Кен Фоллетт – Стовпи землі (страница 139)

Філіп підійшов до вікна й визирнув надвір. Задощило. Холодний косий дощ накрив будівництво, затьмарив високі стіни собору й забарабанив по низьких очеретяних дахах робітничих повіток.

— І що це означає? — спитав він.

— Те, що Мод знову лише претендентка на трон. Врешті-решт, Стефан був коронований, на відміну від неї.

— Але ж саме Мод дала дозвіл на мій ринок.

— Так. Можуть виникнути проблеми.

— Мій дозвіл буде скасовано?

— Ні. Він був належним чином дарований законною правителькою, яку затвердила церква. Те, що її не коронували, ні на що не впливає. Але Стефан може відкликати дозвіл.

— Ринок дає нам можливість платити за каміння, — тривожно сказав Філіп. — Без нього будівництво зупиниться. Це дуже погана звістка.

— Мені шкода.

— А мої сто фунтів?

Френсіс знизав плечима.

— Стефан скаже тобі вимагати гроші назад у Мод.

Філіпові стало зле.

— Стільки грошей, — промовив він. — То були гроші церкви, а я їх втратив.

— Поки що не втратив, — втішив його Френсіс. — Стефан може й не відкликати дозвіл. Він взагалі не дуже цікавиться ринками.

— На нього може натиснути граф Вільям.

— Вільям перекинувся на інший бік, якщо ти не забув. Він приєднався до Мод. Тепер він не матиме жодного впливу на Стефана.

— Сподіваюся, ти правий, — палко промовив Філіп. — Господь мені свідок, я дуже сподіваюся на це.

Коли дні стали надто холодними, щоб сидіти на галявині, Алієна почала вчащати на гостини до Тома Будівника. Альфред зазвичай пропадав у шинку, тож вона проводила вечори з Томом, Еленою, Джеком і Мартою. Том став заможним, і родина мала зручні стільці, велике вогнище та багато свічок. Елена з Алієною ткали разом. Том малював ескізи й креслив гострим камінцем на відполірованих сланцевих дощечках. Джек удавав, що шиє пасок, або гострить ножі, або плете кошик, хоча насправді весь час крадькома дивився на обличчя Алієни, освітлене вогниками свічок; на те, як ворушаться її губи, коли вона щось говорить; на її шию, коли вона п’є ель з кухля. Тієї зими вони багато сміялися. Джек любив смішити Алієну. Вона завжди була така стримана й замкнута, що побачити її розслабленою тішило майже так само, як глянути на краєчок її оголеного тіла. Він постійно вигадував, що сказати, щоб розвеселити її. Зображав майстрів з будівництва, імітував акцент паризького муляра або ходу кривоногого коваля. Якось він показав кумедну сценку з монастирського життя, де відтворив вади кожного: пиху Ремігія, ненажерливість кухаря Бернарда, пияцтво гостинника і хіть трапезника П’єра. Марта зазвичай аж лежала зі сміху, і навіть неговіркий Том усміхався.

В один із таких вечорів Алієна сказала:

— Не певна, що зможу продати всю цю тканину.

Це заскочило їх зненацька.

— То нащо ми працюємо? — спитала Елена.

— Я все ще маю надію, — відповіла Алієна. — Але є певні труднощі.

Том відірвався від своєї дощечки.

— Я думав, пріорат хотів її придбати.

— Труднощі не в тому. Я не можу знайти людей, які валятимуть, а не валяна заготовина не потрібна ані пріоратові, ані комусь іще.

— Валяння — тяжка праця, — сказала Елена. — Не дивно, що ніхто не зголошується.

— А що, як залучити до цього чоловіків? — запропонував Том.

— Тільки не в заможному Кінгзбриджі. Чоловікам тут вистачає роботи. У великих містах є справжні валяльники, але вони здебільшого працюють на ткачів, і їм заборонено підробляти в їхніх суперників. Крім того, везти пряжу у Вінчестер і назад буде дуже дорого.

— Так, це насправді складно, — зауважив Том і повернувся до малювання.

Тут Джекові дещо спало на думку.

