Кэндзабуро Оэ – Особистий досвід. Обійняли мене води до душі моєї (страница 23)

— Птахо! — нарешті скрикнула Хіміко високим та жалісним голосом, що так пасував її дитячому обличчю, напівприхованому в мороку кімнати.

Доки Хіміко ловила те справжнє, на що вона так довго чекала від їхнього сексу, Птаха, як вірний бойовий товариш на полі битви, стоїчно секунда за секундою стримував власну жагу. За мить після моменту кульмінації дівчина здригнулась усім тілом, від голови до п’ят. Відразу по тому її тіло розслабилось, стало м’яким та делікатним. Вона приглушено зітхнула, як маленьке звірятко, що наїлось досхочу, і відразу заснула. Він відчув себе куркою, яка пестить та оберігає курчатко. Вдихаючи здоровий запах поту Хіміко, голова якої лежала на рівні його грудей, він підтримував своє тіло, впершись ліктями в поверхню ліжка, щоб не роздавити дівчину власною вагою. Птаха був страшенно збудженим, але він не хотів завадити її природному мирному сну. Ще декілька годин тому він прокляв у своїй голові усе, що було бодай якось пов’язане з жінками, а тепер він сприймав Хіміко всю повністю, таку жіночну, як ніколи раніше. Його ясноголова сексуальна партнерка також цілком очевидно це відчула. За якусь мить Птаха чув рівномірне спокійне дихання сплячої людини. Він спробував обережно відсунутись від дівчини, але відразу відчув, що його пеніс м’яко затиснений чимось, ніби маленькою теплою рукою: Хіміко тримала його навіть уві сні. Птаха скуштував зовсім маленького, але справжнього сексуального задоволення. Він щасливо посміхнувся і відразу заснув. Сон знову був лійкою: Птаха зі щасливою усмішкою на обличчі занурювався в океан сновидінь, але коли на обрії з’явились береги реального світу, його захопив задушливий, клаустрофобський сон, і зі сльозами на очах він утік від нього. Розплющивши очі, він побачив Хіміко, яка теж не спала і занепокоєно дивилась на сльози в його очах.

8

Птаха піднімався сходами на другий поверх лікарні, де була палата його дружини, тримаючи в одній руці взуття, а в іншій — пакет із п’ятьма грейпфрутами, коли йому назустріч вийшов молодий лікар зі скляним оком. Вони зустрілись посередині сходового прольоту. Лікар зупинився на декілька сходинок вище і заговорив до Птахи згори вниз, що тому видалось проявом зверхності та деспотизму. Хоча лікар просто поцікавився новинами.

— Жива, — коротко відповів Птаха.

— А що з операцією?

— Ймовірно, що дитина ослабне і помре, перш ніж її можна буде оперувати, — Птаха відчув, як червоніє його обличчя, звернене вгору на лікаря.

— Ну, можливо, це навіть на краще, — сказав лікар зі штучним оком.

Обличчя Птахи ще сильніше побагровіло, і куточки рота почали смикатись. Помітивши, який ефект справили на нього його слова, лікар теж розчервонівся.

— Ми не казали вашій дружині нічого про мозок, вона думає, що в дитини проблеми з якимось із внутрішніх органів. Хоча, звісно, мозок — також внутрішній орган, тож це навіть і не обман. Ви знаєте, як воно буває: сьогодні обманеш щодо якоїсь дрібниці, аби не погіршувати і без того критичну ситуацію, а коли твоя брехня розкриється, муситимеш обдурювати більше і більше.

— Так…

— Отже, якщо я чимось зможу вам допомогти, обов’язково звертайтесь.

Лікар та Птаха статечно вклонились один одному і пішли далі в протилежних напрямках. Отже, «це навіть на краще»! — Птаха пережовував зауваження молодого лікаря. На краще, якщо вона ослабне і помре до операції. Це означало звільнення від тягаря у вигляді проблемної овочеподібної дитини без осквернення рук убивством. Просто чекай, доки дитина сама виснажиться і покине цей світ прямо з чистої сучасної лікарняної палати. Однак забути про неї, поки вона ще жива, також не є неможливим — це і буде головним завданням для Птахи. Це навіть на краще! Глибокий темний сором знову піднімав голову, і Птаха відчув, як його тіло почало ціпеніти. Він поволі ступав невеликими кроками уздовж коридору подібно до того, як це робили молоді жінки у різнокольорових синтетичних нічних сорочках, що мали от-от народити, та породіллі, котрі ще не встигли забути про клубок плоті, який донедавна копошився в їхніх животах. Птаха і сам був вагітним: у матці його мозку виношувалось почуття глибокого сорому. Невідомо чому жінки, проходячи повз, чванливо на нього зиркали, і від кожного їхнього погляду він малодушно хнюпився. Серед них були і ті ангелоподібні жінки, які проводжали поглядами карету «швидкої» під час перевезення його аномального немовляти. На якусь хвильку в голові Птахи промайнула безглузда думка, ніби вони знали все, що відбувалося з його дитиною потому. Як черевомовці, вони, можливо, непомітно, десь у глибині горла, промовляли: «Дитина? Не турбуйся, її прийняли на високоефективний конвеєр дітобойні! Невдовзі вона зовсім змарніє і помре. Це навіть на краще!»

