Кен Фоллетт – Стовпи землі (страница 59)
Він розмірковував, що робити, молився про те, щоб знайти якесь рішення, і йому дещо спало на думку. Філіпів план складався з трьох етапів. Спершу він мав відновити особистий контроль над грошовими справами пріорату. Наразі кожен з керівників монастиря розпоряджався певним майном і прибутками, які воно приносило: келар, ключар, гостинник, наставник і лазаретний мали «свої» ферми та церкви. Авжеж, ніхто з них не зізнався б, що має багато грошей, а якщо в них і був якийсь надлишок, вони витрачали його, побоюючись, щоб той не забрали. Філіп вирішив призначити нового відповідального за одержання всіх без винятку грошей, що належали пріоратові, і розподіл їх відповідно до потреб інших керівників, та назвати його рахівником.
Рахівником, звісно, мав стати хтось, кому б Філіп довіряв. Спершу він схилявся до того, щоб призначити на цю посаду Катберта Білоголового, келаря. Але потім пригадав його зневагу до ведення записів. Так не годилося. Відтепер усі прибутки та витрати мали записувати у велику книгу. Тоді він вирішив призначити рахівником молодого кухаря, брата Мілія. Інші керівники навряд чи схвально поставляться до такого задуму, хоч би кого він призначив, але Філіп тепер був головним, а решта монахів, які знали або підозрювали, що пріорат втрапив у злидні, так чи інакше підтримає реформи.
Після здобуття контролю над фінансами Філіп мав перейти до другого етапу свого плану.
Усі віддалені ферми треба було віддати в оренду за чисту монету. Це покладе край витратному перевезенню товарів на велику відстань. Пріорат мав ділянку в Йоркширі, ренту за яку сплачували дванадцятьма ягнятами та щороку справно відправляли їх у Кінгзбридж, хоч вартість їхнього довозу була вища за ціну самих ягнят, а половина з них гинула дорогою. У майбутньому харчі для пріорату постачатимуть лише найближчі ферми.
Філіп також планував змінити всю теперішню систему, за якою кожна ферма виробляла всього потроху: зерна, м’яса, молока тощо. Упродовж багатьох років Філіп замислювався над цим, доходячи висновку, що це дуже витратно. Кожній із ферм вдавалося хіба що забезпечити власні потреби — або, якщо називати речі своїми іменами, спожити все, що їй вдалося виробити. Філіп хотів, щоб кожна ферма зосередилася на чомусь одному. Все зерно добре було б вирощувати в селищах Сомерсету, де пріорат також мав кілька млинів. Вкриті пишною рослинністю пагорби Вілтширу чудово підходили для скотарства та виробництва масла і яловичини. Маленький лісовий скит Святого Йоана розводив би кіз і виробляв сир.
Але найважливішим задумом Філіпа було переведення всіх середняцьких ферм, що мали погані ґрунти (зокрема, розташованих у горах), на вівчарство.
Усе його дитинство пройшло в монастирі, де вирощували овець (у тій частині Уельсу всі їх вирощували), і він знав, що ціни на вовну зростають повільно, але невпинно, рік за роком, відколи він себе пам’ятав. Із часом вівчарство розв’яже грошові проблеми пріорату.
Це був другий етап його плану. Третім було знесення собору та будівництво нового.
Їхній собор був старий, негарний і незручний, а падіння північно-західної вежі означало, що вся його конструкція може бути ненадійною. Сучасні собори були вищі, довші, і найголовніше — в них було світліше. Їх будували так, щоб демонструвати склепи та священні реліквії, на які приходили подивитися пілігрими. Усе більше й більше соборів влаштовувало додаткові вівтарі й каплиці для окремих святих. Добре спланований собор, здатний задовольнити потреби сучасних вірян, зможе привабити більше молільників і пілігримів, ніж наразі здатний Кінгзбридж, і, таким чином, буде самостійно себе забезпечувати в далекій перспективі. Коли Філіп покращить фінансове становище пріорату, він збудує нову церкву, яка стане символом відродження Кінгзбриджу.
Це буде його найбільшим досягненням.
Він думав, що зможе зібрати достатньо грошей на відбудову приблизно через десять років. Ця думка страшила його — тоді йому буде вже майже сорок! Однак він сподівався, що за рік зможе розпочати ремонт, який зробить наявну будівлю пристойнішою, — а може, і надзвичайною, — через одну Трійцю.
Коли план нарешті склався в нього в голові, він знову відчув радість і оптимізм. Занурений у думки, пріор почув гучний удар, немов хтось гупнув дверима, і здивувався: невже хтось іще не спить і ходить дорміторієм або клуатром? Коли щось сталося, то хтось йому доповість, подумав Філіп і повернувся до роздумів про ренту й десятину. Важливим джерелом монастирських надходжень були подарунки від батьків, які віддавали хлопців у послушники, але щоб залучити таких послушників, монастиреві потрібна успішна школа…
Філіпові роздуми знову перервав гуркіт, цього разу такий гучний, що його будинок аж струсонуло. «Це точно
Філіп тривожно примружився, але вогню ніде не побачив.
