Кен Фоллетт – Стовпи землі (страница 225)

Воїни зібралися біля дверей клуатру з нерішучим виглядом. Вони раптом зрозуміли, де опинилися. Майстри дивилися на них з неприязню, зважуючи в руках молоти й сокири. На подвір’ї було близько сотні будівельників проти п’ятьох воїнів.

— Хто, в біса, ці люди? — сердито запитав Джек.

— Це воїни шерифа, — почувся голос позаду.

Алієна зі страхом обернулася. Вона дуже добре знала цей голос. Там, біля брами, верхи на чорному жеребці, що норовливо бив копитом, у важкій кольчузі сидів озброєний Вільям Гамлейський. Вона аж похолола від цього видовища.

— Забирайся геть, бридка комахо, — сказав Джек.

Вільям зашарівся з люті, але не зрушив з місця.

— Я приїхав арештувати злочинця.

— Хай щастить. Річардові люди порвуть тебе на шмаття.

— У темниці вони йому не зарадять.

— За кого ти себе маєш? Шериф не може посадити графа в темницю!

— За вбивство — може.

Алієна ахнула. Вона одразу зрозуміла, на що натякає Вільям.

— То було не вбивство! — випалила вона.

— Саме вбивство, — сказав Вільям. — Граф Річард убив Альфреда Будівника. А тепер я маю пояснити пріорові Філіпу, що він покриває вбивцю.

Вільям підострожив коня та проїхав повз них, повз недобудовану наву на кухонне подвір’я, де приймали мирян. Алієна не вірила своїм очам. Він здавався просто уособленням зла. Бідолашний Альфред, якого вони щойно поховали, накоїв чимало лиха через свою обмеженість і слабкий характер: його долю можна було б назвати трагічною. А от Вільям — справжній слуга диявола. «Коли ж ми нарешті позбудемося цього чудовиська?!» — подумала Алієна.

Воїни приєдналися до Вільяма на кухонному подвір’ї, і один із них постукав у двері руків’ям меча. Будівники покинули роботу й підійшли ближче, роздивляючись непроханих гостей і погрозливо стискаючи свої важкі молоти й гострі різці. Алієна сказала Марті відвести дітей додому, а сама з Джеком приєдналася до робітників.

Двері кухні відчинив пріор Філіп. Він був нижчий за Вільяма, і у своєму легкому літньому вбранні здавався навіть маленьким проти кремезного чолов’яги, що сидів верхи у важкій кольчузі. Але праведний гнів, яким палало Філіпове обличчя, робив його значно грізнішим за Вільяма.

— Ви покриваєте злочинця… — почав Вільям.

Філіп перебив його й гаркнув:

— Геть звідси!

— Було скоєне вбивство… — гнув своє Вільям.

— Геть з мого пріорату! — закричав Філіп.

— Я шериф…

— Самому королю не дозволяється приводити воїнів у монастир! Геть звідси! Геть!

Серед будівників пронісся гнівний гомін. Воїни дивилися на них із острахом.

— Навіть пріор Кінгзбриджський має підкорятися шерифові, — сказав Вільям.

— Не на таких умовах! Забери своїх людей з подвір’я. Залиш зброю на стайні. Коли будеш готовий поводитися як смиренний грішник у храмі Господньому, можеш увійти в пріорат, і тоді пріор відповість на твої запитання.

Філіп ступив назад і грюкнув дверима.

Будівники вибухнули схвальними вигуками.

Алієна раділа разом із ними. Вільям був фігурою, що все життя навіювала на неї страх, і те, як пріор Філіп приборкав його, тішило її серце.

Але Вільям не був готовий змиритися з поразкою. Він спішився, повільно зняв пасок із піхвами та простягнув його одному з воїнів. Потім щось тихо сказав своїм людям, і ті пішли з подвір’я пріорату, несучи із собою його меч. Вільям дивився їм услід, аж доки вони дійшли до брами, а потім знову приступив до дверей кухні.

— Відчиніть шерифові! — закричав він.

За мить двері відчинилися, і Філіп знову вийшов надвір. Він огледів Вільяма, який стояв перед ним беззбройний, а потім подивився на воїнів, що стояли біля брами на іншому кінці подвір’я. Нарешті пріор знову подивився на Вільяма та сказав:

— Ну?

— Ви ховаєте в пріораті вбивцю. Віддайте його мені.

— У Кінгзбриджі не було вбивств, — відповів Філіп.

— Чотири дні тому граф Ширингський вбив Альфреда Будівника.

— Неправда, — сказав Філіп. — Річард рішив Альфреда, але то було не вбивство. Альфред намагався скоїти зґвалтування.

Алієна затремтіла.

— Зґвалтування? — перепитав Вільям. — Кого він хотів зґвалтувати?

— Алієну.

— Але вона його дружина! — тріумфально вигукнув Вільям. — Як може чоловік зґвалтувати свою дружину?

Алієна зрозуміла, до чого хилить Вільям, і в ній почала закипати злоба.

— Вони не жили подружнім життям, до того ж Алієна подала клопотання про розірвання шлюбу.

— Яке відхилили. Їх обвінчали у церкві. За законом вони й досі одружені. Не було ніякого зґвалтування. Навпаки, — Вільям розвернувся й вказав пальцем на Алієну. — Вона багато років старалася позбутися чоловіка та переконала брата допомогти їй прибрати його з дороги, а той заколов Альфреда її кинджалом!

Серце Алієни скував холодний страх. Вільям нахабно брехав, але тим, хто не був свідком подій, підтасовані таким чином факти могли видатися цілком правдоподібною історією. Річард втрапив у халепу.

— Шериф не може заарештувати графа.

«Це правда, — подумала Алієна. — Я мало не забула про це».

А Вільям дістав пергаментний сувій.

— Я маю королівський рескрипт. Арештовую його іменем короля.

Алієна була у відчаї. Вільям усе продумав.

— Як йому це вдалося? — пробурмотіла вона.

— Швидко ж він обернувся, — сказав Джек. — Напевне, поїхав у Вінчестер і зустрівся з королем, щойно дізнався новини.

Філіп витягнув руку.

— Покажи рескрипт.

Вільям простягнув йому документ. Їх розділяло кілька ярдів. Мить обидва стояли на місці, але потім Вільям здався, підійнявся сходами та подав пергамент Філіпові.

Філіп прочитав його й віддав назад.

— Це не дає тобі права нападати на монастир.

— Це дає мені право арештувати Річарда.

— Він попросив прихистку.

— Он воно як! — Вільям, здавалося, не здивувався.

Він кивнув, немов почув підтвердження тому, на що чекав, і відступив на кілька кроків. Заговорив гучно — так, щоб могли почути всі навколо:

— Передайте йому, що він буде арештований, щойно вийде з пріорату. Мої помічники чекатимуть на нього в місті й біля замку. Запам’ятайте… — Він окинув оком натовп. — Запам’ятайте, що той, хто нападе на помічника шерифа, нападе на королівського слугу. — Потім Вільям розвернувся до Філіпа. — Скажіть йому, що він може лишатись у прихистку скільки завгодно, але якщо захоче вийти, на нього чекає правосуддя.

Запанувала тиша. Вільям повільно зійшов униз сходами й перетнув кухонне подвір’я. Його слова здавались Алієні вироком. Натовп розступився перед ним. Проходячи повз Алієну, Вільям окинув її самовдоволеним поглядом. Поки він ішов до брами та сідав верхи, всі дивилися йому вслід. Він віддав якийсь наказ і поскакав геть. Двоє воїнів залишилися біля брами.

Алієна обернулася й побачила, що до них із Джеком підійшов Філіп.