Кэндзабуро Оэ – Особистий досвід. Обійняли мене води до душі моєї (страница 103)

Після того як сліпуче світло прийшло на зміну густому диму, одразу розгледіти, що відбувалося назовні, було важко. Насамперед Ісана побачив стару вишню. Серед листя виднілися гілки, в які влучили димові шашки та газові кулі. Ці ушкодження вишні завдав ворог. Подивившись вбік від дерева, Ісана побачив прямо перед сховищем на відстані десь вісімдесяти метрів велику поліцейську машину, яка стояла боком, зануривши колеса у траву. Частина вікна, куди влучив Тамакіті, була закрита щитом. По обидва боки від машини тягнулися подвійні шеренги вишикуваних у ряд щитів. Між щитами виднілися проміжки, які, видно, слугували бійницями. Трава навколо була притоптана, а перед самими шеренгами щитів видно було чорну землю. Як і передбачав Такакі, вони вирили біля машини окоп. Щоправда, людей у цьому троянському коні наших часів не було видно. Окрім машини та шеренги щитів, серед густої трави нічого нового не з’явилося. На барикадах колишньої кіностудії ніякої метушні помітно не було — видно, одноокі мокриці порозбігалися, нажахані смертю одного з командирів. Якби ще не шумів гвинтокрил, який було чутно і тоді, коли нічого не було видно, то саме такий пейзаж мали б побачити мешканці ядерного сховища, коли б визирнули назовні, після того як спала радіація. Перебуваючи на зв’язку з душами дерев та китів, Ісана в цей момент відчув, що вони підказують одне слово: свобода. Коли він займався рекламою ядерних сховищ, то питанням номер один, яке він ставив собі як потенційний клієнт, було: а як наша сім’я існуватиме, якщо всі навколо загинуть? Тепер Ісана знав, як йому слід було б відповідати. Він мав би сказати: шановна пані, ваша сім’я зможе насолоджуватися справжньою свободою.

Була десята тридцять п’ять.

— Зловмисники у будівлі! — заволав потужний гучномовець у поліцейській машині. — Зловмисники у будівлі! Зловмисники у будівлі! Зловмисники у будівлі! — лунало з мегафона так, наче зловмисників у будівлі принаймні чоловік сто.

— Ви повністю оточені! — всі разом прокричали шаблонну фразу хлопці у рубці. І відразу ж цю фразу повторив мегафон.

— Все, як у кіно, — критично висловився Доктор.

— Звільніть заручників! — повторював за хлопцями гучномовець. — Кидайте зброю і виходьте з будівлі! — повторив знову гучномовець.

Потім спеціаліст зі слів спецназу з непохитною самовпевненістю повторив першу фразу:

— Зловмисники у будівлі!

— Вони мали б розлютитися до оскаженіння, — сказав Такакі, — однак чомусь цього не чути у їх зверненнях. Може, вони просто увімкнули нам запис, який завжди використовують у таких випадках? Але навіщо було тоді жертвувати командиром, тільки щоб передати нам ці слова?

— Не збільшуйте свою провину! Ви лише погіршуєте своє становище! Зловмисники у будівлі!

— Знову завчений текст? Треба щось відповісти цим ідіотам, — сказав Тамакіті, якому вривався терпець.

— Наш мегафон не зрівняється з їхнім потужним гучномовцем, але чому б не спробувати? — погодився Такакі. — Давай, Тамакіті, скажи їм щось.

Тамакіті запитально подивився на спеціаліста зі слів Команди Вільних Мореплавців, однак він і сам знав, що в цей момент ніхто не скаже краще за нього.

— Давай, Тамакіті, — сказав Ісана.

— Не збільшуйте свою провину! Ви лише погіршуєте своє становище! Зловмисники у будівлі!

— Зловмисники у машині! Зловмисники у машині! — чимдуж закричав Тамакіті, аж тремтячи від збудження.

Мегафон був ретельно зафіксований і стирчав назовні, і у приміщені було чутно лише звичайний, не підсилений гучномовцем голос Тамакіті. Члени Команди весело сміялися. Шаблонні фрази поліцейських закінчилися, і їхній гучномовець мовчав. Тамакіті заткнув їм горлянку! Всі у приміщені підбадьорювали Тамакіті.

— Зловмисники у машині! — знову гукнув Тамакіті. — Що ви там робите?

Пролунало це настільки буденно, що Вільні Мореплавці знову вибухнули сміхом. Ісана подумав, що, можливо, поліцейські, і ті, що укрилися в машині, і ті, що сидять за щитами, можливо, вони також звільнилися від страху та напруження, почувши ці слова? На жаль, він не міг дізнатися напевно. Ісана подумав, що він так і помре, не дізнавшись, чи сміялися так само у таборі супротивника? Йому раптом здалося, що сили його залишають, і він вже почав поступово помирати…

Рубка Вільних Мореплавців була заповнена сміхом. Тамакіті, охоплений надзвичайним збудженням, вчепився у мегафон і давився від сміху так, що ледь пара не йшла з його вух. Що говорити далі, він не знав, і тримав паузу, наче очікуючи на відповідь поліцейських. А ті, у свою чергу, чекали, що ще скаже Тамакіті. Однак Тамакіті був не з тих, хто відступає на півдорозі. Зібравшись, він прокричав у мегафон:

— Я той, хто вже підстрелив кількох ваших, і буду знешкоджувати вас і далі! Можете скільки завгодно на мене навішати, вам не вдасться мене покарати. Я неповнолітній, стратити ви мене не зможете. А одвічне ув’язнення мене не лякає, все одно всьому світові скоро настане кінець! Я загину разом із вами, ідіоти!

