Кен Фоллетт – Стовпи землі (страница 162)

На початку року в Марти почалося перше місячне. Алієна зробила їй теплий напій з медом і прянощами, щоб полегшити біль, розповіла про жіноче прокляття й заходилася шукати скриньку, де тримала чисте ганчір’я, що використовувала сама. Але скриньки ніде не було, і вона згадала, що після одруження не забрала її зі старої оселі.

Відтоді минуло три місяці.

Тобто в неї не кровило вже три місяці.

Від самого дня весілля.

Від того дня, коли вона кохалася з Джеком.

Вона покинула Марту сидіти біля вогнища, пити медовий відвар і кусати себе за пальці та пішла у свою стару хату. Річард поїхав, але вона мала ключ. Алієна швидко знайшла скриньку, однак затрималася там — сіла перед холодним вогнищем, загорнувшись у накидку, і глибоко замислилася.

Вона вийшла за Альфреда на Михайлів день, а тепер уже минуло Різдво. Це три чверті року. Тричі сходив новий місяць. У неї мало б кровити вже тричі. Але скринька з ганчір’ям весь цей час простояла на високій полиці, поряд із брусом, на якому Річард гострив столові ножі. Тепер вона стояла в неї на колінах. Алієна провела пальцем по грубій деревині. Скринька припала пилом.

А найгіршим було те, що вона жодного разу не кохалася з Альфредом.

Після тієї жахливої першої ночі він намагався ще тричі: наступної ночі, потім — через тиждень і ще раз через місяць, коли прийшов додому добряче напідпитку. Але завжди був цілком неспроможним. Попервах Алієна підбадьорювала його, з міркувань подружнього обов’язку, але з кожною невдачею він розлючувався дедалі сильніше, і їй стало страшно. Безпечнішим здавалося не потрапляти йому на очі, носити незвабливе вбрання та старатися, щоб Альфред не бачив, як вона роздягається, — і хай би він ліпше про це не згадував. Алієна думала, чи варто намагатися ще, але розуміла, що з того нічого не вийде. Усе було безнадійно, хоча вона й не знала чому: може, через прокляття Елени, може, тому що Альфред був імпотентом, а можливо, й через спогади про Джека — але вона була певна, що Альфред уже ніколи не спробує кохатися з нею.

Тож він знатиме, що дитина не його.

Алієна сумно дивилася на згаслий, холодний попіл у Річардовому вогнищі й думала, чому її завжди спіткають нещастя. Вона щосили старалася зробити жахливий шлюб стерпним і от завагітніла від іншого після єдиного разу.

Однак жаліти себе не мало сенсу. Вона мусила вирішити, що їй робити.

Алієна поклала руку собі на живіт. Тепер було зрозуміло, чому вона погладшала, чому її нудило й чому вона відчувала втому. У її лоні росла маленька людина. Жінка усміхнулася сама до себе. Як добре буде мати дитину.

Вона похитала головою. Навряд чи із цього буде щось добре. Альфред розлютиться як бик. Невідомо, що він зробить: вб’є її, вижене геть, вб’є дитину… Раптом в Алієни виникло жахливе передчуття, що він неодмінно спробує завдати шкоди ненародженому дитятку, вдаривши її у живіт. Краплі холодного поту виступили в неї на чолі, і Алієна витерла їх.

«Я не скажу йому», — подумала вона.

Чи вдасться їй приховати свою вагітність? Можливо. Вона вже давно носила безформний мішкуватий одяг. Може, вона не надто погладшає — у деяких жінок живіт не випирав до самих пологів. Альфред був не надто уважним. Мудріші жінки, безперечно, помітять, але вона могла б переконати їх тримати це в секреті чи хоча б не казати чоловічій половині міста. Так, подумала Алієна, може, їй і вдасться приховувати свій стан аж до народження дитини.

Але що далі? Тоді принаймні немовля без пригод з’явиться на світ. Альфред не зможе вбити його, вдаривши Алієну в живіт, та однаково знатиме, що то не його дитина. Він, безперечно, зненавидить бідолашне маля: воно буде вічною ганьбою його чоловічій силі. Дитині буде непереливки.

Хай там як, Алієна не могла продумати все на стільки кроків наперед. Вона обрала найбезпечніший шлях на наступні шість місяців. За цей час спробує придумати, як діяти після народження дитини.

Вона подумала: цікаво, це хлопчик чи дівчинка?

Алієна підвелася зі скринькою ганчір’я для Мартиного місячного.

«Бідолашне дівча, — втомлено подумала вона. — У неї все це ще попереду».

Упродовж усієї зими Філіп міркував про свої труднощі.

Язичницьке прокляття Елени, промовлене на ґанку церкви під час служби, обурило його. Тепер він уже не сумнівався, що вона відьма, і шкодував тільки про нерозсудливість, з якою пробачив їй наругу над статутом Бенедикта багато років тому. Він мав би розуміти, що жінка, спроможна на таке, ніколи в житті не розкається. Єдиним приємним наслідком було те, що Елена знову покинула Кінгзбридж і відтоді не показувалася. Філіп щиро сподівався, що вона ніколи не повернеться.

