Кен Фоллетт – Стовпи землі (страница 192)

Волтер штовхнув ногою коня, і вони поїхали геть.

Інші вершники рушили за ними. Ті, хто досі бився на укріпленнях, відступили й побігли ячмінним полем за своїм ватажком. Їм услід полетіло кілька каменів і стріл.

Містяни зайшлися радісними вигуками.

Джек, ошелешений, дивився навколо себе. Невже все скінчилося? У це важко було повірити. Вогонь згасав — жінкам вдалося таки впоратися з пожежами. Чоловіки танцювали на укріпленнях і обіймалися на радощах. Річард підійшов до Джека й поплескав по спині.

— Стіна вберегла нас, Джеку, — сказав він. — Твоя стіна.

Містяни й монахи з’юрмилися навколо, вітаючи Джека та одне одного з перемогою.

— Вони пішли назовсім? — спитав Джек.

— Так, — відповів Річард. — Вони не повернуться, знаючи, що ми здатні захистити своє місто. Вільямові добре відомо, що неможливо взяти місто за муром, якщо його мешканці налаштовані оборонитися, — хіба що він збере величезне військо та візьме Кінгзбридж в облогу на пів року.

— Отже, усе скінчено, — мовив Джек із дурнуватою усмішкою.

Алієна продерлася крізь натовп із Томмі на руках. Джек радісно обійняв її. Вони були живі, вони були разом, і він почувався вдячним за це.

Раптом втома від двох безсонних ночей дала про себе знати, і він страшенно захотів спати, але не судилося: двійко молодих мулярів підійняли його на руки й понесли.

Почулися вигуки. Натовп рушив слідом за ними. Джек хотів сказати всім, що то не він їх врятував, то вони самі себе врятували, але знав: ніхто не стане його слухати, адже їм був потрібен герой. Звістка ширилася, і коли всі мешканці міста зрозуміли, що здолали нападників, вигуки стали оглушливими.

«Вони жили в страху перед Вільямом, але сьогодні здобули свободу», — подумав Джек.

Він дозволив нести себе на чолі тріумфальної процесії, усміхався й махав рукою, а сам мріяв про ту мить, коли зможе лягти, заплющити очі та забутися блаженним сном.

III

Ширингський ярмарок вовни видався більшим і кращим, ніж раніше. Майдан перед парафіяльною церквою, де торгували, проводили страти й влаштовували щорічний великий ярмарок, був заповнений людьми та ятками.

Торгували здебільшого вовною, але на прилавках траплялося все, що продавали й купували в Англії: блискучі нові мечі, сідла з декоративним різьбленням, гладкі поросята, червоні чоботи, пироги з імбиром і солом’яні капелюхи. Вільям, який ішов через майдан разом з єпископом Валер’яном, підрахував, що ринок принесе йому більше грошей, ніж зазвичай. Але це його не тішило.

Він досі страждав від приниження, якого зазнав через поразку в Кінгзбриджі. Вільям не чекав опору та сподівався легко спалити місто, а натомість втратив людей і коней та був змушений повернути назад, так нічого й не досягнувши. Найгіршим було те, що будівництвом муру опікувався Джек Джексон, коханець Алієни, — той самий, кого він прагнув убити.

Це йому не вдалося, але він плекав плани помсти.

Валер’ян також думав про Кінгзбридж.

— Не розумію, як їм вдалося так швидко звести мур, — сказав він.

— Схоже, то була лише подоба муру, — відгукнувся Вільям.

Валер’ян кивнув.

— Однак я певен, що пріор Філіп уже докладає всіх зусиль, щоб його вдосконалити. На його місці я зробив би мур вищим і міцнішим, збудував барбакан і поставив варту. Тобі більше не вдасться напасти на Кінгзбридж.

Вільям також розумів це, але не хотів визнавати.

— Я можу взяти місто в облогу.

— То вже буде цілком інша річ. Король може не звернути уваги на простий наліт. Але тривала облога, під час якої містяни, ймовірно, відправлять вісника до короля з проханням захистити їх… Це важко буде пояснити.

— Стефан не піде проти мене, — сказав Вільям. — Я йому потрібен.

Він сперечався лише через впертість і ладний був погодитися з доводами єпископа. Проте хотів, щоб Валер’ян став його переконувати й, таким чином, почувався винним йому, Вільямові. Тоді він зможе звернутися до нього з проханням, яке не давало йому спокою.

Худа бридка жінка вийшла перед ними, підштовхуючи перед собою гарну дівчинку років тринадцяти — напевно, свою дочку. Мати відтягнула тоненьку сукню дівчинки, щоб показати її маленькі підліткові груди.

— Шістдесят пенсів, — прошепотіла вона.

Вільям відчув легке збудження, але похитав головою та пішов далі.

Мала повія змусила його згадати Алієну. Та була ненабагато старша, коли він зґвалтував її. Відтоді минуло вже майже десять років, але він не міг її забути. Тепер йому, мабуть, ніколи не вдасться здобути її, але він може спробувати зробити так, щоб вона не дісталася нікому.

