Кен Фоллетт – Стовпи землі (страница 70)
Може, вона колись пошкодує про це.
Том схопився за цей останній клаптик надії. Він знав, що Елена кохає його. Це нікуди не ділося. Минулої ночі вони кохалися так несамовито, немов хотіли вгамувати якусь шалену спрагу. Після того як він задовольнився, вона залізла на нього й продовжувала, цілувала його, немов зголодніла, й ахкала йому в бороду щоразу, коли доходила, аж доки геть знесилила від задоволення. Але вона любила не лише злягатися. Їм просто було добре удвох. Вони розмовляли навіть більше, ніж він розмовляв з Агнесою на початку їхніх стосунків.
«Вона сумуватиме за мною не менше, ніж я за нею, — подумав Том. — Невдовзі, коли її гнів ущухне, а сама вона знову пристосується до старого життя, їй закортить із кимось поговорити, торкнутися міцного тіла, поцілувати чиюсь бороду. І тоді вона згадає про мене».
Але вона горда. Надто горда, щоб повертатися, хай навіть і захоче того.
Він підхопився зі стільця. Треба сказати їй усе, що він має на думці. Том вийшов із будинку. Елена стояла біля брами пріорату та прощалася з Мартою. Том пробіг повз стайню й наздогнав її.
Вона усміхнулася.
— Прощавай, Томе.
Він узяв її за руки.
— Ти колись повернешся? Просто провідати нас. Якби знав, що ти не йдеш назавжди, що я колись іще побачу тебе, хоча б ненадовго, мені було б легше це витримати.
Елена вагалася з відповіддю.
— Благаю тебе.
— Добре, — сказала вона.
— Присягнися.
— Я не вірю у присягання.
— Але я вірю.
— Ну гаразд, присягаюся.
— Дякую.
Він ніжно пригорнув її до себе. Вона не противилася. Він обійняв її, втратив контроль над собою і дав волю сльозам. Нарешті вона подалася назад, і він неохоче відпустив її. Вона пішла до брами.
Тієї ж миті на стайні почувся шум — норовистий кінь бив копитом і хропів. Усі мимоволі обернулися. То був чорний жеребець Валер’яна Біґо, на якого саме збирався сісти єпископ. Він побачив Елену й завмер на місці.
Тоді вона заспівала.
Том не знав цієї пісні, хоча Елена співала часто. Мелодія була неймовірно сумна. Вона співала французькою, але він добре розумів слова.
Том перевів погляд з неї на єпископа. Той стояв переляканий, з розтуленим ротом та виряченими очима, блідий мов смерть. Том був спантеличений: як проста пісня могла так налякати самого єпископа?
Елена гукнула:
— Прощавай, Валер’яне Біґо. Я йду з Кінгзбриджу, але не піду від тебе. Я буду з тобою в твоїх снах.
«І в моїх також», — подумав Том.
Усі завмерли на місці.
Елена розвернулася й узяла Джека за руку. Всі мовчки дивились, як вона йде через монастирську браму та зникає в надвечірньому присмерку.
Частина друга
1136–1137
Розділ 5
I
Після того як Елена пішла, неділі в гостьовому будинку стали дуже тихими. Альфред грав у м’яча з хлопцями із селища — на галявині по той бік річки. Марта скучала за Джеком і грала у свої ігри: збирала овочі, варила юшку та одягала ляльку. Том малював ескізи собору.
Том раз чи два натякнув Філіпові, що той має обміркувати, яку саме церкву хоче збудувати, але пріор не помічав або свідомо ігнорував його натяки. Він мав багато справ. А Том не міг думати ні про що інше, особливо неділями.
Він любив сидіти у дверях гостьового будинку й дивитися через галявину на руїни собору. Часом малював щось на шматку сланцю, але здебільшого проектував подумки. Він знав, що більшості людей важко уявити великі об’єкти та складні приміщення, але для нього це було просто.
Він заслужив довіру й вдячність Філіпа завдяки тому, як розібрав руїни собору. Однак Філіп усе одно вважав його лише робітником-муляром. Том мав переконати пріора, що він здатний спроектувати й збудувати собор.
Однієї неділі, десь за два місяці після того, як пішла Елена, Том відчув, що готовий почати креслення.
Він сплів рогожу з очерету та гнучких різок три на два фути[87] завбільшки. По боках зробив бортики, як на лотку. Потім перепалив крейду на вапно, змішав із дещицею гіпсу та заповнив лоток цією сумішшю. Коли розчин почав тверднути, Том став водити по ньому голкою. Прямі лінії він малював під лінійку, кути — під косинець, а криві — за допомогою циркуля.
Він мав зробити три креслення: переріз — щоб пояснити, як будуватиметься собор, фасад — щоб продемонструвати красу пропорцій, і план — щоб показати розташування приміщень.
Том почав із перерізу. Уявив собор як довгасту хлібину, а потім немов зрізав скоринку в західній частині й заходився малювати.
