Кэндзабуро Оэ – Особистий досвід. Обійняли мене води до душі моєї (страница 14)
— Ніхто не може бути в цьому впевненим. Коли в тебе народиться наступна дитина і вона буде нормальною, ти переконаєшся в тому, що ти й сам нормальний батько. І навіть якщо ти повернешся думками у минуле, твоя впевненість у собі вже нікуди не зникне.
— Що й сказати, ти стала дуже мудрою в життєвих питаннях, Хіміко, — натхненно сказав Птаха. — Я ще хотів у тебе…
Він відчув, що хвилі сну накочуються на нього одна за одною, і, як морська анемона, щупальцями захоплюють свою хмільну здобич. Відчуваючи, що він не зможе протистояти сонливості довше, Птаха сфокусував зір на порожній чашці в своїй руці і подумав, чи не випити йому ще. Та однієї лише думки було достатньо, аби зрозуміти, що його організм не прийме більше ані краплини спиртного. Чашка випала з його рук, відскочила від колін і покотилась під ліжко.
— Я ще хотів у тебе запитати, Хіміко: до якого світу потрапляє людина, коли помирає немовлям? — Птаха поставив ноги на підлогу і спробував, чи зможе піднятися з місця.
— Якщо такий світ й існує, він, напевно, дуже простий. Та хіба ти зовсім не віриш у мою теорію про множинний всесвіт? Твій син проживе у якомусь зі світів до глибокої старості!
— Еге ж, еге ж… — неуважно відповів Птаха. — Вже вечір? Хіміко, подивись, будь ласка, у вікно за шторами.
— Ще день. Якщо збираєшся спати, лягай на моє ліжко: щойно потемнішає, я поїду.
— Ти покинеш свого нещасного друга заради червоного автомобіля?
— Коли нещасний друг такий п’яний, залишити його на самоті — це єдине, що йому дійсно допоможе. Інакше пізніше ми обоє можемо про це пошкодувати.
— Ти, як завжди, права! Ти по-справжньому пізнала людську мудрість, Хіміко. Отже, ти ганяєш на своєму MG з вечора і до світанку?
— Буває, що й так. Я, як Піщаний чоловічок, — об’їжджаю вулиці у пошуках дітей, що не можуть заснути.
Нарешті Птаха зміг-таки піднятися з крісла, насилу переборовши в’ялість у всьому тілі. Йому здавалося, що він піднімає не себе, а чиєсь чуже важелезне тіло. Непевно ставши на ноги, він сперся на сильні плечі Хіміко, і вони разом рушили до спальні. Кумедний карлик грайливо бешкетував, розкидаючи навколо яскраві іскри, як фея у діснеївському мультфільмі про Пітера Пена, у його гарячково розпеченій, як червоне сонце, голові. Потішений такою галюцинацією, Птаха засміявся.
— Хіміко! Ти просто як добра двоюрідна бабуся! — тільки й зміг вигукнути Птаха слова вдячності, завалившись на ліжко, перш ніж провалитися в сон.
Йому снилась величезна людиноподібна істота, з темними сумними очима, з жахливою саламандровою пащею та вкрита зеленою лускою. Вона йшла через темну нічну площу, доки її не огорнув темно-червоний сутінковий вир. Потім звук від'їжджаючого спортивного автомобіля, і глибокий сон без сновидінь. Двічі Птаха прокидався, але Хіміко вдома ще не було. Його розбудив голос, що долинав з-під вікна спальної кімнати. Він кликав стримано, але наполегливо:
— Хіміко! Хіміко!
Спершу голос звучав моложаво, але коли Птаха вдруге розплющив очі, він почув голос чоловіка середніх літ. Він виліз з постелі, підійшов до вікна, і зиркнув на нічного гостя через ту саму щілину між фіранками, у якій вдень зустрівся поглядом з Хіміко, так само кличучи її знадвору. Під вікном стояв невисокий джентльмен у смокінгу, який на перший погляд був для нього трохи затісний, але все ж був дуже добре підігнаний. У скупому місячному світлі Птаха роздивився його яйцеподібну голову та дещо знервоване обличчя. Джентльмен продовжував кликати Хіміко, а на його лиці була суміш сорому та легкої відрази до самого себе. Птаха запнув фіранки і пішов до сусідньої кімнати по пляшку. Одним махом допивши залишки віскі, він знову впав на постіль і заснув.
