Кэндзабуро Оэ – Особистий досвід. Обійняли мене води до душі моєї (страница 107)

— Схоже, Червоновидий дістався-таки машини, — сказав Тамакіті. — Двері, які раніше були розчиненими, зараз зачинені.

— Головне, щоб його не помітили з того боку, — сказав Ісана.

— А хоч би й помітили, тепер вони йому нічого не зроблять. Двері ж він зачинив, — сказав Такакі. — А от нам зараз доведеться несолодко.

З правого та лівого боку до сховища наближалися броньовані поліцейські машини. Якщо додати ще і загін спецназу, що зайняв позиції серед саджанців з тильного боку будівлі, то оточення можна було вважати суцільним. Усі бійниці були під прицілом снайперів, що ховалися за машинами та щитами по обидва боки від них.

— Що ми будемо робити, якщо вони надумають атакувати нас усі разом? У нас стріляти вміє лише одна людина, — сказав Доктор.

— Залишається лише сподіватися, що вони остерігатимуться нападати, думаючи, що в нас тут купа гранат, — сказав Такакі.

— Зате тепер, побачивши, що Червоновидий, ризикуючи життям, поліз назовні із самим лише динамітом, вони швидко второпають, що до чого, — сказав Тамакіті, ледь рухаючи язиком, наче на ньому лежала гиря. — Хоча б заради цього треба було дати йому гранату…

— Червоновидий робитиме, як вважатиме за потрібне, — різко сказав Такакі. — Немає чого говорити про нього, коли його тут немає. Себе ти, може, і втішиш, зате Червоновидому вже нічим не допоможеш. Єдине, що ми можемо для нього зробити, це всіма силами прикривати його безглуздя.

— Всі, хто у сховищі! Всі, хто у сховищі! — пролунало із гучномовця праворуч від сховища. Такакі швидким рухом витягнув загородки з бійниці. Ісана одразу впізнав цей голос, однак, дивним чином, йому вчулося, що цим голосом говорить Лиходій. У ньому відчувалася манера старого політика, і якби Лиходій був жінкою, саме таким штучним голосом він би і говорив. — Я — та особа, у якої ви вимагаєте корабель. Однак ніякого бажання давати вам корабель у мене немає. Абсолютно ніякого бажання давати вам корабель. Раджу вам полишити свої безглузді сподівання. Погрозами ви нічого не доб’єтесь. Негайно звільніть заручників і виходьте з будівлі! Якщо ви вийдете і не будете погіршувати своє становище, то можете розраховувати на мою підтримку в ході розгляду вашої справи. Я візьму на себе і витрати на адвокатів. Виходьте негайно. Ви тримаєте в заручниках дитину із розумовими вадами. Це підло і жорстоко. Закликаю вас негайно звільнити заручників і виходити з будівлі. Тому, що ви робите, немає жодних виправдань. Навіщо ви це робите? Чого ви добиваєтесь? Ви нібито чекаєте, що станеться якийсь масштабний землетрус? Ви прагнете того, щоб люди страждали? Навіщо? Така антигромадська позиція абсолютно неприпустима. І такі речі будуть неприпустимими за будь-якого соціального устрою. Майбутнє суспільство приречене на загибель, якщо в ньому залишатимуться такі антигромадські елементи. Те, чого ви прагнете, не може бути досягнуто ні за яких обставин і ніде в світі. Врешті-решт, що ви вимагаєте? Ви лінчуєте своїх же товаришів і доводите їх до самогубства, ви вбили поліцейського і захопили у заручники розумово відсталу дитину. До чого все це веде? Та ви просто нелюди! Як я можу надати таким, як ви, засіб для втечі? Це вже вийшло за рамки особистих стосунків. І якщо навіть мені доведеться пожертвувати моїм недоумкуватим сином, я ні за яких обставин не піду на ваші вимоги. Адже в мене є обов’язок перед людьми, перед суспільством. Як мати я не знаходжу собі місця від горя. Однак як член суспільства я маю керуватися інтересами суспільства. Всі ваші вимоги я цілком відкидаю. Звільніть заручників і виходьте з будівлі! Ті, хто в будівлі! Ті, хто в будівлі! Кидайте зброю і негайно виходьте з будівлі! Ви — підлота. І на ваші підлі вимоги я не піду. Я відмовляюся. Навіть ціною власної дитини, навіть якщо доведеться пожертвувати власною розумово відсталою дитиною, я не піду на ваші вимоги. Негайно викиньте з голів вашу маячню. Звільніть заручників і виходьте! Це ваш останній шанс. Звільніть заручників і виходьте з будівлі…

— Нічого собі дружина вам дісталася! — майже у захваті сказав Такакі.

Ісана був настільки вражений, що навіть не одразу відповів, і лише після того, як гучномовець, витримавши паузу, почав повторювати те саме, він усвідомив, що до нього звертаються.

— За все наше спільне життя вона жодного разу не видавала таких довгих промов, — почав було виправдовуватися Ісана. — З віком людина змінюється…

— Вам немає чого соромитися, — сказав Такакі. — Однак дивно, що, говорячи про заручників, вона згадувала лише Дзіна і жодного разу не сказала про вас. Невже вона й справді думає, що ви з нами заодно? Цікаво, чи поділяє цю думку поліція?