— Прикро, що це не можуть робити воли.

Усі засміялися. Том сказав:

— З таким точно успіхом можна навчити вола будувати церкви.

— Або млин, — наполягав Джек. — Зазвичай можна придумати легкий спосіб виконувати найважчу роботу.

— Їй треба валяти тканину, а не молоти, — сказав Том.

Джек не слухав його та продовжував:

— У нас є механізми, щоб підіймати каменюки на риштовання. Якби з’явився якийсь геніальний механізм, щоб валяти вовну, це було б чудово.

Джек подумав, як вразив би її, коли б розв’язав цю проблему. Він був сповнений рішучості знайти шлях до цього.

— Я чув, що млин використовували, щоб роздмухати ковальські міхи, але не бачив такого, — задумливо сказав Том.

— Ну от! — випалив Джек. — Ось і доказ!

— Колесо на млині рухається по колу, і жорно рухається по колу, тому одне може рухати друге, — зауважив Том. — Але ціпок валяльника рухається згори вниз. Кругле колесо не може рухати ціпок.

— Але міхи також рухаються вгору й униз.

— Так, так. Але я не бачив ту кузню, тільки чув про неї.

Джек уявив, як влаштовано млин. Течія води крутила млинове колесо. Вал колеса був приєднаний до іншого колеса всередині млина. Колесо всередині, що стояло вертикально, мало зубці, які зчіплювалися із зубцями іншого колеса, котре лежало горизонтально. Це колесо обертало жорно.

— Колесо, що стоїть сторч, може обертати колесо, що лежить, — пробурмотів Джек, міркуючи вголос.

Марта засміялася.

— Джеку, припини! Якби млин міг валяти тканину, то розумні люди вже щось придумали б.

Джек не звернув на неї уваги.

— Ціп можна причепити до валу млинового колеса, — сказав він. — А пряжу покласти туди, куди б’є ціп.

— Але ціпи вдарять раз і застрягнуть, а колесо зупиниться, — зауважив Том. — Я ж кажу: колеса крутяться по колу, а ціп має рухатися вгору й униз.

— Має бути якесь рішення, — вперто повторив Джек.

— Його нема, — відрубав Том тоном, який означав, що тему закрито.

— Я певен, що є, — заперечливо пробурмотів Джек, а Том удав, що не чує його.

Наступної неділі Джек зник.

Уранці він, як завжди, пішов у церкву, а потім пообідав удома, але на вечерю не з’явився. Алієна була в себе на кухні — готувала густу юшку з окосту й капусти з перцем, коли Елена прийшла шукати сина.

— Я не бачила його після служби, — мовила Алієна.

— Він зник по обіді, — сказала Елена. — Я думала, він у тебе.

Алієну дещо збентежило те, що Елена так швидко дійшла цього припущення.

— Ти хвилюєшся?

— Мати завжди хвилюється, — знизала плечима Елена.

— Він не сварився з Альфредом? — стривожилася Алієна.

— Я вже питала. Альфред каже, що ні. — Елена зітхнула. — Не думаю, що з ним щось сталося. Таке траплялось і раніше й, упевнена, станеться знову. Я не навчила його дисципліни.

Увечері, перед тим як лягати спати, Алієна зайшла до Тома спитати, чи не з’явився Джек. Його не було. Вона лягла спати стривожена. Річард поїхав у Вінчестер, і Алієна залишилася сама. Вона все думала про те, що Джек міг упасти в річку й утопитися або втрапити ще в якусь халепу. То був би страшний удар для Елени — смерть єдиного сина. Коли Алієна уявила горе, яким для Елени стане втрата Джека, в неї на очах з’явилися сльози. «Яка дурість, — подумала вона, — я плачу через чиюсь скорботу, через те, що навіть не сталося». Вона опанувала себе й постаралася подумати про щось інше. Непродана тканина залишалася для неї великою проблемою. Алієна часто обмірковувала свої справи до пізньої ночі, але тепер її думки постійно поверталися до Джека. Що, як він зламав ногу й лежить зараз у лісі, нездатний поворухнутися?