Кен Фоллетт – Стовпи землі (страница 188)
— Але це ще не все. Я пішов за ними в шинок і підслухав їхні розмови. Один із них спитав, які в Кінгзбриджі укріплення, а другий відповів, що жодних.
— Боже, це правда, — сказала Алієна.
Вона подивилася на Томмі та інстинктивно прикрила рукою живіт, де ріс новий плід. Потім глянула на Джека й перехопила його погляд. Вони обоє думали про одне й те саме.
Річард продовжив:
— Потім я поговорив із молодшими воїнами, які не знають мене. Я розповів їм про битву під Лінкольном і сказав, що шукаю служби. Вони порадили мені негайно йти в Ерлскасл, тому що бій має бути в неділю.
— У неділю… — з острахом прошепотів Джек.
— Я поїхав в Ерлскасл, щоб пересвідчитись особисто.
— Річарде, це було небезпечно, — зауважила Алієна.
— Там я побачив усі ознаки: вісники сновигають туди-сюди, люди гострять зброю, тренують коней, чистять упряж… Жодних сумнівів не залишилось. — Голосом, у якому аж бриніла ненависть, Річард закінчив: — Жодні злодіяння не задовольняють цього диявола Вільяма — він завжди хоче ще.
Несвідомим, нервовим рухом він потягнувся до свого правого вуха й торкнувся потворного шраму.
Кілька хвиль Джек свердлив Річарда очима. Той був ледарем і марнотратом, але на військовій справі знався бездоганно. Якщо він каже, що Вільям планує напад, то, найпевніше, має рацію.
— Це катастрофа, — сказав Джек, звертаючись більше до себе.
Кінгзбридж щойно почав відновлюватися. Три роки тому було спалено ярмарок вовни, два роки тому собор завалився на вірян, а тепер ще й це. Люди скажуть, що печать нещастя знову лягла на місто. Навіть якщо вдасться втекти й уникнути кривавої розправи, Кінгзбридж буде зруйнований. Ніхто вже не захоче жити, ходити на ринок або працювати тут. Будівництво собору також занедбають.
— Треба негайно розповісти пріорові Філіпу, — мовила Алієна.
Джек кивнув.
— У ченців зараз вечеря. Ходімо.
Алієна взяла Томмі на руки, і вони пішли в сутінках на пагорб, у монастир.
— Коли собор буде завершений, ринок можна влаштовувати там. Це захистить від нападів, — сказав Річард.
— А наразі гроші, що приносить ринок, ідуть на будівництво собору, — зауважив Джек.
Він пішов у трапезну, а Річард та Алієна з Томмі залишилися чекати надворі. Молодий чернець читав щось латиною, а інші мовчки їли. Джек упізнав апокаліптичний уривок з Об’явлення Івана Богослова. Він став у дверях і зачекав, поки пріор його помітить. Філіп здивувався, але підвівся з-за столу та рушив за Джеком.
— Погані новини, — похмуро мовив Джек. — Нехай Річард розкаже.
Вони розмовляли в печерному мороці відновленого вівтаря. Річард описав ситуацію кількома реченнями. Коли він закінчив, Філіп сказав:
— Але ж ми не влаштовуємо ярмарок вовни — лише невеличкий ринок!
— Принаймні в нас є можливість вивести завтра всіх мешканців. Ніхто не постраждає. А хати ми відбудуємо, як минулого разу, — зауважила Алієна.
— Якщо Вільям не поженеться за ними, — зловісно додав Річард. — Від нього можна чекати чого завгодно.
— Навіть якщо ми всі врятуємося, це означатиме кінець нашого ринку, — сумно промовив Філіп. — Люди боятимуться торгувати в Кінгзбриджі.
— Це може означати й кінець собору, — сказав Джек. — Упродовж десяти років церква й горіла, й завалювалася, а під час нападу Вільяма на ярмарок загинуло багато мулярів. Наступна катастрофа, як на мене, буде останньою. Усі скажуть, що це місце прокляте.
Філіп був приголомшений. Йому, як здавалося Джекові, ще не було сорока, але його обличчя вже вкривали зморшки, а коротке волосся зовсім посивіло. І все ж в його блакитних очах горів небезпечний вогник, коли він сказав:
— Я не прийму цього. Не думаю, що це Божа воля.
Джек не розумів, що він має на увазі. Як можна було це «не приймати»? Курчата також могли б сказати, що не приймають лиса, але то ніяк не змінювало їхньої долі.
— І що ви будете робити? — скептично спитав Джек. — Молитися, щоб Вільям упав з ліжка та скрутив собі в’язи?
А от Річарда думка про спротив розпалила.
— Биймося! — сказав він. — А чом би й ні? Нас кілька сотень. Вільям приведе п’ятдесятьох, може, сотню, не більше — ми переважимо їх самою лиш кількістю.
— І скількох із наших уб’ють? — запротестувала Алієна.
Філіп похитав головою.
— Ченці не б’ються, — мовив він із жалем. — І я не можу просити містян віддати життя за те, за що готовий ризикнути своїм.
— На мулярів також не розраховуйте. Це не їхнє діло, — сказав Джек.
Філіп подивився на Річарда, який найбільше з усіх присутніх знався на військовій справі.
— Ми можемо якось захистити місто без жорстокої бійні?
— Без муру — навряд чи, — відповів Річард. — Нам нема чим зупиняти ворога, хіба що тілами.
— Мур, кажеш, — задумливо повторив Джек.
— Ми могли б викликати Вільяма на двобій між найсильнішими, але сумніваюся, що він на це погодиться, — сказав Річард.
— А мур навколо міста їх стримає? — спитав Джек.
— Взагалі-то, так, але ми його не маємо, — нетерпляче відповів Річард. — Міський мур не зведеш за ніч.
— Хіба?
— Звісно ж ні, не будь…
— Замовкни, Річарде, — владно сказав Філіп і з надією подивився на Джека. — Що ти задумав?
— Збудувати мур не так важко, як здається, — відповів Джек.
— Продовжуй.
Джекові думки кружляли навколо нового задуму. Усі слухали, затамувавши подих.
— Тут не потрібні арки, склепіння, вікна чи дах… Мур
— Із чого його будувати? — спитав Філіп.
— Подивіться навколо, — відповів Джек. — Є кам’яні блоки, призначені для фундаменту. Є стос деревини, вищий за будинок. На цвинтарі є купа уламків, що залишилися після падіння даху, а на березі — чимало каміння з каменярні. Матеріалів нам вистачає.
— А в місті чимало будівників, — підхопив Філіп.
Джек кивнув.
— Монахи зможуть керувати роботами. Будівники виконуватимуть складну роботу. А містяни будуть за помічників.
Він швидко обдумував свій план.
— Мур має тягнутися вздовж берега річки. Міст ми розберемо. Далі доведеться завести його на пагорб, уздовж бідної околиці, щоб з’єднати зі східною стіною пріорату… Далі — на північ… І вниз, знову до берега. Не певен, чи нам вистачить каміння…
— Це не обов’язково має бути мур, — сказав Річард. — Звичайна канава із земляним валом також допоможе, особливо там, де ворогу треба буде дертися вгору.
— Кам’яний мур точно буде надійнішим, — зауважив Джек.
— Буде, але в тому немає потреби. Призначення перепони — затримати супротивника на відкритій місцині, щоб захисники могли закидати його з укриття.
— Закидати? — перепитала Алієна. — Чим?
— Камінням, киплячою олією, стрілами з луків — майже кожна родина у місті має лук і стріли.
Алієна здригнулася та сказала:
— То нам однаково доведеться битися.