Кэндзабуро Оэ – Особистий досвід. Обійняли мене води до душі моєї (страница 13)

— Я була не кращою.

— Цікаво, чому ми так і не спробували ще раз? Відтоді ми жодного разу удвох не спали.

— Те, що сталось тоді на задвірку, було настільки спонтанним, що на ранок мені здалося, що вдруге це повторити просто неможливо.

— Так, це й справді був несподіваний інцидент, майже зґвалтування, — ніяково кивнув Птаха.

— Майже? Це було справжнісіньке зґвалтування! — виправила його Хіміко.

— Але хіба ти не відчула жодного задоволення? Ти навіть не збиралася кінчати? — з часткою докору запитав Птаха.

— Це було неможливо. Хай там що, в мене це було вперше.

Чоловік вражено подивився на Хіміко. Він знав, що вона не з тих, хто брехав чи навіть жартував про такі речі. Птаха був приголомшений. Відчуття страху, що раптом його пронизало, швидко змінилося комічністю, і він коротко гигикнув. Хіміко, заражена його веселістю, посміхнулась у відповідь.

— Життя — воістину непередбачувана штука, ніколи не перестає дивувати, — промовив Птаха, несамовито червоніючи.

— Не засмучуйся, Птахо! Навіть якби для мене щось значив той факт, що той невдалий раз був для мене першим, тебе це аж ніяк не повинно бентежити.

Птаха налив віскі в чашку замість склянки і випив її на одному подиху. Йому захотілося пригадати ту подію якомога виразніше. Він згадав, що коли він намагався увійти в неї, то відчував спротив: щось цупке його не пускало глибше. Тоді він подумав, що Хіміко просто змерзла і зіщулилась. На ранок він не міг збагнути, звідки взялися плями крові на подолі його сорочки. Чому йому навіть не спало на думку, що вона могла бути незайманою? Щойно він про це подумав, як відчув нестерпне бажання. Ніби борючись із сильним болем, Птаха міцно зціпив зуби і стиснув у руках чашку. Воно виросло у нього всередині, в самій глибині його тіла, як пухлина. І хоча це відчуття було замішане на болю і тривозі, все ж помилитися було неможливо: це бажання. Воно було схожим на ті тривогу та біль, що стискають людину під ребрами під час серцевого нападу. Але це бажання було зовсім не звичайним. Воно не мало нічого спільного з прагненням подорожувати до Африки, яке сяяло високо в небі над буденністю, і не було навіть найменшою родимкою на обличчі повсякденного спокійного життя. Це не було бажання, яке він час від часу вгамовував, раз чи двічі на тиждень розділяючи з дружиною ложе кохання, мляво виконуючи свій подружній обов’язок і стомлено рохкаючи. Це бажання неможливо було вгамувати, просто тисячу разів повторивши статевий акт. Його неможливо було позбутися, як квитка на поїзд-атракціон після однієї поїздки. Це було найгострішим із усіх мислимих бажань. Його задовольнити можна всього один раз, і воно настільки небезпечне, що в найбільш кульмінаційну мить ти не впевнений, чи не підкралася за твоєю спітнілою оголеною спиною підступна смерть. Птаха міг би задовольнити це бажання тоді посеред ночі на оленячому пальті, коли б знав напевно, що він ґвалтує незайману.

Птаха насилу повернув розпечені і обважнілі очні яблука на Хіміко. Його мозок налився кров’ю, розбухнув, як повітряна куля, і пульсував від алкоголю. Тютюновий дим кружляв у кімнаті, як косяк сардин, не знаходячи виходу з замкненого простору, і обличчя дівчини неначе плавало в імлі. Вона не зводила очей з Птахи. На хмільному обличчі Хіміко грала проста й підозріла посмішка, але її очі, здавалося, насправді нічого не бачили. Вона поринула у свої мрії, все її тіло розм’якло та стало таким же круглим, як і гарячково червоне обличчя.

Якби ж то я міг повторити ту сцену зґвалтування зимової ночі! — понуро подумав Птаха. Та він знав, що це неможливо. Навіть якби вони знову лягли разом у постіль, цей статевий контакт нагадав би Птасі про його жалюгідні гороб’ячі геніталії, на які сьогодні вранці, коли він вдягався, впав його погляд, і розтягнуті важкими пологами статеві органи його дружини. Цей статевий акт був би в його думках пов’язаний з умираючим немовлям, з усіма людськими бідами та жахливими розчаруваннями, які існують у цьому світі, що їх сторонні люди одностайно вдають, начебто не помічають, називаючи це гуманізмом. Це вже була не сублімація бажання, а його повна елімінація. Птаха проковтнув залишки віскі з чашки, змусивши свої внутрішні органи здригнутися. Якби він вирішив повторити той нічний інцидент у всьому його напруженні, йому довелося б задушити Хіміко на смерть. Бажання, що сиділо глибоко в ньому, розправило крила у своєму гнізді і прокричало: Заріж її! Зґвалтуй її труп! Але Птаха знав, що він ніколи цього не зробить, будучи тим, ким він є зараз. Мене всього-на-всього мучить те, що вона була незайманою, і я про це не знав. Він зневажав самого себе за свою ніяковість і таким чином намагався її позбутися. Та гостре, усипане голками, як морський їжак, криваво-червоне бажання не збиралося танути. Якщо не можеш вбити і зґвалтувати, шукай щось інше, що пробудило б у тобі такі ж вибухові та хвилюючі відчуття! Та Птаха був безсилий. Він міг лише розгублено сидіти на місці, не знаючи майже нічого про збочення та небезпечні пригоди. Птаха пив віскі зі своєї чашки, ніби баскетболіст, якого вилучили з поля за численні помилки: він сидить на лаві запасних і без жодного задоволення п’є воду з пляшки, стомлений та злий на самого себе. Віскі втратило для Птахи смак і аромат, воно вже навіть не було гірким.

