Кен Фоллетт – Стовпи землі (страница 140)

Нарешті вона забулася неспокійним сном, однак прокинулася з першим променем сонця, і досі почуваючись втомленою. Наділа важку накидку просто на нічну сорочку, натягнула підбиті хутром чоботи й пішла шукати Джека.

Його не було на подвір’ї шинка, де чоловіки нерідко засинали, а замерзнути їм не давало тепло смердючої гноївні. Алієна подалася до моста й з острахом пройшла берегом до вигону річки, куди зносило сміття. Качина родина борсалася серед уламків дерева, зношених черевиків, іржавих ножів і гнилих недоїдків. На щастя, Джека там не було.

Алієна зійшла на пагорб і попростувала на подвір’я пріорату, де будівельники заступали до роботи. Вона знайшла Тома в його повітці.

— Джек не повернувся? — з надією спитала вона.

Том похитав головою.

— Поки що ні.

Тут підійшов старший тесляр і схвильовано заговорив до Тома:

— Зникли всі наші молоти.

— Дивно, — озвався Том. — Я також не зміг знайти жодного молота.

Потім у двері сунув голову Альфред і спитав:

— Куди поділися всі долота?

Том почухав потилицю.

— У нас не залишилося жодного молота, — спантеличено сказав він і продовжив уже рішучіше: — Я певен, що до цього причетний Джек.

«Ну звісно, — подумала Алієна. — Молоти. Валяння. Млин».

Вона мовчки вийшла з Томової повітки та швидко перетнула подвір’я: повз кухню в південно-західний куток, де канал, що завертав від річки, рухав колеса обох млинів — старого й недавно збудованого. Як вона й запідозрила, колесо старого млина оберталося. Алієна увійшла.

Те, що вона побачила, спершу налякало її. До горизонтального валу був прикріплений ряд молотів. Раптом усі вони, немов самі собою, підняли головки — наче коні від ясел. Після того вони знов опустилися й одночасно ударили — з оглушливим грюкотом, від якого в неї мало не зупинилося серце. Вона скрикнула з переляку. Молоти, немов у відповідь на її крик, знову підняли головки й ударили. Вони били по її не валяній тканині, що лежала в мілких дерев’яних ночвах — з тих, у яких будівельники замішують розчин, — залита на дюйм-два[141] водою. Алієна зрозуміла, що молоти валяють тканину, і її страх минув, хоча залізяки однаково мали до жаху живий вигляд. Як це працює? Вона бачила, що вал з молотами стоїть паралельно валу млинового колеса. Планка, прикріплена до валу, оберталася разом із ним. Обертаючись, вона тиснула на молотовища так, що вони опускалися, а голівки підіймалися, а потім, перевернувшись, відпускала їх. Тоді вони падали та били по тканині в ночвах. Це було саме те, про що Джек говорив: млин, здатний валяти повсть.

Тут Алієна почула його голос:

— Молоти треба зробити важчими, щоб били сильніше.

Вона обернулася й побачила його — втомленого, але задоволеного.

— Схоже, я розв’язав твою проблему, — сором’язливо промовив він.

— Добре, що з тобою все гаразд, — ми дуже хвилювалися! — сказала вона, й не замислюючись, обійняла та поцілувала його.

То був короткий поцілунок, всього лише доторк, але, коли Алієна забрала від нього губи, її руки опустилися на його стан. Вона ніжно притиснула Джека до себе та подивилася йому у вічі. Алієна думала лише про те, як добре, що він живий і цілий. Раптом вона відчула шкірою грубість полотна своєї нижньої сорочки та м’якість хутра чобіт, а пипки її грудей збудилися від доторку його тіла.

— Ти хвилювалася за мене? — здивовано спитав він.

— Ну звісно! Я майже не спала!

Вона радісно всміхалась, але в нього був страшенно серйозний вигляд. За мить їй передався цей настрій, і Алієна відчула дивне зворушення. Вона чула биття власного серця та своє прискорене дихання. У неї за спиною в унісон стукотіли молоти, і від кожного удару будівля млина аж двигтіла, а їй здавалася що ця вібрація відлунює в неї всередині.

— Зі мною все гаразд, — сказав Джек. — Усе добре.

— Я дуже рада, — повторила Алієна, цього разу пошепки.

Вона побачила, як він заплющив очі та нахилив обличчя до неї, і її губи самі собою розтулися. Його поцілунок був дуже ніжним. У нього були пухкі вуста й м’яка юнацька борідка. Алієна теж заплющила очі, щоб зосередитися на своїх відчуттях. Його губи притислися до її, і вона інстинктивно розтулила рот ширше. Губи раптом стали неймовірно чутливими — вона відчувала найлегший доторк, найменший рух. Він торкнувся її піднебіння кінчиком язика. Вона була така приголомшена, що мало не заплакала. Притиснулася до нього щільніше, відчувши м’якими персами його тверді груди й животом кістки його худорлявого тіла. Вона вже не просто відчувала полегшення через те, що він живий, і радість від того, що бачить його. У ній спалахнула якась нова емоція. Його фізична присутність сповнила її екстатичним відчуттям, від якого аж паморочилося в голові. Тримаючи Джека в обіймах, вона хотіла сильніше його доторкнутися, сильніше відчути, зблизитися ще більше. Вона м’яла його спину руками, їй кортіло відчути його шкіру, але заважав одяг. Без роздумів вона сунула язика йому до рота. Він видав тваринний гортанний звук — приглушений стогін задоволення.