Валер’ян про щось розмірковував. Він майже не дивився, куди прямує, але люди самі розступалися перед ним, немов боялися навіть доторкнутися до його чорної сутани. Він іще трохи помовчав і спитав:

— Чув, що король узяв Ферингдон?

— Я був там.

То була найбільша перемога за всю довгу громадянську війну. Стефан узяв у полон сотні лицарів, захопив чимало зброї та відтіснив Роберта Глостерського на захід. Перемога була такою суттєвою, що Ранульф Честерський, давній ворог Стефана, склав зброю та присягнув на вірність королю.

— Тепер, коли Стефан почувається упевненіше, він не стане дивитися крізь пальці на те, як його барони влаштовують власні війни.

— Можливо, — сказав Вільям.

Він саме шукав слушної миті, щоб погодитися з Валер’яном і звернутися до нього з проханням, але вагався: йому було ніяково. Це прохання відкрило б дещо особисте, а він не дуже хотів оголяти душу перед такою жорстокою людиною, як єпископ Валер’ян.

— Ти маєш облишити Кінгзбридж, принаймні на деякий час, — правив своєї Валер’ян. — Ти проводиш ярмарок вовни. У тебе щотижня збирається ринок, хоч і не такий великий, як раніше. Ти й сам торгуєш вовною. Крім того, ти маєш найродючіші землі в графстві — і ті, якими розпоряджаєшся сам, і ті, що обробляють твої орендарі. Мої справи також ідуть краще, ніж колись. Я набув нового майна, та й те, що мав раніше, приносить більше доходу. Добудував свій замок. У нас дедалі менше причин боротися з Філіпом — особливо тепер, коли це стає небезпечним.

Люди на ринку готували й продавали наїдки, і повітря просякнуло різними пахощами: пряної юшки, свіжого хліба, солодощів, вареного окосту, смаженого бекону, яблучних пирогів. Вільям відчув нудоту.

— Ходімо в замок, — сказав він.

Вони пішли з майдану й рушили на пагорб. Шериф мав частувати їх обідом. Біля замкової брами Вільям зупинився.

— Напевне, ти маєш рацію щодо Кінгзбриджу, — зауважив він.

— Радий, що ти це розумієш.

— Але я все одно хочу помститися Джекові Джексону, і ти можеш допомогти, якщо захочеш.

Валер’ян здійняв брови. Вираз його обличчя красномовно свідчив про те, що він готовий вислухати, але не вважає себе чимось зобов’язаним.

— Алієна звернулася з клопотанням про розірвання шлюбу, — сказав Вільям.

— Так, я знаю.

— Якого результату можна чекати?

— Схоже, що вона не мала шлюбних стосунків.

— І це все?

— Думаю, так. Як каже Граціан[175] — освічена людина, я з ним особисто знайомий, — шлюб виникає за взаємною згодою двох сторін. Але він також наполягає на тому, що акт фізичної близькості довершує шлюб. Він наголошує, що коли чоловік бере жінку за дружину, але не злягається з нею, а потім одружується з іншою, з якою злягається, то чинним вважається другий шлюб — той, де є шлюбні стосунки. Чарівна Алієна, безсумнівно, згадала про це у своєму клопотанні, якщо готувала його з допомогою когось грамотного — скажімо, пріора Філіпа.

Вільям не мав терпіння слухати ці теорії.

— То шлюб буде розірваний?

— Якщо хтось не заперечить доводи Граціана. Тут є два шляхи: один — богословський, другий — практичний. Богословський довід полягає в тому, що визначення Граціана очорнює шлюб Йосипа та Марії, адже в ньому не було шлюбних стосунків. Практичний аргумент — це те, що з політичних міркувань або з метою об’єднання статків шлюби доволі часто укладаються між дітьми, які не спроможні до шлюбних стосунків. Якщо наречена чи наречений помирають до настання статевої зрілості, то, за тлумаченням Граціана, такий шлюб може бути скасований, що матиме дуже прикрі наслідки.

Вільям не міг уважно стежити за крученими богословськими суперечностями, але чудово уявляв, як насправді розв’язуються такі питання.

— Ти хочеш сказати, що все може піти в будь-який бік?

— Атож.

— А в який саме — залежить від того, хто сильніше натисне.

— Так. У цьому разі результат ні на що не вплине, бо це не питання приналежності майна, вірності можновладцеві або військового союзу. Але якби на терезах було щось вагоміше й хтось, скажімо архідиякон, наполегливо заперечував би доводи Граціана, то в розірванні шлюбу, найпевніше, відмовили б. — Валер’ян подивився на Вільяма пронизливим поглядом, від якого тому закортіло зщулитися. — Думаю, я знаю, про що ти хочеш попросити.

— Я хочу, щоб ти виступив проти розірвання.

Валер’ян примружив очі.

— Не розумію, кохаєш ти цю нещасну жінку чи ненавидиш.