— Ти завжди п’єш спиртне як воду? Я навіть чай не можу пити так швидко, доки він не охолоне.

— Завжди. Коли випиваю, завжди тільки так, — засоромлено пробурмотів Птаха.

— Навіть із дружиною?

— Що ти маєш на увазі?

— У такому п'яному стані навряд чи можна задовольнити жінку, чи не так? Та й самому, напевно, досягти оргазму не так просто, хоч як не старайся. В подібному стані ти доведеш себе до шаленої тахікардії та повного виснаження, як плавець після запливу на далеку дистанцію, випромінюючи алкогольну веселку біля обличчя жінки.

— Ти збираєшся зараз зі мною переспати?

— Тільки не тоді, коли ти так напився. Для нас обох це було б намарне.

Птаха заліз рукою в кишеню штанів і через дірку в ній намацав щось м’яке і тепле — спляче, нікудишнє мишеня. На противагу урагану нестримного бажання, що вирував у душі Птахи, воно було зовсім змарнілим.

— Ой-ой! Нічого не вийде, еге ж? — тріумфально вигукнула Хіміко, помітивши його рух.

— Може, я й не досягну вершини сам, та зможу довести до оргазму тебе. Трохи постаравшись, я все ж зможу!

— Довести мене до оргазму не так просто, як тобі здається. Ти, мабуть, зовсім не пам’ятаєш, що сталося тоді, посеред зими, коли ми з тобою кохалися, лежачи на сирій землі. Не те щоб ти обов'язково мав це все добре пам’ятати, але для мене той раз був своєрідним обрядом посвячення. І він запам’ятався мені як холодний, брудний, смішний та жалюгідний. І відтоді я бігла, Птахо, бігла на нескінченно довгі дистанції, і весь цей шлях був боротьбою.

— Через мене ти стала фригідною?

— Якщо ти питаєш про звичайний оргазм, то я пізнала його дуже скоро — ще й бруд з-під нігтів після тієї ночі не встиг повністю вимитись. Мені допоміг у цьому хтось із однокурсників. Але я не відчувала себе повністю задоволеною і з кожним наступним разом я шукала кращого. Я наче дерлася вгору сходами, яким немає кінця і краю.

— І це все, чим ти займалася відтоді, як закінчила університет?

— Ні, набагато раніше. Зазираючи у минуле, я тепер усвідомлюю, що це було моїм єдиним заняттям ще від часів, коли я була студенткою.

— Але ж це мало тобі добряче набриднути!

— Аж ніяк! І колись я тобі це доведу, Птахо. Якщо тільки ти не хочеш, щоб єдиним сексуальним спогадом про мене був той огидний зимовий інцидент.

— Що ж, тоді я теж продемонструю тобі, чого навчився на своїй дистанції, — сказав Птаха. — Досить нам клювати одне одного, як незадоволені курчата. Гайда до спальні!

— Ти забагато випив, Птахо.

— Невже ти справді думаєш, що пеніс — єдиний орган, що має відношення до сексу? Чи не занадто наївно, як на шукача ідеального оргазму?

— А що ж тоді? Пальці? Губи? Чи, може, щось взагалі неймовірне, типу апендикса? Це гидко. Занадто схоже на мастурбацію.

— Ти дуже прямолінійна. Настільки прямолінійна, що іноді здається, що ти це з себе тільки вдаєш.

— Окрім того, не схоже, щоб тобі хотілось сьогодні будь-чого, пов’язаного з постільними втіхами. Більш того, секс буде для тебе просто огидним. Вмостившись у мене поміж ніг, ти силкуватимешся, аби на мене не наблювати. Потім огида тебе переповнить остаточно, і тебе вирве просто на мій живіт коричнево-жовтою сумішшю віскі та жовчі. Повір, така мерзенна історія одного разу вже зі мною траплялась.

— Певно, досвід таки вчить нас чогось. Ти все правильно оцінила, — понуро відказав Птаха.

— Нам нікуди поспішати, — сказала Хіміко, немов намагаючись його втішити.

— Авжеж, нікуди. Мені взагалі здається, що ціла вічність минула відтоді, як мені востаннє дійсно треба було поспішати. Але ж у дитинстві я завжди кудись квапився! Цікаво, чому?

— Можливо, тому, що ти занадто швидко подорослішав.

— Справді, занадто швидко. А зараз я вже в тому віці, щоб мати власних дітей. Але схоже на те, що я недостатньо підготовлений до батьківства, тому в мене й не вийшло зробити повноцінну дитину. Коли я зможу породити нормального нащадка? В мене більше немає ніякої впевненості, — з несподіваною для самого себе сентиментальністю проговорив Птаха.