Кен Фоллетт – Стовпи землі (страница 158)
— Торкнися мене, — попросила вона.
Він доторкнувся пальцями, досліджуючи її.
— Ізсередини, — простогнала вона.
Він нерішуче сунув палець у її піхву. Вона вся була волога від бажання.
— Отак, — зітхнула вона із задоволенням. — Саме так.
Алієна відвела його руку та лягла на солому. Він ліг на неї, спершись на лікоть, і поцілував її в губи. Вона відчула, як він увійшов у неї, але зупинився.
— Що сталося? — спитала вона.
— Тут тісно, — відповів Джек. — Я боюся зробити тобі боляче.
— Сильніше, — сказала вона. — Я так хочу тебе, що мені байдуже, чи боляче це.
Вона відчула, як він увійшов глибше. Їй і справді стало боляче — сильніше, ніж вона думала, — але на зміну болю прийшло відчуття дивовижного наповнення. Він подався назад, а потім знову увійшов, і вона потягнулась йому назустріч.
— Ніколи не думала, що це так добре, — здивовано мовила Алієна й усміхнулася йому. Джек заплющив очі, наче не міг знести такого щастя.
Він почав ритмічно рухатися. Невпинний рух надав темп задоволенню в її лоні. Вона чула, як ахкає щоразу, коли їхні тіла торкаються. Джек опустився нижче — так, щоб його груди торкалися її, і вона відчула його дихання. Вона вчепилась пальцями в його худу спину. Її постійне ахкання перетворилося на скрики. Раптом їй закортіло поцілувати його. Вона занурила руки в Джекове волосся, притягнула до себе та стала цілувати його губи, а потім запустила язик йому до рота. Вона божеволіла від відчуття його прутня в собі й свого язика в його роті. Потім її тіло струсив потужний спазм задоволення — такий сильний, немов вона впала з коня та вдарилася об землю. Від цього вона гучно крикнула. Алієна розплющила очі та дивилася на Джека, промовляючи його ім’я знов і знов, і її накрила ще одна хвиля, а потім — ще одна, і тоді вона відчула, як б’ється його тіло. Він також скрикнув, і гарячий струмінь пирснув у неї, і від того вона розпалилася ще більше, знов і знов стрясаючись від задоволення, так, що навіть втратила лік спазмам, аж доки нарешті кров відлинула від її обличчя й вона поступово вгамувалася.
Алієна була надто виснажена, щоб щось казати або навіть ворушитися, але відчула, як Джекове тіло навалилося на неї — його кістляві стегна врізалися в її, його пласкі груди підім’яли під себе її бюст, його губи опинилися біля її вуха, а пальці вп’ялися в її волосся. Десь у її підсвідомості блукала невиразна думка: ось що відбувається між чоловіком і жінкою, ось чому всі приділяють цьому стільки уваги, ось чому чоловіки й дружини так кохають одне одного.
Джекове дихання стало легким і розміреним, а його тіло розслабилося й пом’якшало. Він заснув.
Алієна повернула голову й поцілувала його. Він був неважкий. Вона мріяла, щоб він назавжди залишився отак лежати на ній.
А потім вона згадала все.
То був день її весілля.
«Господи Боже, — подумала вона, — що я накоїла?»
Алієна розплакалася.
Джек прокинувся за мить.
Він цілував сльози на її щоках із нестерпною ніжністю.
— Джеку, я хочу вийти за тебе, — мовила вона.
— Саме так ми й вчинимо, не сумнівайся, — сказав він глибоко задоволеним тоном.
Він неправильно її зрозумів, і від того було ще гірше.
— Ми не можемо, — відповіла вона, і її сльози побігли ще швидше.
— Але після цього…
— Я знаю…
— Після цього ти мусиш зі мною побратися!
— Ми не можемо побратися, — повторила вона. — Я втратила всі свої гроші, і ти також нічого не маєш.
Джек звівся на ліктях.
— Я маю свої руки, — палко заявив він. — Я найкращий різьбяр у цих краях.
— Тебе вигнали…
— Байдуже. Я знайду роботу на будь-якому будівництві у світі.
Вона скорботно похитала головою.
— Цього замало. Я мушу дбати про Річарда.
— Чому?! — обурився він. — До чого тут Річард? Він і сам здатен подбати про себе.
Раптом Джекова поведінка стала хлоп’ячою, і Алієна відчула різницю в їхньому віці: він був на п’ять років молодший і досі думав, що має право на щастя.
— Я заприсягнулася своєму батькові, коли він помирав, що дбатиму про Річарда, аж доки він стане графом Ширингським, — пояснила вона.
— Але цього може ніколи не статися!
— Обітниця є обітницею.
Джек отетерів і скотився з неї. Його зів’ялий член вислизнув із неї, і її охопило болісне відчуття втрати. «Я більше ніколи не відчую його всередині себе», — подумала вона із сумом.
Він сказав:
— Ти ж не серйозно? Обітниця — це просто слова! Вони — ніщо в порівнянні із
Він подивився на її груди, а потім простягнув руку й торкнувся хвилястого волосся в неї між ніг. Цей його дотик відгукнувся в ній так гостро, як удар батога. Джек побачив, як вона здригнулась, і забрав руку.
Була мить, коли Алієна готова була сказати: «Так, нумо втечемо разом!» — і, напевне, якби він торкався її далі, вона так і вчинила б. Але здоровий глузд повернувся до неї, і вона сказала:
— Я вийду заміж за Альфреда.
— Не верзи дурниць.
— Це єдиний шлях.
Він подивився на неї та мовив:
— Я не вірю тобі.
— Це правда.
— Я не зможу забути про тебе. Не зможу, не зможу.
Його голос надломився, і він схлипнув.
Вона спробувала умовити його, переконуючи себе так само, як і його.
— Як я можу порушити обітницю, яку дала батькові, щоб присягнути на вірність у шлюбі тобі? Якщо я порушу першу обітницю, то й друга буде нічого не варта.
— Мені байдуже, я не прошу від тебе обітниць. Я просто хочу, щоб ми завжди були разом і кохалися завжди, коли того захочемо.
Алієна подумала, що таке сприйняття шлюбу цілком природне для вісімнадцятирічного юнака, але вголос цього не сказала. Вона прийняла б і це, якби була вільна.
— Я не можу робити те, що захочу, — сумно мовила вона. — Така вже в мене доля.
— Те, що ти робиш, — неправильно, — відповів він. — Навіть
Раптом Алієні спало на думку, що її мати погодилася б із цим. Вона не знала звідки така певність, але однаково відкинула цю думку.
— Якщо мені доведеться жити, усвідомлюючи, що не дотримала слова, яке дала батькові, я не зможу бути щасливою навіть з тобою.
— Ти більше переймаєшся своїм батьком і братом, ніж думаєш про мене. — У його голосі вперше з’явилася нотка роздратування.
— Ні.
— А що ж це тоді?
Він просто сперечався, але вона поставилася до запитання серйозно.