Кэндзабуро Оэ – Особистий досвід. Обійняли мене води до душі моєї (страница 106)

У бункері, напевно, було чути їхню розмову, однак Тамакіті, піднявшись із динамітом та запальним шнуром, нічого не сказав. Розклавши на столі динаміт, він почав скрупульозно пояснювати, як ним користуватися. Червоновидий уважно слухав усі детальні інструкції. Нарешті Тамакіті обв’язав динаміт і шнур резинкою, поклав у пластиковий пакет і вручив Червоновидому. Той потримав пакет в руках і перехопив його ще однією резинкою. Тепер він мав вигляд людини, яка впевнена в успішному результаті операції. Але невже він, подумав Ісана, забувся, що сховище — під прицілом численних снайперів?

— Підеш, коли настане ніч? — спитав Ісана.

— Ні, до ночі чекати ніяк не можна, — сказав Червоновидий перелякано. — Якщо їм вдасться переконати суспільство, що вони зможуть захистити заручників, то незабаром почнеться штурм. Думаю почекати, поки вони накидають димових шашок, і вийти, коли дим затягне сховище.

— Але вони стрілятимуть і газовими кулями! Як ти зможеш просуватися?

— Надіну водолазний костюм та окуляри для плавання, — це мене має захистити від газу, — сказав Червоновидий, демонструючи, що він уже все обміркував. — Буду пірнати на глибину, де нічого не видно.

Щоб переконати присутніх у своїх водолазних здібностях, Червоновидий зі свистом набрав повні легені повітря. Потужний свист пронісся луною по сховищу, однак Дзіна він не злякав, навпаки, Дзін подумав, що це голос якогось нового птаха, і з цікавістю спостерігав за губами Червоновидого.

— Дзін, це людина, — сказав він радісним голосом, випустивши повітря. — Це звук людини.

Інаго із Дзіном спустилися у бункер, а решта повернулися на третій поверх, де на варті залишився один Доктор.

— Схоже, ваша дружина збирається приїхати сюди, щоб умовляти вас, — передав Доктор інформацію, яку почув по радіо. — Має скоро бути. Вона виступала на прес-конференції і сказала, що спочатку поїде в штаб поліцейських, розташований біля автозаводу.

— А про наші вимоги йшлося?

— Нічого не говорили. Можливо, через заборону. Ваша дружина навіть не сказала, що як мати просить поліцейських докласти усіх зусиль, щоб урятувати заручників. Хоча їй задавали навідне запитання. Більше того, вона сказала, що суспільство не повинно піддаватися на насилля, навіть ціною окремих жертв. Я так зрозумів — вона прихильниця жорсткого курсу в політиці. Не знаю, може, я щось не так зрозумів, краще було б, аби послухали ви. Але не хотів іти за вами, бо боявся покинути пост.

— Моя дружина проходить школу політика на практиці. Зараз у неї передвиборча кампанія, і вона хоче показати виборцям, що вона справжній політик…

— А хіба не краще для її політичного іміджу удати з себе жалісливу матір, яка страждає через те, що її син опинився у заручниках?

— Вона проходила навчання в Америці, і це дається взнаки. Особисті вподобання вона відставила на другий план. Як на мене, це не так уже й погано.

— Що ж, будемо чекати, які вимоги вона нам висуне. Це все одно краще, аніж беззмістовні заклики гучномовця. Якщо вже нас прийдуть вмовляти, то це вже крок вперед, — сказав Такакі. — Який би жорсткий дипломат з нами не розмовляв, усе-таки це поступка з їхнього боку. Як гадаєте?

— Я думаю, що дружина сумнівається, що ми із Дзіном заручники. Не виключено, що вона вважає мене вашим однодумцем. Вона про це не говорила? Якщо ні, то в нас і справді є шанс.

— Цікаво, як вона збирається наблизитися, щоб переконувати нас? На «швидкій»?

— Ні, навіщо їм приховувати її таким чином? — сказав Такакі. — Ми ж одразу зрозуміємо, звідки вона говорить. А війна ще не закінчена, і їм ще доведеться користуватися послугами «швидкої». Гарний привід показати щиру турботу про стражів народу. Думаю, її привезуть у поліцейській машині.

— Тоді вони знову почнуть стріляти газовими кулями та димовими шашками, — із надією сказав Червоновидий. — Під їх прикриттям я і проберуся в машину…

Знову треба було готуватися до атаки, тому всі бійниці забарикадували так, щоб не потрапили кулі з газом. Залишивши Такакі на третьому поверсі, решта спустилися вниз, щоб допомогти Червоновидому перевдягнутися у водолазний костюм. В той же час необхідно було підготувати, так би мовити, сцену для виходу Червоновидого, тому робота кипіла і біля вхідних дверей у передпокої. При цьому забезпечити необхідно було не стільки безпеку Червоновидого, скільки тих, хто залишиться у сховищі, — на цьому особливо наполягав сам Червоновидий. Треба було зробити так, щоб, як тільки він вискочить назовні, можна було б, зачинивши двері, одразу завалити їх залізобетонними уламками. За допомогою метрових лише балок двері ставали міцнішими вдвічі. Зараз вони складали балки у вигляді вежі, яка б завалила вхід, щойно Червоновидий вискочить назовні.