Він втягнув голову в кімнату й знову принюхався, підозрюючи, що запах диму йде з його каміна, але зрозумів, що помиляється.
Спантеличений і стривожений, Філіп швидко натягнув чоботи, схопив плащ і вибіг з будинку.
Коли він біг подвір’ям у напрямку клуатру, запах диму став сильнішим. Безсумнівно в пріораті щось горіло. Він одразу подумав про кухню — майже всі пожежі починалися звідти. Філіп побіг стежкою між південним трансептом і будинком капітулу й далі — через клуатр. Удень він пішов би через трапезну на кухонний двір, але вночі її замикали, тому він рушив через арку в південній галереї та опинився одразу за кухнею. Жодних ознак пожежі не було — ані там, ані у броварні, ані у пекарні, а запах диму дещо послабшав. Він пробіг іще трохи й зазирнув за броварню — у напрямку гостьового будинку та стайні. Там усе було спокійно.
Може, пожежа почалася в дорміторії? Вогнище було лише там. Ця думка злякала його. Поки він біг до клуатру, його переслідував жахливий образ монахів у своїх постелях, знепритомнілих від диму в пойнятому вогнем дорміторії. Він помчав до дверей дорміторію. Щойно він потягнувся до ручки, двері відчинились і звідти вийшов Катберт Білоголовий з оситняковою[79] свічкою в руці.
Катберт одразу ж спитав:
— Відчуваєш запах?
— Так. Із ченцями все добре?
— Тут ніщо не горить.
Філіп зітхнув із полегшенням. Принаймні його паства була в безпеці.
— А де горить?
— Може, на кухні? — сказав Катберт.
— Ні, я дивився.
Тепер, коли він знав, що всі в безпеці, Філіп почав хвилюватися за своє майно. Він щойно думав про гроші, тож знав, що не зможе дозволити собі ремонт. Подивився на собор. Йому здалося, чи у вікнах грає багряне жарево?
Філіп сказав:
— Катберте, візьми в ключаря ключі від собору.
Катберт уже подбав про це.
— Ключі в мене.
— Молодець!
Вони квапливо пішли уздовж східної галереї до дверей у південному трансепті. Катберт поспішно відімкнув їх. Щойно двері розчинилися, з них повалив дим.
Філіпове серце завмерло. Як сталося, що його собор горить?
Він увійшов усередину. Спершу нічого не зрозумів. На підлозі біля вівтаря та в південному трансепті горіли кілька величезних уламків дерева. Як вони потрапили сюди? Звідки взялося стільки диму? І що то за гуркіт, немов займання значно більше?
Катберт крикнув:
— Глянь угору!
Філіп підвів голову й побачив відповідь на всі свої запитання. Стеля несамовито палала. Він із жахом витріщився на неї, немов дивився на пекло знизу. Більша частина пофарбованої стелі вже зникла, оголивши дерев’яні трикутники даху, почорнілі й охоплені яскравим полум’ям, а вогонь і дим плигали та кружляли в диявольському танці. Філіп завмер на місці й дивився туди, нездатний ворухнутися, аж доки в нього заболіла шия; тоді він зібрав думки докупи.
Він побіг у середохрестя, став перед вівтарем і подивився навколо. Палав увесь дах: від західного кінця до східного й над обома трансептами. Філіпові спало на думку: як туди носити воду? Він уявив вервечку монахів, які біжать галереєю з відрами, й одразу усвідомив, що це неможливо: навіть якби в нього була сотня людей, вони не спромоглися б підняти на дах достатньо води, щоб загасити бурхливе вогняне пекло. Пріор зрозумів, що дах згорить, і на серці в нього похолонуло. Дощ і сніг завалять собор до того, як він знайде гроші на новий дах.
Філіп почув гуркотіння та подивився нагору. Велетенська балка повільно сунула вбік якраз над ним. Зараз вона впаде просто на нього. Він побіг у південний трансепт, де стояв переляканий Катберт.
Ціла секція даху — три трикутники балок із кроквами та прибитими до них свинцевими листами — впала вниз. Філіп із Катбертом дивилися на це немов паралізовані, забувши про свою безпеку. Дах упав на одну з великих округлих арок у середохресті. Величезна вага дерева та свинцю розколола мурування арки з довгим громоподібним звуком. Усе відбувалося повільно: повільно впали балки, повільно тріснула арка, повільно розлетілися шматки розбитої кладки. Ще кілька балок відокремилися від даху, а потім пролунав гуркіт, немов вдарив грім, і фрагмент північної стіни святилища здригнувся та сповз униз, у північний трансепт.