Кэндзабуро Оэ – Особистий досвід. Обійняли мене води до душі моєї (страница 24)

— Щойно дитина народилась, я почула, як медсестра зойкнула, і відразу подумала, що сталась біда. Але потім я почула радісний сміх лікаря. Хоча, можливо, це мені приснилось — мені важко було розрізнити, що сниться, а що відбувається насправді. А коли я отямилась від наркозу, дитинку вже відвезли на «швидкій», — проказала жінка, так і не розплющивши очей.

Той проклятий волохатий акушер! Птаха відчув, як його горло стискає лють. Той негідник так голосно вибухнув своїм мерзенним хихотінням, що навіть людина під наркозом це почула! Якщо це твоя звична манера дивуватись, я підстережу тебе зі шматком арматури десь у темному закутку і змушу сміятись до смерті! Та його злість була дитячою, скороминущою. Він чудово знав, що ніколи не візьме до рук дрючка і ніколи не ховатиметься в темних підворіттях. Птаха мусив визнати, що втратив самоповагу та моральне право засуджувати будь-кого.

— Я приніс тобі декілька грейпфрутів, — сказав Птаха таким тоном, немов вибачався.

— Грейпфрути? Чому грейпфрути? — з викликом у голосі спитала дружина, і він відразу зрозумів свою помилку.

— Дідько! Ти ж терпіти не можеш їхній запах… — сказав Птаха, ненавидячи сам себе. — І як я тільки міг додуматись купити саме їх?!

— Напевно, тому, що ти навіть не думав ані про мене, ані про нашу дитину! Хіба ти взагалі думаєш про когось, окрім самого себе? У нас із тобою була навіть сварка через ці трикляті грейпфрути, коли ми складали меню десертів на весілля! Це ти теж забув?

Птаха безпорадно хитнув головою. Він відвів погляд від дружини, в якої починалась нервова істерика, і зустрівся поглядом з її матір’ю, що стояла у вузенькому кутку в узголів’ї дочки і не переставала посилати йому таємничі сигнали. Очима він благав у неї допомоги.

— Я зайшов до крамниці, аби купити фруктів, і мені здалося, що грейпфрути значать щось особливе для нас обох. Я купив їх, навіть не думаючи про те, через що вони стали такими особливими. Що ж мені тепер з ними робити?..

Вони ходили до крамниці удвох із Хіміко, а отже те особливе, що відчув Птаха, було зумовлено її присутністю. Відтепер вона все сильніше кидатиме свою тінь на різні деталі мого життя!

— Навіть одного грейпфрута в кімнаті достатньо, щоб я не могла тут бути! — не вгамовувалась жінка. Птаха занепокоївся, чи вона, бува, вже не помітила тіні Хіміко.

— Отже, віднеси їх, мабуть, краще до сестринської, — озвалась її мати, посилаючи Птасі черговий сигнал. Сонячне проміння з вікна, пробиваючись крізь зелений серпанок, облямовувало її глибоко посаджені очі та ніс яскраво-зеленим ореолом. Нарешті йому вдалося прочитати сигнал тещі, схожої на радіоактивну примару: вона чекатиме на нього в коридорі, коли він повертатиметься назад до палати.

— Гаразд, я скоро повернусь! Сестринська на першому поверсі?

— Зразу біля приймального відділення, — відповіла теща, не зводячи з Птахи очей.

Він вийшов у темний коридор, тримаючи в руці пакет із фруктами. Птаха швидко пішов уперед, відчуваючи, як грейпфрути починають поширювати навколо свій запах, і його частинки, здавалось, насичували його обличчя та груди. Він подумав, що запах грейпфрутів може навіть викликати у астматиків напад хвороби. Потім про свою сварливу дружину на лікарняному ліжку, про її матір з зеленим ореолом навколо обличчя, що посилала йому сигнали, як пантомім з театру кабукі, про себе, у кого в голові був пошук зв’язку між фруктами та астматичними нападами, — все це було схоже на якусь абсурдну театральну постановку. Все, все навколо — дурнуватий спектакль! І тільки немовля зі скаліченою головою, немовля, яке поволі вмирає на убогому харчуванні з підсолодженої води замість молока, — тільки воно справжнє! Але коли так, чому підсолоджена, а не чиста вода? Якщо все це робилося, лише щоб не давати їй молока, хіба підсолодження сурогату — не звичайнісінький жалюгідний обман? Птаха простягнув пакет з грейпфрутами якійсь із незайнятих медсестер, і хотів представитись, але раптом відчув, що до нього повернулось дитяче заїкання, і він не зміг вимовити жодного зв’язного слова. Чоловік мовчки розгублено вклонився і швидко пішов геть. За його спиною медсестри дружно засміялись. Спектакль! Безглуздий дешевий театр! Чому все навколо таке несправжнє? З перекошеним обличчям, важко дихаючи, Птаха піднявся на другий поверх, переступаючи відразу через три сходинки, і рушив тим же коридором назад, до палати дружини. Проходячи повз палату для новонароджених, він змусив себе дивитись під ноги, щоб тільки ненароком не зазирнути всередину.