Тамакіті раптово замовк, опустився на коліна поруч із автоматом. Він важко дихав. Ісана подивився на його червоне обличчя і побачив, що цей хлопець ще не голився у своєму житті.

— Подіяло, — сказав Ісана.

Тамакіті подивився на нього спідлоба. Він відчував сором через те, що наговорив зайвого.

— Точно тобі кажу, подіяло, — спробував його втішити Ісана.

— Невже я справді загину разом із ними? — злостиво сказав Тамакіті.

Гучномовець поліцейських знову заговорив. Вони не реагували на слова Тамакіті, не висловлювали зневаги чи глузування. Вони просто повторювали ті самі шаблонні фрази.

— Невже до них нічого не дійшло? — здивувався Такакі.

— Дещо все-таки дійшло, — сказав радист. — Принаймні, судячи з того, що говорять по радіо. Поліція по всій Японії стоїть на вухах. Усі страшенно розлючені. Навіть диктор, і той розлючений, аж голос тремтить. Зазвичай він розказує про погоду. Ну що ти з нього візьмеш… Нашу відповідь по мегафону не передають, видно, заборонено. Говорять лише, що ми за допомогою гучномовця провокуємо поліцію. Шкода.

— Значить, висувати вимоги таким чином сенсу немає, — сказав Такакі. — А я саме думав задля цього і використати мегафон. І навіть якщо поліцейські проігнорують наші вимоги, то журналісти могли б і вхопитися за них та передати широкому загалу, щоб із нами скоріше домовилися. Видно, треба сподіватися на радіостанцію Вільних Мореплавців.

— Ті, хто передав наше повідомлення пресі та телебаченню, вже сидять біля приймачів і чекають, щоб ми сказали щось нового, аби продати це знову журналістам. Поліція також вже, напевно, налаштувалася на нашу частоту і слухатиме все, що ми скажемо, — стримано сказав радист.

О пів на дванадцяту радіостанція Вільних Мореплавців знову почала трансляцію, розповсюджуючи текст, який склав Ісана, користуючись записами Червоновидого. Базікання гучномовця та гвинтокрила заважали трансляції, тому всі щілини у бійницях ретельно закрили. Відтак стало жарко, і всі сиділи, обливаючись потом, який стікав по обличчях, наче сльози. Долаючи дискомфорт, радист зібрався і незворушним та спокійним голосом, наче його аудиторія була на іншому боці земної кулі, почав мовлення:

— Young man be not forgetful of prayer. Говорить радіостанція Команди Вільних Мореплавців. Передача ведеться на частоті 450 мегагерц. Усі, хто можуть прийняти наш сигнал, передайте наше повідомлення безпосередньо засобам масової інформації або ж запишіть його на плівку. Тих, хто передали наше попереднє повідомлення, просимо передати також і те, яке ви зараз слухаєте. Young man be not forgetful of prayer. Говорить радіостанція Команди Вільних Мореплавців. Ми хочемо, щоб наші вимоги стали відомі і поліцейському департаменту. Отже, наші умови такі. Ми вимагаємо, щоб нам надали моторизоване судно, розраховане щонайменше на команду з восьми чоловік. Параметри судна такі: довжина — п’ятнадцять метрів, водотоннажність — п’ятнадцять з половиною тонн, потужність двигуна — тридцять вісім кінських сил. Конструктивно судно може бути схожим із рибальським судном для ловлі тунця. Ми вимагаємо також, щоб на кораблі був щонайменше тижневий запас води, їжі та пального. Судно має бути в порту Еносіма. Щоб дістатися туди, нам необхідна також машина. При цьому ми не вимагаємо ніяких коштів від держави. За нашими підрахунками, на придбання всього необхідного має піти близько п’ятнадцяти мільйонів єн — сума, яку нам надасть родина заручників, які перебувають у наших руках. Попереджаємо, поки не будуть виконані наші вимоги, ми будемо чинити збройний спротив, використовуючи автомати, гвинтівки, гранати та динаміт. Ми готові піти на те, щоб підірвати себе. Будь-які спроби звільнити заручників призведуть до їхньої смерті. Відповідь, яка може бути передана як самою поліцією, так і через засоби масової інформації, ми чекаємо до першої години дня. Особливо звертаємося до телебачення та преси, щоб вони простежили, аби поліція не знехтувала згодою родичів заручників. Young man be not forgetful of prayer. Говорить радіостанція Команди Вільних Мореплавців…

— Навряд чи вони приймуть такі нахабні умови, — сказав Тамакіті. — З другого боку, в результаті нашої зухвалості ми зможемо отримати омріяний корабель…

Ці, не властиві Тамакіті слова, певно, передавали те, що відчували всі Вільні Мореплавці.