Кен Фоллетт – Стовпи землі (страница 189)

— Але ж не врукопаш.

Джек не знав, що робити. Найбезпечніше було б сховатись у лісі та сподіватися на те, що Вільям задовольниться спаленими будинками. Але навіть тоді лишалася ймовірність того, що він зі своїм військом переслідуватиме містян. Чи безпечніше це за те, щоб залишитися тут, під захистом муру? Як щось піде не так і Вільям зі своїм військом зможе прорватись у місто, на них чекатиме кривава розправа. Джек подивився на Алієну з Томмі й подумав про нове життя, що зародилося в її лоні.

— Може, є якийсь вихід? — розмірковував він. — Ми могли б вивести з міста жінок із дітьми, а чоловіки залишаться обороняти мур.

— Ні, дякую, — відповіла Алієна. — Це найгірше, що може бути. У нас тоді не буде ані муру, ані чоловіків, які могли б захистити нас.

Джек зрозумів, що вона має рацію. Без захисників від муру мало користі, а жінок із дітьми не можна кидати в лісі самих: Вільям може облишити місто й натомість убити їх.

— Джеку, ти будівник, — сказав Філіп. — Чи можна звести мур за один день?

— Я ще не будував мури, — відповів Джек. — Ескізи, ясно, намалювати вже не вдасться. Доведеться призначити майстрів, що керуватимуть зведенням окремих ділянок на власний розсуд. Розчин не встигне затвердіти до неділі. Це буде найгірший мур в Англії. Але загалом — так, це можливо.

Філіп обернувся до Річарда.

— Ти був у битвах. Якщо ми зведемо мур, ми зможемо стримати Вільяма?

— Безперечно, — відповів Річард. — Він готується до блискавичного нальоту, а не до облоги. Коли на його шляху з’являться укріплення, він нічого не зможе вдіяти.

Наостанок Філіп звернувся до Алієни:

— Ти з тих, хто потребує захисту, і маєш дитину на руках. Що ти скажеш? Краще сховатись у лісі та сподіватися, що Вільям не прийде по нас, а чи залишитися тут і збудувати мур, щоб зупинити його?

Джек затамував подих.

— Це питання не лише безпеки, — відповіла Алієна після недовгих роздумів. — Філіпе, ви присвятили все життя пріоратові. Джеку, цей собор — твоя мрія. Якщо ми втечемо, то втратимо все, заради чого жили. А щодо мене… Я маю особисті причини хотіти падіння Вільяма Гамлейського. Ми маємо залишитися!

— Добре, — сказав Філіп. — Ми будуємо мур.

Коли настала ніч, Джек, Річард і Філіп обійшли межі міста з ліхтарями — щоб вирішити, де саме пройде мур. Місто стояло на узвишші, і уздовж двох боків текла річка. Береги були надто м’які, щоб утримати кам’яний мур без фундаменту, тому Джек запропонував зробити там дерев’яний паркан. Річарда це задовольнило. Ворог не міг дістатися паркана, хіба що через річку, а це було практично неможливо.

Вони домовилися, що подекуди замість муру вириють рови із земляним валом. Річард запевнив, що цього буде цілком достатньо на схилах, де супротивник муситиме нападати знизу. А от на рівних ділянках треба було зводити кам’яний мур.

Джек обійшов місто й зібрав своїх будівників: кого по домах, часом підіймаючи з постелей, а кого й висмикуючи із шинку. Він пояснив, що їм загрожує і як місто збирається оборонятися, а потім повів усіх на околиці та розподілив по ділянках: теслярам наказав майструвати дерев’яний паркан, мулярам — кам’яний мур, а підмайстрам і звичайним робітникам копати рів і насипати вал. Він попросив кожного позначити свою ділянку укріплень кілками й мотузками та подумати перед сном, як вони її будуватимуть. Невдовзі периметр міста осяяла пунктирна лінія мерехтливих вогників: то майстри робили мітки у світлі ліхтарів. Коваль розпалив піч — він мав присвятити всю ніч виготовленню заступів. Незвична нічна діяльність порушила усталений лад більшості містян, і майстрам довелося пояснювати сонним людям, що відбувається. Тільки монахи, які лягли, щойно настала ніч, спали в благословенному невіданні.

Але опівночі, коли майстри завершили приготування, а більшість містян розійшлася по домівках, збуджено обговорювати новини під своїми ковдрами, — ченці прокинулися. Службу скоротили, всім дали хліба з елем у трапезній, і Філіп розповів братії що до чого. Завтра вони повинні були відповідати за організацію робіт. Вони розділилися на групи, кожна з яких мала допомагати одному будівникові: передавати його накази та стежити за виконанням робіт. Особливу увагу Філіп звернув на те, що вони мають забезпечити безперервне постачання матеріалів: каміння, розчину, деревини та інструментів.

