Коли жінка вагітніє, вони обирають когось із свого племені і посилають до неї в дім. Під покровом ночі їхній посланець виганяє з жінки справжню дитину і сам поселяється в її череві. І коли настає день пологів, він з’являється у світ у подобі невинного немовляти, Птахо!
Чоловік мовчки слухав. Дуже скоро така дитина починає хворіти. Коли мати, сподіваючись вилікувати своє дитя, робить приношення богам, демони тихо їх крадуть і ховають десь у таємному місці. Ніхто з таких дітей не одужує, і коли настає час ховати померлу дитину, дух повертається у свою звичну подобу, тікає з кладовища, забирає всі приховані скарби і повертається до свого племені.