Усе було дуже просто. Він намалював аркову галерею із пласким дахом. То буде нава, вид із крила. У ній буде пласка дерев’яна стеля, як у старому соборі. Том краще збудував би кам’яне склепіння, але знав, що Філіп не зможе дозволити собі таку розкіш.
Над навою він намалював трикутний дах. Ширину будівлі визначала саме ширина даху, яка, своєю чергою, залежала від того, яку деревину вдасться дістати. Балки в понад тридцять п’ять футів[88] завдовжки складно знайти, і вони скажено дорогі. Гарні стовбури були такими коштовними, що покупці домовлялися з власниками про їхній продаж задовго до того, як дерево сягало необхідної висоти. Нава Томового собору, найімовірніше, матиме тридцять два фути[89] завширшки — як дві довжини його залізної жердини.
Том намалював високу, неймовірно високу наву. Але собор мав бути величною будівлею — викликати святобливість своїми розмірами й притягувати погляди людей до небес своєю висотою. Люди ходили в собори зокрема через те, що то були найбільші будівлі у світі: ті, хто не відвідував їх, могли прожити все життя й не побачити нічого більшого за власну хатину.
На жаль, у такому вигляді собор був би приречений. Стіни не витримали б ваги кроков і свинцевих листів даху, вигнулися б назовні й розвалилися б. Їх треба було підпирати.
Тому Том домалював обабіч нього дві арки із заокругленим верхом, удвічі нижчі за центральну наву. То були бічні нави. Стелю в них Том замислив кам’яну та склепінчасту — оскільки ці нави були нижчі й вужчі за головну, вони потребували менших витрат. Кожна бічна нава мала б односхилий дах.
Бічні нави, об’єднані кам’яним склепінням з головною, повинні були підтримати стіни, але їм однаково бракувало висоти. Том мусив додати ще кілька опор на певній відстані одна від одної — у піддашку бічних нав, над склепінчастою стелею під односхилим дахом. Він намалював одну з них: кам’яну арку, що підіймалася з верхньої частини стіни бічної нави до стіни головної. Там, де вона впиралась у стіну, Том прималював масивний контрфорс, що випинався з боку стіни. Над контрфорсом Будівник накреслив башточку — щоб додати ваги й краси.
Збудувати високий величний собор без опорних елементів — бічних нав, підпірок і контрфорсів — було неможливо, але складно пояснити це монахові. Саме для цього Том і креслив схему.
Він також намалював фундамент, що занурювався глибоко під землю. Непричетні до будівельної справи люди завжди дивувалися глибині фундаментів.
То був примітивний ескіз — такий примітивний, що будівникам від нього було б мало користі. Але його можна було показати пріорові Філіпу. Том хотів, щоб той розумів його пропозицію, міг уявити собі будівлю й оцінити її. Важко було скласти в уяві образ великого, масивного собору, дивлячись на лінії, намальовані по вапняному розчину. Тут Філіпові знадобиться Томова допомога.
Стіни на його малюнку видавалися суцільними, однак насправді буде не так. Том заходився малювати бічний вигляд стіни нави — так, ніби на неї дивилися зсередини собору. Вона була розділена на три рівні. Нижній взагалі був не стіною, а низкою колон, верхівки яких з’єднувалися напівкруглими арками. Це звалося аркадою. Крізь арки видніли вікна бічних нав із заокругленими верхівками. Вікна мали розташовуватися на одній лінії з арками, щоб ззовні потрапляло світло. Колони між арками Том вирівняв з контрфорсами зовнішніх стін.
Над кожною аркою в аркаді він запланував три менші арки, що утворювали галерею-трибуну. Вони не пропускали світла, бо за ними був односхилий дах бічної нави.
Над галерею Том накреслив клеристорій — ряд вікон, які освітлювали верхню половину нави.
За часів, коли будували старий Кінгзбриджський собор, міцність стін забезпечувалася шляхом їхньої товщини. У цій товщі боязко прорубали маленькі вікна, що майже не пропускали світла. Сучасні майстри дійшли висновку, що будівля буде достатньо міцною, якщо стіни зробити прямими та стійкими.
Том спроектував три рівні стіни нави — аркаду, галерею та клеристорій — у суворій пропорції 3:1:2. Аркада була заввишки в половину стіни, а галерея — в одну третину другої половини. Пропорції в соборі були найголовнішим: вони надавали підсвідомого відчуття гармонійності всій будівлі. Оглядаючи готовий ескіз, Том знайшов його досконалим і граційним. Але що скаже Філіп? Том бачив ряди колон, що тягнулися по всій довжині собору, їхнє оздоблення та різьблення в променях надвечірнього сонця… Але чи зможе Філіп уявити те саме?
Том узявся до третього ескізу. То був план собору. Він уявляв, що аркада складатиметься з дванадцяти арок. Таким чином, собор буде розділений на дванадцять секцій — прогонів. Центральна нава матиме довжину в шість прогонів, а вівтарна частина — в чотири. Між ними, на рівні сьомого й восьмого прогонів, буде середохрестя з трансептами по обидва боки й вежею над ними.