Кен Фоллетт – Стовпи землі (страница 71)
Усі собори й майже всі церкви будували у формі хреста. Хрест, безумовно, був найважливішим символом християнства, але існували і практичні причини: завдяки трансептам у соборі з’являлося більше місця для каплиць і чернечих приміщень, як-от ризниця й кімната для молитовних зборів.
Закінчивши простий план собору, Том повернувся до головного ескізу, що зображав інтер’єр, якби на нього дивилися із західного краю. Він додав вежу, що височіла над навою та позаду неї.
Вежа могла бути в півтори нави заввишки або вдвічі вища. Нижчий варіант надавав би будівлі привабливого, гармонійного вигляду: бічні нави, центральна нава й вежа підіймалися б рівномірно в пропорції 1:2:3. Натомість вища вежа робила собор ефектнішим, адже центральна нава за такого варіанту була удвічі вища за бічні, а вежа — удвічі вища за неї, тож пропорція становила 1:2:4. Том обрав більш ефектний вигляд: це буде єдиний собор, який він збудує, і Будівник хотів, щоб той здійнявся аж до небес. Том сподівався, що Філіп розділить його прагнення.
Якщо Філіп погодиться з Томовим ескізом, Будівникові доведеться намалювати його знову — набагато точніше й із додержанням усіх пропорцій. Тих ескізів буде ще дуже багато, сотні: цоколі, колони, капітелі, пояски, лиштви, башточки, сходи, гаргуйлі та інші незліченні деталі. Тільки на підготовку ескізів знадобляться роки. Але зараз перед ним лежала сама сутність будівлі, і вийшло незле: просто, недорого, елегантно та ідеально сумірно.
Томові кортіло показати комусь ескіз.
Він думав дочекатися слушної миті, щоб віднести його пріорові, але тепер, коли ескіз був готовий, Будівник хотів, щоб Філіп подивився на нього негайно.
Чи не подумає Філіп, що це нахабство? Пріор не просив його малювати ескіз. Може, він збирався залучити іншого майстра, про якого вже чув або чиї роботи бачив і оцінив? Він міг висміяти Томові поривання.
З іншого боку, якщо нічого не показувати, Філіп може подумати, ніби він не здатний щось створити, і найме когось іншого, навіть не спитавши Тома. До такого ризику він не був готовий — хай краще його вважають нахабою.
Ще не стемніло. У клуатрі зараз тривало навчання. Філіп мав бути у своєму будинку й читати Біблію. Том вирішив піти й постукати в його двері.
Він обережно взяв ескіз і вийшов із будинку.
Коли він ішов повз руїни, майбутнє, пов’язане з будівництвом нового собору раптом злякало його: безліч каміння, безліч деревини, безліч робітників, безліч
А потім Том подумав про те, яке це диво — створити щось із нічого й колись побачити, як там, де тепер лежать руїни, з’явиться новий собор, і сказати: «Це зробив я».
Його переслідувала ще одна думка, ніби ховаючись в запорошеному закутку, — бажання, в якому він не хотів зізнаватися сам собі. Агнеса перед смертю не посповідалася й була похована в неосвяченому місці. Було б добре повернутися туди зі священником, щоб той прочитав молитву, і, напевне, поставити невеликий надгробок. Але Том боявся, що, коли приверне увагу до її могили, випливе історія з покинутим немовлям. Покинути дитину вмирати дорівнювало вбивству. Минали тижні, і він дедалі сильніше хвилювався за Агнесину душу й те, де вона опинилася після смерті, — у гарному місці чи навпаки. Том боявся питати про це священників, бо не хотів розповідати всі подробиці. Але знаходив утіху в тому, що, коли він збудує собор, Господь виявить милість до нього, і, можливо, Томові вдасться попросити, щоб та милість була дарована Агнесі замість нього. Якби він міг присвятити свою роботу над собором Агнесі, думав Том, її душа опинилася б у безпеці та йому не треба було б уже хвилюватися за неї.
Том наблизився до будинку пріора — невеличкої одноповерхової кам’яниці. Двері були відчинені, хоча день стояв зимний. Якусь мить Том вагався. «Будь спокійним, авторитетним, обізнаним будівничим, — сказав він собі. — Майстром. Тим, кому легко можна довіритися».
Він увійшов. У будинку була лише одна кімната. З одного краю стояло велике ліжко з розкішним балдахіном, з іншого — невеличкий вівтар із розп’яттям та свічником. Пріор Філіп стояв біля вікна й читав щось, написане на пергаменті, стурбовано насупивши брови. Він звів очі й усміхнувся Томові.
— Що ти приніс?
— Ескізи, отче, — сказав Том низьким переконливим голосом. — Для нового собору. Дозволите показати?
Філіп здивувався й зацікавився.
— Звісно, показуй.
У кутку стояв великий аналой[90]. Том переніс його ближче до вікна, де було світліше, і поставив раму, залиту застиглим розчином, на похилу підставку. Філіп подивився на ескіз. Том уважно вивчав Філіпове обличчя. Він зрозумів, що Філіпу іще не доводилося бачити таких креслень: ні перерізу, ні фасаду, ні плану. Обличчя пріора затьмарило розгублення.