— В поліції немає ніяких підстав робити якісь висновки щодо мене. Однак дружина могла запідозрити, що я ваш співучасник або підтримую вас. Вчора, коли я зустрічався із нею, то дещо розповів їй про вас. І тепер вона дуже обачливо говорить, тому що не знає до кінця, в яких я з вами стосунках, щоб це потім ніяк не позначилося на її кар’єрі. Це своє звернення вона, певно, записала на плівку і використовуватиме для передвиборчої кампанії.

— Для цього вона і згадувала постійно про Дзіна, прагнучи викликати до себе симпатію. Всім хоче сподобатися. Нічого не скажеш, хитрий політик.

— Вона заздалегідь виправдовує в очах суспільства штурм сховища спецназом, який може закінчитися убивством і Дзіна, — із прикрістю сказав Тамакіті. — Можна собі уявити, яким закликом знищити усіх для спецназу, який потерпає від спеки, були її слова про те, що вона як мати згодна пожертвувати дитиною.

— І справді, вона весь час говорила про розумово відсталу дитину, про недоумкуватого сина, тим самим під’юджуючи поліцейських. Мовляв, у цих пацанів у голові таке, що вони не зупиняться перед тим, щоб вчинити щось жахливе з ненормальною дитиною, — сказав Доктор. — Якщо вона доходить до того, що прораховує такі речі, то паскудна мати вона після цього. Яке неподобство з її боку називати Дзіна недоумкуватим та розумово відсталим, і забувати про те, який він лагідний, який терплячий, як він класно розбирається у голосах птахів!

У рубці було жарко, як у лазні, і Доктор, якого переповнювало обурення, ще більше весь змок.

— Коли ми жили утрьох, Дзін був повністю замкнутою у собі дитиною, — спробував якось виправдати дружину Ісана. — Але нам зараз важливіше спростувати її маячню про землетрус і таке інше. Може, нам і самим варто почати використовувати мегафон?

— Без написаного тексту нічого не вийде, — поморщився Тамакіті.

— Немає в нас часу зараз писати тексти, — відповів йому Такакі. — Минулого разу в тебе непогано вийшло.

— Цього разу спробую я, — сказав Ісана.

— Але ж дружина одразу впізнає ваш голос.

— Наскільки я зрозумів, дружина не має наміру ділитися з поліцією про те, що підозрює про мою з вами співучасть. Зараз її цікавить передвиборча кампанія, і вона нічого не скаже поліції, навіть якщо впізнає мій голос, бо це їй не на користь. Навіть якщо потім з’ясується, що говорив я, поліція не матиме до неї претензій, власне, і газети також намагатимуться не піднімати галасу… Врешті-решт, я також хочу виконати свою частину роботи яко спеціаліст зі слів Команди Вільних Мореплавців.

— У цій ролі ви свою частину успішно виконували. Давайте-но краще я з ними поговорю, — раптом сказав Такакі.

Такакі примостився так, щоб зручно було говорити і не зіпсувати мегафон, якому добряче дісталося після надто емоційної промови Тамакіті, і приготувався чекати. Щойно Наобі на хвильку зупинила свої заклики, він, не вдаючись до позивних, одразу почав мовлення.

— Дайте відповідь щодо нашого корабля! Дайте відповідь щодо нашого корабля! Нам непотрібні ніякі адвокати. Рішення вашого суду для нас абсолютно нічого не значить! Ваші тюрми не існуватимуть так довго, щоб покарати нас в повній мірі! Більше того, весь ваш світ не зможе довго існувати! Дитина, що перебуває у нас у заручниках, за той час, що була поруч із нами, стала веселою та вільною. Свобода зробила з неї чудову дитину. Добре подумайте про це. І дайте відповідь, що з нашим кораблем! Що з нашим кораблем?! Команда Вільних Мореплавців хоче вийти в море до того дня, коли почнеться Великий Землетрус, який знищить Токіо, і до того, поки ви переб’єте усіх нас. Ми хочемо уникнути масової загибелі і вийти в море до того, як почнеться різанина. Поміркуйте над тим, що ви робите і на що збираєтесь спрямувати свої дії. І зрозумійте наш страх! Тому дайте відповідь, що із нашим кораблем! Ми і справді, як ви називаєте нас, — антисоціальні елементи. Однак нічого більше. І ніякого відношення до вашого майбутнього суспільства ми не маємо. Тому що знаємо — ніякого майбутнього суспільства не існуватиме. Нам просто огидно, що доведеться загинути на тій же землі, що і ви, тому ми хочемо вийти у море. І тому дайте нам відповідь, де наш корабель? Дайте відповідь, де наш корабель?!

Прокричавши свою промову, знесилений Такакі замовк і похнюпився… Мовчала Наобі, мовчав гучномовець поліцейських, не мовчали тільки самі поліцейські, які, проклинаючи спеку, намагалися з усіх сил перекричати промову Такакі.

— Червоновидий, певно, страшенно лютується, слухаючи їхнє волання, — сказав Тамакіті, пересилюючи озноб.

Наче по сигналу, всі присутні зосередилися на очікуванні, затамувавши подих, а з усіх боків лунали глузливі вигуки. І раптом — вибух. Сховище струсонуло так, що на присутніх всередині посипалася пилюка. Загородки в бійницях вибило всередину кімнати. Всі підбігли до віконець. До самих бійниць здіймався стовп сухого пилу, а на землю падало каміння та грудки землі.