Кен Фоллетт – Стовпи землі (страница 235)
Джонатан повернувся та передав Філіпові сувій пергаменту, скріплений королівською печаткою на воску. Усі ченці дивилися на нього. Філіп вирішив, що не може вимагати від них зосередження на молитвах за померлих, коли тримає в руці такий важливий лист.
— Добре, — сказав він. — Продовжимо молитви пізніше.
Він зламав печатку, розгорнув пергамент, проглянув привітання й передав лист Джонатанові, який мав гостріший зір.
— Прочитай усім нам, будь ласка.
Після формальних привітань король писав: «Новим єпископом Лінкольнським призначається Валер’ян Біґо, нині єпископ Кінгзбриджський…»
Голос Джонатана заглушили вигуки монахів. Філіп обурено похитав головою. Після одкровень, що відкрилися під час суду над Філіпом, Валер’ян втратив останню довіру в їхньому краї та не міг залишатися єпископом. Тому він переконав короля призначити його єпископом у Лінкольні — одній з найзаможніших єпархій у світі й одній з трьох найвпливовіших у королівстві, після Кентербері та Йорку. Звідти до архієпископства залишався один крок. Генріх міг готувати Валер’яна до того, щоб він замінив Томаса Бекета. Сама думка про те, що Валер’ян може стати архієпископом Кентерберійським, главою англійської церкви, лякала Філіпа до нудоти.
Коли ченці заспокоїлися, Джонатан продовжив:
— «Рекомендую настоятелеві та капітулові Лінкольну обрати його».
«Ну, це легше сказати, ніж зробити», — подумав Філіп. Королівська рекомендація — це те саме, що наказ, але не зовсім: якщо капітул Лінкольну виступить проти Валер’яна або якщо в них є власний кандидат, в короля можуть виникнути труднощі. Найпевніше, він врешті-решт доб’ється свого, але це ще питання.
Джонатан читав далі:
— «Наказую вам, капітулові Кінгзбриджського пріорату, провести вибори нового єпископа Кінгзбриджського; рекомендую обрати єпископом мого вірного слугу Пітера Вейргемського, архідиякона Кентерберійського».
Ченці обурено закричали, а Філіп похолодів зі страху. Пихатий, злопам’ятний, лицемірний архідиякон Пітер став королівським обранцем на посаду єпископа Кінгзбриджського! Пітер був такий самий, як Валер’ян. Обидва зовні благочестиві й богобоязливі, але позбавлені розуміння власних помилок, вони вважали свої бажання волею Божою, і тому йшли до мети з беззастережною нещадністю. Якщо Пітер стане єпископом, Джонатан як пріор проведе все життя в боротьбі за справедливість і доброчесність у графстві, яким залізною рукою керуватиме безсердечна людина. А якщо Валер’ян стане архієпископом, то годі й сподіватися на якесь покращення в майбутньому.
Філіп відчув, що насуваються темні часи — як у найгірші роки громадянської війни, коли графи, схожі на Вільяма, робили що заманеться, пихаті священники нехтували потреби своїх вірян, а пріорати перетворювалися на зубожілі тіні своєї колишньої пишноти. Думка про це розгнівила його.
Він не єдиний лютував. Доглядач брат Стівен підвівся із червоним обличчям і щосили закричав, забувши про вимогу Філіпа розмовляти в будинку капітулу спокійно й тихо:
— Так бути не повинно!
Монахи підтримали його вигуками, а Джонатан довів свою мудрість ключовим запитанням:
— Що ми можемо зробити?
Кухар Бернард, гладкий, як і завжди, сказав:
— Треба відмовитися виконувати вимогу короля!
Кілька ченців підтримали його.
— Мусимо написати королю, що оберемо кого захочемо! — сказав Стівен, і знічено додав: — З Божою допомогою, звісно.
— Не думаю, що ми маємо навідріз відмовлятися, — заперечив Джонатан. — Що швидше ми кинемо виклик королю, то швидше стягнемо на себе його гнів.
— Джонатан правий, — зауважив Філіп. — Той, хто програв у суперечці з королем, може бути пробачений, а от той, хто переміг, — приречений.
— Але ти просто здаєшся! — випалив Стівен.
Філіп так само хвилювався та боявся, як і решта, але старався здаватися спокійним.
— Стівене, будь ласка, стримуйся, — сказав він. — Безперечно, ми маємо боротися проти цього жахливого призначення. Але треба діяти розумно й обережно, уникаючи відкритих зіткнень.
— Але що нам
— Не знаю, — відповів Філіп.
Спершу він почувався пригніченим, але тепер його опанувало бажання діяти. Він знову мав боротися, як і впродовж усього життя. Він боровся тут, у пріораті, коли здолав Ремігія та став пріором, боровся в графстві — коли протистояв Вільямові Гамлейському й Валер’яну Біґо, а тепер його боротьба виходила на рівень усього королівства. Він мав протистояти королю.
— Схоже, мені доведеться їхати у Францію, — сказав Філіп, — щоб зустрітися з архієпископом Томасом Бекетом.