Плач цілої отари немовлят ураганом налетів на Птаху. Його очі гарячково забігали по рядах колисок у палаті для новонароджених, і він швидко, майже бігом, подолав решту коридору. Йому здавалося, що він відчував на своїй спині погляди багатьох дитинчат.

Перед дверима палати своєї жінки він зупинився і ретельно обнюхав долоні, руки, плечі та навіть груди, скільки міг дістати. Важко навіть уявити, як все ускладниться, якщо дружина, чекаючи на нього в лікарняному ліжку, раптом відчує своїм надзвичайно загостреним нюхом запах Хіміко. Птаха повернувся і подивився назад, ніби переконуючись, що шлях для втечі нікуди не зник. З усіх боків темнуватого коридору на нього, завмерши, насуплено зиркали жінки в нічних сорочках. Йому хотілось їм у відповідь скорчити гримасу, але він лише слабко покрутив головою з боку в бік, повернувся до них спиною і невпевнено постукав у двері. Він виконував роль чоловіка у молодому подружжі, яке несподівано спіткала біда.

Увійшовши до палати, він побачив тещу, котра стояла до нього спиною і дивилась на густу зелень за вікном, і свою дружину, яка підняла голову, виглядаючи, мов горностай, з-поза узвишшя ковдри, що прикривала її коліна та стегна. На їхніх обличчях був однаковий наляканий вираз у зеленуватому яскравому світлі, що падало з вікна. У миті здивування та печалі Птаха помічав між цими двома жінками особливо сильні кровні узи — зараз їхні обличчя та манери поведінки були такими однаковими!

— Вибачте, що налякав вас. Я постукав, але дуже тихо, — сказавши слова виправдання перед тещею, він підійшов до ліжка.

— О, Птахо!.. — важко зітхнувши, промовила його дружина, не зводячи з нього очей, на яких відразу виступили сльози. На обличчі жінки не було жодної косметики, і шкіра демонструвала свою природну смаглявість. Зараз вона виглядала знову по-хлопчачому, мов професійна тенісистка, як і декілька років тому, коли Птаха вперше її зустрів. Під її прямим поглядом Птаха відчув себе зовсім безпорадним. Поклавши пакет із фруктами на ковдру, він, ніби ховаючись від її очей, опустився навпочіпки біля її ліжка і зняв взуття. Якби ж тільки я міг розмовляти з нею звідси, плазуючи по підлозі навколо ліжка, як краб! — з жалем подумав він, але нарешті силувано посміхнувся і встав.

— Агов! — намагаючись додати легкості у свій голос, сказав Птаха. — Як ти почуваєшся? Тобі вже не болить?

— Інколи. Періодично м’язи стискаються, як від спазму. І навіть коли ніщо не болить, я почуваюсь недобре. Боляче сміятись…

— Кепсько.

— Ще й як кепсько, Птахо! — відповіла жінка. — Що з нашою дитиною?

— Що з дитиною… Хіба лікар зі вставним оком вам нічого не розповів? — Птаха продовжував говорити плавно, немовби співаючи, і кинув швидкий погляд на тещу, невпевнено, подібно до того, як боксер на ринзі зиркає на свого тренера. У невеличкому просторі між ліжком та вікном вона несамовито подавала йому секретні мовчазні сигнали. Було незрозуміло, що саме вона хотіла йому сказати, та одне було напевно: він не мав нічого говорити дружині.

— То що з нею сталось? — запитала жінка знову тихим самотнім голосом, ніби ховаючись від усього в самій собі. Птаха розумів, що її душу розривали демони сумніву та невпевненості, змушуючи її усоте повторяти одні й ті ж слова, одним і тим же безпорадним тоном.

— У неї дефектний орган. Поки що лікарі не сказали мені нічого конкретного — напевно, досі проводять обстеження. А лікарня при університеті — просто бюрократичне пекло, — Птаха відчув, як від його слів війнуло смородом брехні.

— Думаю, що справа в серці, якщо це потребує таких численних обстежень. Але звідки в неї могла взятись серцева недостатність? — розгубленість у голосі дружини знову змусила його захотіти зникнути з очей і по-краб’ячому побігти по підлозі. Замість цього він роздратовано, як буркотливий підліток, відповів:

— Лікарі займаються обстеженням, тому давай залишимо цю роботу їм. Скільки б ми не гадали, роблячи безпідставні припущення, нічого доброго з цього точно не вийде.

Розгублений від своєї неочікуваної грубості, Птаха кинув присоромлений погляд на дружину і побачив, що вона лежала з міцно заплющеними очима. Він дивився зверху вниз на її набряклі повіки, здиблені ніздрі та несиметрично великі губи і з тривогою думав, чи повернеться колись до її обличчя звичний баланс та пропорції. Вона лежала, не розплющуючи очей, і, здавалося, засинала. Раптом з-під її опущених повік сильним нестримним потоком побігли сльози.