— Чекай, а що ти робитимеш, коли вони помітять тебе біля самих дверей? — сказав Тамакіті. — Ми не зможемо тебе впустити назад, якщо завалимо двері.

— Якщо вони мене помітять біля дверей, я вже нікуди не встигну сховатися, — відповів Червоновидий. — Тим більше, що, помітивши мене, вони одразу почнуть стріляти по дверях газовими кулями, які можуть потрапити всередину. Так що барикаду треба готувати неодмінно.

— Ти ж розумієш, якщо вони тебе побачать — тобі кінець. Раджу тобі відмовитися від цього задуму. І взагалі, ніхто не знає, як усе повернеться, навіть якщо ти дістанешся до місця і успішно проведеш операцію, — сказав Тамакіті похмуро. — Я все розумію, але це надто…

— Надто безглуздо? Я вже казав, що саме тому цей план, може, й удасться, — бадьорим голосом сказав Червоновидий.

Червоновидий затягнувся у водолазний костюм і надів на вкрите великими намистинами поту обличчя окуляри для плавання. Окуляри одразу запітніли, і тепер було важко визначити, чи червоніє в нього обличчя, як завше.

О третій тридцять п’ять почався новий обстріл газовими кулями, і в бік сховища полетіли димові шашки. Бійниці, що виходили на кручені сходи, заволокло білим димом, і в передпокої стало темно, як під водою. Червоновидий обома руками поправив окуляри і зі свистом набрав повітря. Двері відчинилися, і Червоновидий вистрибнув назовні. За дверима виднілися щільні клуби диму, що повзли вздовж поверхні землі. Зігнувшись, наче нирець, Червоновидий пірнув у густу білу масу. Через мить двері зачинилися. Однак насичене сльозоточивим газом повітря встигло проникнути у приміщення і, наче якісь ворожі істоти, накинулося на тих, хто стояв у передпокої. Всі почали задихатися і кашляти. Газ роз’їдав очі, від чого сльози текли суцільними потоками, а навколо очей пекло так, що неможливо було їх заплющити.

— Не тріть очі! — одразу почав давати інструкції Доктор. — Це газ CS. Поки не промиєте очі, ні в якому разі не тріть їх…

Однак у вітальню вони побігли лише тоді, коли всі разом завалили вежу із залізобетону і забарикадували вхід (робити їм це довелося майже навпомацки). Продовжуючи кашляти, всі промили очі слабким розчином борної кислоти, хоча це їм мало допомогло, адже сльози продовжували текти.

— Найкращим виходом для нас було б пірнути в бункер, однак, відкривши кришку, ми напустимо туди газу, і Дзін більше не зможе бути у сховищі, — сказав хекаючи Доктор.

Ніхто навіть і слова не міг сказати у відповідь. Тим більше, що, прибігши з передпокою до вітальні, всі уважно прислухалися, чи не почнеться стрілянина із рушниць. Доктор не звертав уваги на те, що йому ніхто не відповідає, і продовжував говорити:

— Якщо газ потрапить на шкіру Дзіна, який щойно хворів на вітрянку, я просто візьму його і піду здаватися. Як корабельний лікар Вільних Мореплавців, я не дозволю, щоб дитина страждала від опіків. Можете не сумніватися…

Червоновидого випускав Тамакіті і тому найбільше постраждав від газу. Його страшенно нудило, і він через силу стримувався. Але Доктору відповів саме він:

— У Команді Вільних Мореплавців усі можуть робити, що вважають за потрібне. І кожен може залишити Команду, коли відчує у цьому необхідність. Про себе можу сказати, що я стоятиму до кінця, навіть якщо залишуся один. У цьому я також вільний.

Зібравши сили, він розігнувся і, обв’язавши вологим рушником рота, побіг через передпокій, де стояв газ, на третій поверх.

— Снайпери не стріляли. Можна бути певним, що Червоновидого вони не помітили. Стріляли лише газовими кулями, і то по верхній частині сховища, так що, думаю, сліпа куля його не зачепила, — сказав Такакі.

— Але ж там усюди сльозоточивий газ, — сказав Ісана. — Хіба він зможе достатньо довго там витримати?

— Червоновидий — дуже міцний хлопець, — сказав Такакі. — Він три роки поспіль був чемпіоном серед юнацтва у всеяпонських змаганнях з пірнання. Він зможе переплисти і море сльозоточивого газу.

Сказавши це, Такакі подивився на постраждалих від газу і скривився, наче лизнув щось кисле.

О третій годині сорок п’ять хвилин обстріл припинився. Навколо все стихло. Білий дим розвіявся, з’явилося сонце, і знову повернувся погожий літній день. Було дивно дивитися на цю переміну: відколи почалося протистояння, здавалося, що ніч вже не один раз змінилася днем. Однак про це розмірковував лише Ісана, поки лежав відпочиваючи на підлозі. Щойно розвиднилося, хлопці припали до бійниць. Тамакіті, після того як знову промив очі від чергової дози сльозоточивого газу, примостився на сходах, біля бійниці, де раніше вартував Червоновидий.