З кожного тяжкого становища, що траплялися йому впродовж усього життя, Філіп умів знайти вихід. Коли йому чи його пріоратові загрожували беззаконня чи жорстокість, він обмірковував, як захиститися або як завдати зустрічного удару. Він ніколи не був певним в успіху, але завжди знав, що робити, — аж дотепер.
Прибувши в місто Санс у Французькому королівстві, на південний схід від Парижу, він досі шукав відповіді.
Собор у Сансі був найширшою будівлею, яку він бачив. Нава, напевне, мала п’ятдесят футів[196] завширшки. У порівнянні з Кінгзбриджським собором він вражав простором, але не світлом.
Подорожуючи Францією — вперше в житті — Філіп побачив, що у світі більше архітектурне розмаїття храмів, ніж він думав, і зрозумів, який вплив це мало на формування революційного мислення Джека Джексона. Дорогою Філіп завітав в абатство Сен-Дені й помітив, звідки Джек запозичив деякі зі своїх ідей. Він також побачив дві церкви з арковими контрфорсами, як у Кінгзбриджі: вочевидь, інші майстри зустрілися з тією самою проблемою, що і Джек, і знайшли подібне розв’язання.
Філіп заїхав засвідчити свою повагу архієпископу Санському Гійому Білорукому — блискучому молодому священнослужителю, який доводився племінником покійному королю Стефану. Архієпископ Гійом запросив Філіпа на обід. Це лестило Філіпові, але пріор відмовився: він подолав довгий шлях, щоб зустрітися з Томасом Бекетом, і хотів побачити його якомога швидше. Після відвідання меси в соборі він рушив на північ, уздовж річки Йонни.
Він подорожував порожнем, що не відповідало статусу пріора одного з найзаможніших монастирів Англії: його супроводжували тільки двоє воїнів, особистий помічник — молодий чернець, на ім’я Майкл Бристольський, і в’ючний кінь, що віз богословські книги, переписані й чудово проілюстровані у кінгзбриджському скрипторії. Ці коштовні книги Філіп дарував абатам і єпископам, яких відвідував дорогою, і такі розкішні подарунки різко контрастували зі скромністю Філіпового почту. Це було зроблено навмисно: він хотів, щоб поважали пріорат, а не пріора.
Одразу за південною брамою Сансу, на залитій сонцем луці біля річки, він побачив стародавнє абатство Сент-Коломб, де упродовж останніх трьох років жив архієпископ Томас. Один із Томасових священників тепло зустрів Філіпа, покликав слуг, щоб ті подбали про коней і багаж, і супроводив його в гостьовий будинок, де мешкав архієпископ. Філіпові спало на думку, що вигнанці, мабуть, радіють гостям з рідних країв не лише із сентиментальних причин, а й тому, що це був знак підтримки.
Філіпа з помічником нагодували, пригостили вином і представили Томасовому оточенню. Воно складалося виключно зі священників, молодих і, як відзначив Філіп, доволі розумних. Невдовзі Майкл зав’язав з одним із них дискусію про переєстествлення[197]. Філіп сьорбав вино й слухав, але не втручався. Один із монахів звернувся до нього:
— Якого погляду дотримуєтеся ви, отче Філіпе? Ви досі нічого не сказали.
Філіп усміхнувся.
— Заплутані богословські питання наразі хвилюють мене найменше.
— Чому?
— Тому що всі вони коли-небудь будуть розв’язані, отже, їх можна відкласти на потім.
— Добре сказано! — пролунав незнайомий голос.
Філіп обернувся та побачив архієпископа Томаса Кентерберійського.
Він одразу відчув, що перебуває в присутності надзвичайної людини. Томас був високий, стрункий і надзвичайно вродливий: із широким чолом, яскравими очима, світлою шкірою і темним волоссям. Він був років на десять молодший за Філіпа, тобто мав п’ятдесят — п’ятдесят один рік. Попри всі його поневіряння, вираз його обличчя був жвавий і безжурний. Філіп одразу відзначив, що він дуже
Філіп став на коліна й поцілував архієпископу руку.
— Дуже радий знайомству з вами! — привітався Томас. — Завжди хотів відвідати Кінгзбридж — багато чув про ваш пріорат і дивовижний новий собор.
Це неймовірно полестило Філіпові. Він сказав:
— Я приїхав зустрітися з вами, тому що все, чого ми досягнули, опинилося під загрозою через рішення короля.
— Негайно розкажіть мені все, — мовив Томас. — Ходімо в мої покої.
Він розвернувся та вийшов.
Філіп пішов за ним, почуваючись і задоволеним, і стривоженим водночас.
Томас повів його в меншу кімнату, де стояло ліжко, оздоблене шкірою та дорогим деревом і застелене тонким полотном й вишитим покривалом, але Філіп також помітив благенький матрац, згорнутий у кутку, і пригадав історії про те, що Томас ніколи не користується розкішними меблями, наданими господарями. Згадавши власне зручне ліжко в Кінгзбриджі, Філіп відчув докори сумління через те, що дозволяв собі хропіти на м’якій перині, тоді як архієпископ всієї Англії спить на підлозі.