Теща Птахи стояла рівно, ніби згорда, із чайником у руці перед дверима кухні для пацієнтів, їхніх родичів та відвідувачів. Підійшовши ближче, він побачив, що навколо її очей замість зеленого сяючого ореолу залягли тіні порожнечі, такі жалюгідні, що це змусило його здригнутися. Утім, він одразу зрозумів, що її рівна постава, котру він сприйняв за вираження пихи, насправді була результатом смертельної втоми, замішаної на відчаї, що змусило її тіло вмить втратити свою природну гнучкість. Вони розмовляли, стоячи на відстані п’яти метрів від дверей палати, і з пересторогою на них поглядали. Почувши, що дитина ще жива, теща з докором у голосі сказала:

— Треба, щоб ти терміново вжив заходів. Якщо моя дочка побачить цю дитину, вона просто збожеволіє.

Птаха перелякано мовчав.

— Якби ж то хтось із наших родичів був лікарем!.. — сказала вона і самотньо зітхнула.

Ми просто купка плебеїв, товариство жалюгідних самозахисників, — подумав Птаха. Він стишив голос, остерігаючись вух пацієнток, що горіли цікавістю та, можливо, нишком зібрались по той бік зачинених дверей палат, мов німі цикади, і повідомив:

— Відповідальний за нашу дитину лікар сказав, що вони зменшать об’єм молока для годування і навіть даватимуть замість нього підсолоджену воду. Через декілька днів буде видно результат.

Договоривши, він побачив, як отруйні міазми, що оточували його тещу, безслідно зникли. Чайник з водою в її руках одразу став для неї заважким. Вона поволі кивнула і сказала тихим, ніби їй нестерпно хотілося спати, благальним голосом:

— Он воно! Он як… Коли все якось розв’яжеться, давай збережемо у таємниці, що саме з дитиною було не так.

— Авжеж, — коротко пообіцяв Птаха, не кажучи, що він уже обговорював це з її чоловіком.

— Бо інакше моя дівчинка більше ніколи не захоче народжувати дітей, Птахо!

Він кивнув, відчувши, як його майже фізична антипатія до тещі стала ще сильнішою. Вона пішла на кухню, і Птаха сам повернувся у палату до дружини. Чи не розкусить вона цю нашу просту хитрість? Байдуже! Хай там що, а це все театр, у якому всі актори на сцені грають свої ролі та говорять брехливі репліки, — подумав Птаха.

Коли він зайшов до палати, з обличчя дружини було зрозуміло, що грейпфрутову істерику вже забуто. Він обережно опустився на край ліжка біля неї.

— Ти виглядаєш таким виснаженим, — сказала жінка і з несподіваною ніжністю простягла руку й торкнулась його щоки.

— Еге… — неуважно озвався Птаха.

— Жалюгідний пацюк! — раптом він дістав сильного ляпаса. — Ти став схожим на пацюка, який тільки й мріє про те, аби втекти у свою нору!

— Он як? Я мрію втекти у свою пацючу нору? — гірко повторив він.

— Мати боїться, що ти знову зап’єш. У своєму стилі: з ранку до вечора, без будь-яких обмежень, і невідомо, як надовго.

Птаха пригадав ті відчуття нескінченного запою: гаряча голова, пересохла глотка, біль у шлунку, тіло, що ніби налилося свинцем, занімілі пальці рук та насичений алкоголем млявий мозок. Він провів кілька тижнів життя, мов у підвалі, замурований у стінах з віскі.

— Якщо ти знову почнеш пити, ти знову втратиш себе, і коли наша дитина тебе потребуватиме, ти ні на що не будеш здатен, Птахо.

— Я ніколи не питиму так, як тоді.

По правді кажучи, вчора він знову потрапив до зубів тигра пекельного похмілля, та все ж якось йому вдалось вирватися з його пащі, не беручи до рота нової порції спиртного. Втім, хтозна, як би воно було, якби Хіміко його не врятувала. Чи вирушив би він знову на кількасот годин у той темний болісний дрейф? Впевнено відповісти на це питання Птаха не міг, і без згадки про Хіміко важко було переконати дружину та її матір у своїй стійкості до алкогольної спокуси.

— Я дуже хочу, щоби з тобою все було добре, Птахо. Але мені завжди здавалось, що у найвідповідальнішу мить ти або нап’єшся як хлющ, або як справжня пташка полетиш кудись далеко, окрилений своїми дивними мріями.

— Вже стільки років пройшло, відколи ми одружились, і ти увесь цей час була такою непевною щодо свого власного чоловіка? — жартівливо та м’яко запитав Птаха, але вона не дала зловити себе у цю солодкаву пастку. Навпаки, її слова Птаху просто приголомшили:

— Тобі постійно сниться, що ти їдеш до Африки, і вигукуєш уві сні щось мовою суахілі. Я завжди про це мовчала, але давно помітила, що ти, Птахо, зовсім не хочеш жити спокійним життям з нами — твоєю дружиною та дитиною!

Птаха мовчки дивився на її худу та злегка бруднувату ліву руку на своєму коліні. За хвилину він, як дитина, котра знає, що провинилась, але невпевнено намагається протестувати проти прочухана, тихо сказав:

— Ти сказала, що я вигукую щось мовою суахілі. Що саме?

— Я не пам’ятаю. По-перше, я чую твої вигуки крізь сон, а по-друге, я не знаю цієї мови.