Кен Фоллетт – Стовпи землі (страница 193)

— Атож, — відповів Вільям. — Я теж не розумію.

Алієна сиділа на траві в смарагдовому затінку могутнього бука. Краплини з водоспаду, немов сльози, падали на каміння в неї під ногами. То була галявина, де Джек розповідав їй історії. Саме тут він уперше поцілував її — так несподівано та швидко, що вона вдала, ніби того й не було. Саме тут вона закохалася в нього, хоч і не хотіла признаватись у цьому навіть собі. Тепер вона щиро шкодувала, що не віддалася йому вже тоді, не одружилася з ним і не завела дітей — так, щоб зараз, хай би що сталося, бути його дружиною.

Вона лягла, щоб дати відпочити спині. Стояла середина літа, повітря було гаряче й нерухоме. Вагітність уже втомила її, а до пологів усе ще залишалося щонайменше шість тижнів. Алієні здавалося, що в неї може бути двійня, але вона відчувала поштовхи лише в одному місці, а коли Марта, Джекова зведена сестра, послухала її живіт, то почула биття лише одного серця.

Того недільного полудня Марта залишилася доглядати Томмі — щоб Алієна з Джеком могли зустрітись у лісі й поговорити про своє майбутнє. Архієпископ відмовив у розірванні шлюбу — найімовірніше, через протест єпископа Валер’яна. Філіп сказав, що вони зможуть звернутися з клопотанням іще раз, але до того мають жити окремо. Він був згодний, що це несправедливо, але наполягав: така Божа воля. Алієні більше здавалося, що то воля злих людей.

Її гіркий жаль був тягарем, що вона носила із собою, як і свою вагітність. Часом він цілком охоплював її, часом вона майже забувала про нього, але той жаль завжди був із нею. Іноді він спричиняв біль, але то був знайомий біль. Вона шкодувала через те, що образила Джека, шкодувала, що вчинила так із собою, і навіть співчувала мерзенному Альфредові, який жив тепер у Ширингу й не потикав носа в Кінгзбридж. Алієна пішла заміж за Альфреда лише з однієї причини: щоб мати можливість підтримати Річарда в його спробах відвоювати графський титул. Вона не змогла досягнути своєї мети, а її справжнє кохання — кохання до Джека — опинилося під загрозою. Їй виповнилося двадцять шість, і її життя було зруйноване — з її ж власної провини.

Алієна з теплом згадувала ті перші дні з Джеком. Коли вони зустрілися вперше, він був іще малим хлопчиськом, хоч і дуже незвичайним. Навіть коли він виріс, Алієна продовжувала сприймати його як дитину. Тільки завдяки цьому він подолав кордон, яким вона відмежувалася від усіх. Алієна відмовляла всім залицяльникам, але Джек не здавався їй одним із них, тому вона й підпустила його до себе. Тепер вона дивувалася, чому так довго опиралася коханню. Вона обожнювала Джека й не знала більшої радості, ніж лежати поруч із ним. Але колись навмисно заплющувала очі на своє щастя.

Тепер, згадуючи минуле, Алієна усвідомлювала, що її життя до Джека було порожнім. Вона з головою поринула в справи, присвятила себе торгівлі вовною, але тепер ті дні здавалися їй безрадісними, наче безлюдний палац або стіл, де стоять срібні тарелі й золоті келихи, але немає ані їжі, ані напоїв.

Вона почула кроки та швидко сіла. То був Джек — худий і граційний, немов сухорлявий кіт. Він сів поруч і ніжно поцілував її в губи. Від нього пахнуло потом і кам’яним пилом.

— Страх яка спека, — сказав він. — Ходімо купатися.

Перед такою спокусою було важко встояти.

Джек скинув одяг. Алієна дивилася на нього із жагою — вона не бачила його оголеним уже багато місяців. Руде волосся вкривало його ноги, але на грудях не було жодної волосини. Джек подивився на неї, чекаючи, поки вона почне роздягатися. Алієна почулася збентеженою: він іще не бачив її тіла під час вагітності. Вона розв’язала шнурок у комірі полотняної сукні та зняла її через голову, з тривогою спостерігаючи за його реакцією. Боялася, що він з огидою подивиться на її погрубіле тіло, але дарма: навпаки, на його обличчі з’явився пристрасний вираз. «Не варто було сумніватися, — подумала вона. — Такою він кохатиме мене не менше».

Швидким рухом Джек опустився перед нею на коліна й поцілував тугу шкіру її розтягненого живота. Вона зніяковіло засміялася. Він торкнувся її пупка.

— Він стирчить, — промовив Джек.

— Я знала, що ти це скажеш!

— Був наче ямка — став наче пипка.

Вона знову зніяковіла.

— Ходімо купатися, — покликала Алієна. Вона знала, що у воді почуватиметься не так сором’язливо.

Озерце біля водоспаду було три фути[176] завглибшки. Алієна занурилась у воду. Та приємно холодила її розпечену шкіру, і вона аж затремтіла від задоволення. Джек пішов у воду за нею. Плавати вони не мали де — озерце було завширшки лише кілька футів. Він підставив голову під водоспад, щоб змити кам’яний пил із волосся. У воді Алієні було легше — та послабляла вагу плода. Вона занурилась, щоб омити волосся.