Том почав пояснювати. Він вказав на фасад.
— Ви стоїте в центрі нави й дивитеся на стіну, — сказав він. — Оце — колони аркади. Вони з’єднані арками. Крізь арки ви бачите вікна бічної нави. Над аркадою — галерея-трибуна, а над нею — вікна клеристорію.
Філіп зрозумів, і його обличчя посвітлішало. Він все засвоював швидко. Філіп подивився на план, і Том побачив, що цей ескіз також спантеличив пріора. Будівник вів далі:
— На місці зведення будівлі ми позначаємо, де будуть стіни, де колони, розташування дверей і опор, а для цього потрібен план, щоб знати, де вбивати кілочки й натягувати мотузки.
На Філіповому обличчі знову з’явився вираз розуміння. «Добре, що пріор не знається на ескізах», — подумав Том: це додавало майстрові ваги, впевненості й компетентності. Нарешті Філіп подивився на переріз. Том пояснив:
— Оце — центральна нава з дерев’яною стелею. Позаду неї — вежа. Оце от обабіч — бічні нави. По краях від них — контрфорси.
— На вигляд розкішно, — сказав Філіп.
Том бачив, що переріз особливо його вразив, адже пріор зміг побачити собор зсередини, немов нутрощі буфета, коли відчинили дверцята.
Філіп знову глянув на план.
— У наві тільки шість арок?
— Так, і чотири у вівтарі.
— Це не замало?
— Зможете дозволити собі більше?
— Я взагалі не можу дозволити собі будівництво, — відповів Філіп. — Ти й гадки не маєш, у скільки все стане.
— Я знаю точно, скільки це буде коштувати, — сказав Том. Він бачив, що Філіп здивований: пріор не знав, що він уміє робити підрахунки. Майстер витратив багато годин, щоб прорахувати вартість будівництва до останнього пенні. Але він назвав Філіпові округлену суму. — Це коштуватиме не більше як три тисячі фунтів.
Філіп голосно засміявся.
— Я упродовж кількох тижнів розраховував річний прибуток пріорату. — Він потрусив пергаментом, який щойно роздивлявся. — І ось відповідь: триста фунтів на рік. І ми витрачаємо все до останнього пенні.
Том не здивувався. Було очевидно, що в минулому монастирем керували недбало. Але він вірив, що Філіп покращить ситуацію.
— Ви знайдете гроші, отче, — сказав він і благочестиво додав: — Із Божою поміччю.
Філіп знову невпевнено подивився на ескізи.
— Скільки часу на це піде?
— Залежить від того, скільки людей залучити, — відповів Том. — Якщо найняти тридцять мулярів і відповідну кількість робітників, підмайстрів, теслярів і ковалів — то приблизно років п’ятнадцять: рік на фундамент, чотири роки на вівтар, чотири роки на трансепти й шість років на нави.
Цей точний розрахунок вразив Філіпа.
— Якби ж і мої монахи вміли так само думати наперед і розраховувати, — сказав він. — Тож знадобиться дві сотні фунтів на рік. Не так уже й страшно, якщо подивитися із цього боку.
Він задумався, а Том зрадів: Філіп почав сприймати це як щось здійсненне, а не просто як абстрактний задум.
— Якщо ми зможемо витратити більше, то зможемо й збудувати швидше?
— Атож, — обережно підтвердив Том, який не хотів, щоб Філіп сповнювався зайвого оптимізму, бо то був шлях до розчарування. — Можна залучити шістдесятьох мулярів і зводити всю будівлю одразу, а не рухатися від східної частини до західної. Тоді нам знадобиться вісім-десять років. Але не більше ніж шістдесятьох, бо на будівлі такого розміру вони почнуть одне одному заважати й лише сповільнять роботу.
Філіп кивнув: схоже, він розумів усе з півслова.
— Але навіть із тридцятьма мулярами східну частину можна буде завершити за п’ять років.
— І проводити там служби, і влаштувати усипальницю для мощей святого Адольфія.
— Саме так.
Тепер Філіп справді зацікавився.
— Я думав, минуть десятиліття, перш ніж у нас буде новий собор. — Він проникливо подивився на Тома. — Тобі вже доводилося будувати собори?
— Ні, хоча я проектував і будував менші церкви. Але я кілька років працював на будівництві Ексетерського собору й зрештою став помічником старшого майстра.
— Ти хочеш збудувати цей собор сам, правда ж?
Том вагався. Але з Філіпом краще бути відвертим: він не терпів двозначності.
— Так, отче. Я хочу, щоб ви призначили мене старшим майстром, — сказав він, намагаючись здаватися спокійним.
— Чому?
Том не очікував такого запитання. На те було так багато причин. Тому що він бачив погано збудовані церкви й знав, що здатен зробити краще. Тому що для майстра немає вищої винагороди, ніж можливість застосувати свої вміння — за винятком хіба що кохання з прекрасною жінкою. Тому що це наповнює сенсом людське життя. Якої відповіді очікував Філіп? Пріор, напевне, хотів би почути щось благочестиве. Але Том ризикнув сказати правду.