Алієна, ставши дружиною Альфреда, була глибоко нещаслива, хоча Філіп не думав, що це через прокляття. Пріор нічого не знав про подружнє життя, але розумів, що така розумна, обізнана та жвава жінка, як Алієна, не може бути щасливою разом із туполобим і недалеким Альфредом, незалежно від того, одружені вони чи ні.

Звісно, Алієна мала б одружитися з Джеком. Тепер Філіп розумів це й відчував провину за те, що так наполягав на своєму баченні його майбутнього та не зміг збагнути справжніх прагнень Джека. Той не був призначений до монастирського життя, і Філіп помилився, коли намагався силоміць нав’язати його хлопцеві. Тепер Кінгзбридж назавжди втратив Джекову геніальність і енергію.

Після трагедії під час ярмарку вовни все пішло шкереберть. Пріорат як ніколи загруз у боргах. Філіпові довелося звільнити половину робітників, оскільки він не мав чим платити їм. Через це населення міста скоротилося, недільні базари зменшилися й прибуток від ренти впав. Кінгзбридж котився під ухил.

Причиною всьому були занепадницькі настрої серед містян. Хоча вони й відбудували свої хати й відновили промисли, у них не було впевненості в майбутньому. Хоч би що вони запланували, хоч би що збудували — все це одного дня міг зруйнувати Вільям Гамлейський, якби знову захотів напасти на них. Ця непевність була в усіх на думці й гальмувала будь-які починання.

Поступово Філіп усвідомив, що мусить покласти край занепаду. Він мав якимось драматичним жестом показати світові загалом і містянам зокрема, що Кінгзбридж не здається. Він присвятив багато годин молитвам і роздумам про те, як саме треба вчинити.

Насправді ж тільки диво могло йому допомогти. Якби мощі святого Адольфія зцілили принцесу від чуми або змусили засолений колодязь давати свіжу воду, безліч людей кинулася б у Кінгзбридж на прощу. Але святий уже багато років не являв чудес.

Часом Філіп думав, чи не образили святого його врівноважені, практичні методи керування, адже чудеса чомусь частіше траплялися там, де правління було менш розсудливим і панував релігійний запал, якщо не цілковита істерія. Але Філіп дотримувався більш прагматичних поглядів.

Отець Пітер, абат в його першому монастирі, казав: «Моліться про чудо, але й капусту саджати не забувайте».

Символом життя й могутності Кінгзбриджу був собор. Якби якимось дивом вдалося його добудувати! Якось Філіп цілу ніч молився про це, але вранці вівтар так і стояв без даху, відкритий усім вітрам, а стіни обривалися там, де мали зустрітися зі стінами трансепта.

Філіп іще не найняв нового старшого майстра. Його приголомшило, скільки грошей вони вимагали: тільки тепер він зрозумів, як дешево обходився йому Том. Хай там як, Альфред цілком успішно керував тими робітниками, що залишилися. Після весілля він став похмурішим, як людина, яка здолала численних суперників у боротьбі за королівський трон, щоб усвідомити, що монарший сан — то важкий тягар. Але він залишився владним і рішучим, а інші робітники поважали його.

Та однаково Том лишив по собі порожнечу, яку неможливо було заповнити. Філіпові бракувало його не лише як старшого майстра, а і як людини. Тома цікавило, чому церкви будують певним чином, і Філіпа тішили його висновки, чого певні будівлі стоять, а інші завалюються. Том не був побожним, але час від часу ставив Філіпові теологічні запитання, з яких було видно, що він ставиться до релігії так само вдумливо, як і до свого ремесла. Томів розум багато в чому нагадував пріорові його власний. Філіп міг спілкуватися з ним на рівних, а таких людей йому страшенно бракувало. Одним із них був Джек, попри свої юні роки. І ще Алієна, поки її не поглинув нещасливий шлюб. Катберт Білоголовий уже старішав, а рахівник Мілій дедалі більше часу проводив у роз’їздах по овечих фермах, де рахував акри, овець і паки вовни. Жвавий і клопітливий пріорат у заможному соборному місті мав би приваблювати грамотних людей так само, як вабить воїнів переможна армія. Філіп чекав цих часів, але вони навряд чи прийдуть, якщо він не зможе знову вдихнути в Кінгзбридж життя.

— Зима була тепла, — сказав якось Альфред невдовзі після Різдва. — Можна починати раніше, ніж зазвичай.

Філіп замислився. Склепіння мало бути завершене влітку. Тоді вони зможуть використовувати вівтар, і Кінгзбридж уже не буде соборним містом без собору. Вівтарна частина була найважливішою в храмі: вівтар і святі мощі розміщувалися в глибині східного краю, що звався пресвітерієм, а більшість служб проводилися на хорах, де сиділи монахи. Решта простору в соборі використовувалася лише неділями та святами. Щойно вівтарна частина буде завершена, будівельний майданчик перетвориться на собор, хоч і недобудований.