Коли вона випірнула, Джек закрив їй рот поцілунком.

Вона почала зі сміхом відпльовуватися, перевела подих і витерла воду з очей. Він знову поцілував її. Вона випростала руки, щоб не впасти, і схопилася за твердий прутень, що немов флагшток стирчав між Джекових ніг. Алієна аж ахнула від збудження.

— Як мені цього бракувало, — прошепотів він їй на вухо голосом, хрипким від пристрасті й ще чогось — можливо, смутку.

Горло Алієни пересохнуло від збудження. Вона сказала:

— Невже ми порушимо нашу обіцянку?

— Так, тепер і назавжди.

— Про що ти?

— Ми не будемо жити окремо. Ми поїдемо з Кінгзбриджу.

— І що ти робитимеш?

— Піду в інше місто будувати інший собор.

— Але ти не зможеш бути старшим майстром. І то не буде твій проект.

— Може, колись у мене з’явиться інша можливість. Я ще молодий.

Усе можливо, але шанси були малі — Алієна знала це, і Джек також.

То була велика жертва для нього, і вона розчулилася до сліз. Ніхто ніколи не кохав її так, і ніхто не кохатиме. Але вона не хотіла, щоб він відмовився від усього.

— Я не згодна, — сказала вона.

— Що ти маєш на увазі?

— Я не піду з Кінгзбриджу.

Він розізлився.

— Чому? В іншому місті ми зможемо жити як чоловік і дружина, і нікому не буде діла до того. Ми зможемо навіть обвінчатись у церкві.

Вона торкнулася його обличчя.

— Я надто сильно кохаю тебе, щоб забрати в тебе Кінгзбриджський собор.

— Мені вирішувати.

— Джеку, я ще більше люблю тебе за те, що ти готовий піти на таке. Те, що ти ладен покинути справу всього життя, щоб жити зі мною… У мене майже розбивається серце від того, що ти так кохаєш мене. Але я не хочу розлучати тебе з роботою, яку ти так любиш. Я не готова до цього. Це затьмарить усе наше життя. Ти, може, й пробачиш мені, але я собі — ніколи.

Джек засмутився.

— Я знаю, що з тобою марно сперечатися, коли ти щось для себе вирішила. Але що нам робити?

— Спробуємо розірвати той шлюб іще раз. І житимемо окремо. — Вигляд у нього став геть нещасний. — І будемо зустрічатися тут щонеділі та порушувати нашу обітницю, — закінчила вона.

Джек притиснув її до себе, і вона знову відчула його збудження.

— Щонеділі?

— Так.

— Ти можеш знову завагітніти.

— Доведеться ризикнути. І я почну виробляти тканину, як колись. Я знову купила залишки вовни у Філіпа та організую містян прясти її і ткати, а потім — валяти на млині.

— Чим ти заплатила Філіпові? — здивовано спитав Джек.

— Я ще не платила. Але заплачу йому паками тканини, коли вона буде готова.

Джек кивнув і сумно промовив:

— Він погодився на це, бо хоче втримати тебе тут, щоб і я залишився.

Алієна кивнула.

— А до того ж він матиме дешеву тканину.

— Чортів Філіп. Він завжди одержує те, що хоче.

Алієна бачила, що переконала його. Вона поцілувала Джека та сказала:

— Я тебе люблю.

Він також поцілував її, торкаючись її тіла в найпотаємніших місцях, а потім зупинився зі словами:

— Але я хочу бути з тобою щоночі, а не лише щонеділі.

Вона поцілувала його у вухо та прошепотіла:

— Колись так і буде. Обіцяю.

Він став позаду та притиснув її до себе — так, що його ноги опинилися під її. Вона розвела стегна та присіла йому на коліна. Він торкався її повних грудей, граючись із пипками. Нарешті увійшов у неї, і вона здригнулася від задоволення.

Вони кохались у прохолодному ставку повільно й ніжно, під бриніння водоспаду. Джек обійняв її, просунув пальці між її ніг та став натискати й гладити в ритмі фрикцій. Вони ніколи раніше не кохалися так, щоб він міг одночасно пестити її найчутливіші місця, і то була зовсім інша, більша насолода, — так само, як гострий біль відрізняється від ломоти, — а можливо, насолода була іншою тому, що Алієна почувалася надто сумно. Невдовзі вона цілком віддалася своїм відчуттям, сила яких наростала так швидко, що оргазм заскочив її зненацька, мало не налякавши, а судоми задоволення були такі потужні, що вона закричала.

Він залишався у ній — збуджений, незадоволений — поки вона намагалася віддихатися. Він завмер і не ворушився, і Алієна зрозуміла, що він не досяг кульмінації. Вона знову почала рухатися, заохочуючи його, але він не реагував. Вона обернулася до нього через плече й поцілувала. Волога на його обличчі була теплою. Він плакав.