Поки Філіп говорив, Джек гадав, як діятиме Вільям Гамлейський. Щоб дістатися з Ерлскаслу до Кінгзбриджу, треба було цілий день швидко їхати верхи, тому Вільям навряд чи виїде за день до бою — тоді його військо прибуло б втомленим. Вони мають виїхати цього ранку, на світанку. Вони не їхатимуть усі разом, а розділяться й приховають зброю та обладунки, щоб завчасно не здійняти паніки. Потім потайки зустрінуться опівдні, десь за годину-дві їзди до Кінгзбриджу — найпевніше, в маєтку котрогось із великих Вільямових орендарів. Увечері вони питимуть пиво, гостритимуть леза та розповідатимуть одне одному криваві історії про свої колишні перемоги: як калічили молодих, чавили старих копитами своїх коней, ґвалтували дівчат і жінок, рубали голови дітям і наштрикували немовлят на вістря своїх мечів, під надривні крики їхніх матерів. А недільного ранку вони нападуть. «Проте цього разу ми зупинимо їх», — подумав Джек. І однаково йому було страшно.

Ченці знайшли свої ділянки й необхідні матеріали. Потім, щойно небокрай на сході зажеврів, вони обійшли закріплені за ними квартали міста, постукали у двері й розбудили мешканців. У той самий час почулися монастирські дзвони.

На світанку робота закипіла. Юнаки й дівчата працювали, старші носили їжу та напої, а діти виконували дрібні завдання й переказували повідомлення. Джек постійно обходив усі ділянки й із тривогою стежив за ходом робіт. Там сказав робітникові, що замішував розчин, класти менше вапна, щоб той тверднув швидше. В іншому місці, побачивши, що тесляр робить паркан із жердин для риштовання, наказав його помічникам брати вже порізану деревину з іншого штабеля. Він також стежив за тим, щоб між різними ділянками муру не було проміжків. Джек жартував, усміхався та постійно намагався підбадьорити інших.

Зійшло сонце й осяяло блакитне небо — день обіцяв бути спекотним. З кухні пріорату прикотили кілька барил пива, але Філіп наказав розбавити його водою, а Джек не заперечував — працівники багато пили через спеку, і він не хотів, щоб вони позасинали.

Попри жахливу небезпеку, що їм загрожувала, настрій у всіх був піднесений. То було наче свято, коли всі містяни робили щось разом — пекли хліб на свято врожаю чи пускали свічки по воді на день літнього сонцестояння. Люди, здавалося, забули, що все це обумовлене загрозою, яка нависла на містом. Утім, Філіп помітив, що дехто обачливо покинув домівку. Утікачі, схоже, збиралися перечекати в лісі або, що ймовірніше, — в сусідніх селах, у родичів, які погодилися б їх прийняти. Але таких було небагато — практично всі містяни залишилися.

Опівдні Філіп знов ударив у дзвони, і роботи зупинили, щоб пообідати. Поки всі їли, Філіп із Джеком обійшли мур. Попри всі зусилля, досягнення були незначними. Кам’яні стіни ледь підійняли над землею, вал також ріс повільно, а в дерев’яних парканах і досі були великі прогалини.

Коли вони звершили обхід, Філіп спитав:

— Ми встигнемо закінчити вчасно?

Упродовж ранку Джек випромінював радість та оптимізм, але тепер був змушений оцінити ситуацію реалістично.

— З такою швидкістю — ні, — сумно сказав він.

— Як можна прискорити будівництво?

— Зазвичай єдиний спосіб будувати швидше — це будувати гірше.

— То будуймо гірше — але як?

Джек подумав.

— Зараз муляри викладають стіни, теслярі будують паркан, робітники насипають вал, а містяни носять матеріали. Але більшість теслярів здатні збудувати пряму стіну, а більшість робітників змайструвати паркан. То нехай теслярі допомагають мулярам, робітники збивають паркани, а містяни — риють рів і насипають вал. Щойно все налагодиться, ченці можуть забути про керування й допомагати робітникам.

— Добре.

Вони віддали нові розпорядження, поки всі доїдали.

«Цей мур буде не лише найгіршим в Англії, — подумав Джек. — Він, схоже, ще й завалиться найшвидше. Якщо все, що вони набудують, простоїть тиждень — це вже буде чудом».

У другій половині дня люди почали втомлюватися, особливо ті, хто працював усю ніч. Святкова атмосфера розвіялася, і робітники продовжували працювати з похмурою рішучістю. Кам’яні стіни росли, рів глибшав, а прогалини в паркані закривалися. Коли сонце почало сідати за обрій, вони зупинилися, щоб повечеряти, а потім знову взялися до роботи.

Настала ніч, але мур усе ще не був завершений.

Філіп виставив варту, наказав усім, крім дозорців, кілька годин поспати, пообіцявши розбудити їх дзвонами опівночі. Утомлені містяни розійшлися по домівках.

Джек пішов у хатину Алієни. Вони з Річардом ще не спали.

— Ти маєш забрати Томмі та сховатись у лісі, — сказав Джек.

Думка про це мучила його цілий день. Спершу він відкидав її, але спогади постійно переносили його в той день, коли Вільям спалив ярмарок вовни, тож врешті-решт Джек вирішив відправити родину в ліс.

— Я краще залишуся, — твердо мовила Алієна.

— Алієно, я не певен, що нам вдасться, і не хочу, щоб ти була тут, якщо Вільям Гамлейський прорветься через мур, — став переконувати її Джек.