Двері млина зі стуком розчахнулися. Алієна відсахнулася від Джека. Вона була в шоку, немов спала до цього, а тепер прокинулася від ляпаса. Те, що вони робили — цілувалися й мацали одне одного, немов шльондра й пияк у шинку, — нажахало її. Алієна відступила та розвернулася, змертвіла від збентеження. На порозі, як на зло, стояв Альфред. Від цього їй стало ще гірше. За три місяці до цього Альфред запропонував їй піти за нього заміж, а вона гордовито йому відмовила. А тепер він побачив, як вона поводиться, немов сука під час тічки. Алієна усвідомила, що дала привід звинуватити себе в лицемірстві, і зашарілася із сорому. Альфред витріщився на неї зі змішаним виразом хіті й презирства — виразом, що живо нагадав їй про Вільяма Гамлейського. Вона відчула зневагу до себе через те, що Альфред тепер має привід дивитися на неї зверхньо, і розгнівалася на Джека за те, що він до цього причетний.

Алієна відвернулася від Альфреда й подивилася на Джека. В його очах стояло приголомшення. Вона зрозуміла, що не здатна приховати гнів, який з’явився в неї на обличчі. Вираз щастя, що застиг на обличчі Джека, змінився на гримасу збентеження й болю. За інших обставин це розчулило б її, але вона була надто засмучена. Алієна ненавиділа його за те, що він змусив її зробити. Блискавичним рухом вона дала йому ляпаса. Він не ворухнувся, лише подивився на неї страдницьким поглядом, а його щока почервоніла. Вона не мала сил бачити біль в його очах і відвернулася.

Алієна не могла там залишатися, тому побігла до дверей під безперервний грюкіт молотів. Альфред швидко відступив убік — він, здавалося, навіть злякався. Вона вибігла у двері. На ґанку стояв Том у супроводі інших робітників — усі пішли до млина поцікавитися, що там відбувається. Алієна мовчки пройшла повз них. Один-двоє здивовано подивилися на неї, і вона відчула, що згоряє із сорому, але їх більше цікавив стукіт, що лунав у млині. Вона не до кінця втратила розсудливість і не забула, що Джек розв’язав проблему валяння повсті, але від думки про те, як він цілу ніч працював заради неї, їй стало ще гірше. Дівчина побігла повз стайню й далі вулицею, підковзуючись у бруді, аж доки дісталася свого будинку.

Увійшовши, вона побачила Річарда. Брат сидів за кухонним столом із буханцем хліба й кубком елю.

— Король Стефан іде в похід, — сказав він. — Війна триває. Мені потрібен новий кінь.

IV

У наступні три місяці Алієна практично не розмовляла з Джеком.

Хлопець зажурився. Вона цілувалася так, немов кохає його, тут він не міг помилитися. Коли Алієна пішла з млина, він був певен, що скоро вони знову цілуватимуться так само. Він ходив немов зачарований і думав лише про одне: Алієна кохає його! Алієна кохає його! Вона гладила його спину, сунула йому язика в рота й притискалася до нього грудьми. Коли дівчина почала уникати його, він попервах думав, що вона бентежиться. Після того поцілунку їй було б складно удавати, що вона не кохає його. Джек чекав, доки вона подолає свою сором’язливість. З допомогою монастирського тесляра він зробив на старому млині міцніший, більш тривкий валяльний механізм, і Алієна тепер могла робити повсть із рядна. Вона щиро подякувала йому, але її голос був холодний, а очі уникали його погляду.

Коли це тривало вже не кілька днів, а кілька тижнів, Джек був змушений визнати: сталося щось серйозне. Його накрила хвиля розчарування, він відчув, що тоне в морі смутку. Джек був спантеличений. Він страшенно шкодував, що занадто молодий і не має досвіду із жінками, щоб зрозуміти, нормальна така поведінка Алієни чи дивна, назавжди це чи тимчасово, і що йому робити — змиритися чи наполягати. Через цю непевність, а також через страх сказати щось не те й геть усе зіпсувати, він не робив нічого. Тоді його охопило невідступне почуття відкинутості: він почувався нікчемним, дурним і неспроможним. Джек думав, як безглуздо було вірити, що найжаданіша й найнеприступніша жінка в графстві може покохати його, простого хлопчину. Він певний час розважав її своїми історіями та жартами, але щойно поцілував як дорослий, вона втекла. Як безглуздо було сподіватися на щось інше!

Джек торочив це собі тиждень чи два, а потім почав злитися. Він зробився дратівливим під час роботи, й інші почали ставитися до нього з осторогою. Він гарикав на свою зведену сестру Марту, і вона ображалася на нього майже так само, як він на Алієну. Щонеділі Джек витрачав свій заробіток, роблячи ставки на когутячих боях.