5
Раз за разом стогони вривались у сон Птахи, і нарешті він неохоче розплющив очі. Спочатку йому здалося, що стогнав він сам. І справді, щойно він прокинувся, як численні біси, що завелися в його животі, випустили маленькі гострі стріли в усі внутрішні органи. З уст Птахи зірвався стогін. Але відразу по тому він знову почув жалібний зойк, що належав не йому. Обережно, не змінюючи положення тіла, Птаха злегка підняв голову і подивився на підлогу біля ліжка. На вузькому проміжку між ліжком і телевізором спала Хіміко. Вона стогнала уві сні, як хижа тварина, ніби посилаючи сигнали зі світу своїх сновидінь. Це були сигнали страху. Птаха дивився на її молоде округле обличчя у нічному мороку. Воно було розслаблене у безглуздій гримасі, і на ньому проглядалася печать страждання. Стогнучий голос Хіміко ставав усе вищим, вона змучено крутилася і дряпала нігтями шию та груди. Вовняне покривало збилося вниз, відкривши очам Птахи її оголене тіло. Її груди, ідеальні півкулі, були неприродно спрямовані в протилежні боки, а простір між ними був широким і пласким. Птаха відчув, що вони були йому знайомі: напевно, він їх бачив тієї зимової ночі. Але легка припухлість живота і боки Хіміко, наполовину вкриті ковдрою, не викликали у Птахи ностальгії: на них вже з’являлись перші вікові ознаки жирових відкладень, і ці ознаки не мали нічого спільного з Птахою — вони були однією з частин її нового життя. Ці паростки підшкірного жиру невдовзі пустять корені, і через якийсь час поширяться повсюди, повністю змінюючи форми її тіла. Груди також скоро втратять свою молодість та свіжість, які донині їм ще вдавалося зберегти.
Хіміко знову судомно застогнала, і раптом її очі широко, немов від страху, розплющились. Птаха зробив вигляд, що спить. За хвилину він знову розплющив очі, і Хіміко вже знову спала. Вона забулася спокійним і тихим комашиним сном, без стогонів та гарячкових метань, укутавшись у ковдру аж до підборіддя, чим нагадувала мумію. Мабуть, їй вдалося якось домовитися з монстрами, які лякали її у снах. Птаха полегшено заплющив очі і знову відчув жахливий дискомфорт у шлунку. У животі було загрозливо неспокійно. Раптом шлунок просто на очах роздувся і заповнив собою усе тіло та свідомість Птахи.
Птаха став на коліна перед унітазом, сперся обома ліктями на обідок і схилив голову, ніби в молитві, чекаючи, доки напруженість у шлунку нарешті вибухне блюванням. Його похололе обличчя стало червоним та неприродно гарячим, на ньому виступили краплини поту, але відразу по тому його знову пронизав холод. Птасі, що стояв у такому положенні, унітаз здавався великим, широко відкритим ротом. Особливо це враження підсилювала чиста вода на його звуженому до центру дні. Шлунок стиснув перший блювотний спазм. Птаха охнув, м’язи його живота скоротились, голова нахилилася ще нижче, і він почав несамовито блювати. Сльози від напруження наповнили ніс і побігли по щоках униз, до брудних губ та підборіддя. Птаха вдруге ригнув, цього разу набагато слабше, і вивернув залишки вчорашнього обіду. В його голові затанцювали жовті феєрверки, і блювотні спазми припинились. Птаха встав, нагадуючи сантехніка, що завершив справу, витер губи туалетним папером, голосно висякався і полегшено зітхнув. Утім, він знав, що це ще не все: його шлунку завжди потрібно щонайменше два рази, аби повністю спорожнитись. І покладатися лише на м’язи шлунку він вже не міг: скоріше за все, без двох пальців у горлянку не обійтись. Птаха зітхнув, передчуваючи чергові муки, і вдруге схилився над унітазом, вся внутрішня поверхня якого була вкрита блювотинням. Заплющивши від огиди очі, Птаха простягнув руку і смикнув за мотузок. Голосно зашумівши, вода змила бруд зі стінок унітаза, і Птаха відчув, що на його чоло потрапило декілька крапель холодної води. Коли він удруге розплющив очі, на нього знову дивилася біла, широко відкрита горлянка. Птаха засунув два пальці собі до рота і знову почав блювати. На очах виступили сльози, в голові знову затанцювали жовті іскорки, ніс ніби запекло вогнем. Коли пройшли останні блювотні спазми, Птаха витер брудні губи, пальці та мокрі від сліз щоки і безсило повалився спиною на унітаз.